Парадигми віково-психологічного консультування

Проблема виділення парадигм консультування на різних вікових етапах обумовлена необхідністю визначення мети процесу консультування, тим самим уточнення етапів, засобів консультації. Відповідь на питання: "Що має бути в результаті?", Буде змінюватися в залежності від віку клієнта. Метою психологічного консультування та психологічної корекції є психологічна підтримка здорових людей в критичних ситуаціях. При цьому під критичною ситуацією розуміється така ситуація, "в якій суб`єкт зіштовхується з неможливістю реалізації внутрішніх необхідностей свого життя (мотивів, прагнень, цінностей та ін.)" (Василюк, 1999). Криза несе відтінок надзвичайної ситуації, необхідності діяти. У класифікації видів криз виділяються кризи перехідних періодів, пов`язаних з віком, як з його метричної складової, так і з його топологічних змістом. Це ситуація зіткнення з перешкодою в реалізації вікових життєвих цілей і відсутністю можливості впоратися з нею за допомогою звичних і освоєних на попередній віковій стадії, засобів (Оліфірович, 2005).

В рамках психології розвитку перехідні періоди розглядаються як критичні, як нормативні вікові кризи. На кордоні основних етапів розвитку відбувається розрив безперервності, зникнення одних і поява нових утворень, втрата старих соціальних зв`язків і утворення нових. Кожна стадія має свої кризи розвитку, які будуть вирішуватися в залежності від характеру вирішення життєвих завдань з використанням всіх наявних ресурсів. На наш погляд, сучасний підхід до аналізу розвитку вимагає звернутися до таких концепцій, де можливо було б отримати відповідь на питання про цілі розвитку, уявлення про варіативності цілей, тим самим визначити завдання консультування на різних вікових етапах. На наш погляд, це можна досягти за допомогою обліку двох стратегій, або парадигм, консультування.

Перша (в рамках гуманістичної парадигми) полягає в створенні теоретичної концепції щодо ідеального кінцевого статусу, або найбільш зрілою організації, якій може досягати людина в ході свого життя. Для розуміння процесів психічного розвитку необхідно вникнути в його епістемологічних мета. У руслі гуманістичної психології кожна людина визнається наділеним ресурсами для вирішення вікових проблем у міру особистісного зростання. Представники сучасного гуманістичного напрямку в психології розглядають тенденцію до саморозвитку і особистісного росту як початкову потреба особистості (Психологічна допомога і консультування в практичній психології, 1998).

Друга, в рамках адаптаційної парадигми, стратегія полягає в дослідженні вихідного психологічного статусу індивіда, особистості, джерела або матеріальної основи всього подальшого розвитку (законів саморегуляції і адаптації початкових функціональних структур організму).

Спроба здійснити інтеграцію названих парадигм зроблена в роботах Е. Еріксона і Е. Фромма. Розглядаючи становлення людини як процес, що включає певні стадії з характерними для них кризами, Е. Еріксон показує, що самою логікою розвитку особистість періодично підводиться до вибору між зрілістю, здоров`ям і регресом, особистісним ростом, самовизначенням і неврозом. З точки зору Е. Еріксона, людина, приймаючи виклик в ході кожного психосоціального кризи, отримує шанс до особистісного зростання і розширення своїх можливостей. Успішно дозволивши одну кризу, він просувається в своєму розвитку до наступного. Природа людини вимагає особистісного росту і відповіді на виклики, притаманні кожній стадії розвитку. Він запропонував оцінювати людину з точки зору сформованості характеристик зрілої особистості і шукати витоки організації зрілої особистості на попередніх стадіях її життя. На нашу думку, в якості мети психологічного консультування, спрямованої на адаптацію людини, є досягнення психологічного здоров`я.

Психологічне здоров`я, на нашу думку, особистості відображає баланс між успішністю функціонування людини як особистості і "ціною" досягнення цілей розвитку, які, на нашу думку, можуть бути оцінені за допомогою діагностики емоційного стану. Мета консультування в рамках гуманістичної парадигми - сприяти особистісному зростанню, що веде до зрілості особистості. З нашої точки зору, зрілість являє собою багатовимірне, разноуровневое якість особистості, що володіє структурними, динамічними властивостями. Рівневі, структурні характеристики зрілості специфічні на кожному віковому етапі. В цілому, функцією особистісної зрілості є перетворення (регуляція) процесу розвитку в цілеспрямований, системний, особистісно-обумовлений процес, який отримує індивідуальні риси як в засобах, умовах, так і в цілях даного розвитку. Зрілість є якістю, яке характеризує рівень розвитку особистості з точки зору "досягнення". Зрілість може характеризувати співвідношення рівня розвитку людини відповідно до вимог до адаптації, розвитку, функціонування людини в цілому. В ході розвитку зрілість виступає критерієм і умовою успішної реалізації нових ролей і статусів, функцій, біологічно і соціально обумовлених (Портнова А. Г., 2007). В ході консультації нерідко виникає суперечливий процес: процес саморозвитку, досягнення особистісної зрілості може супроводжуватися емоційним дискомфортом, який сигналізує про напругу психологічного здоров`я.

Згідно досягненням сучасних психологічних досліджень, психологічне здоров`я є умовою досягнення особистісної зрілості. В описі показників психологічного здоров`я дослідники більше спираються на основні вікові особливості на різних етапах онтогенезу. Зрілість є показником індивідуального розвитку людини. Тим самим, в процесі консультування рівень зрілості особистості визначає мети, напрям консультації (куди? Навіщо?), А здоров`я - спосіб і ресурси досягнення мети, діапазон змін особистості і поведінки (як?).

Таким чином, психологічне здоров`я і зрілість особистості - це можливі паралельні завдання консультування на різних етапах вікового розвитку. В рамках консультування психолог повинен визначити, на якій життєвій стадії знаходиться людина, з яким він буде працювати, причому спиратися доведеться на знання ознак тієї чи іншої топологічної стадії розвитку. Метричний, або хронологічний, вік в індивідуальній роботі служить лише початковим орієнтиром. Надалі психолог-консультант постає необхідність поєднання прийомів, технік різних психологічних парадигм, таким чином, здійснюється синтез стратегічних цілей консультування, визначених нами як цілі оптимізації адаптації та особистісного зростання, що веде до особистісної зрілості на кожному віковому етапі. Вищенаведені положення дозволяють, на наш погляд, більш чітко зорієнтуватися в змісті проблеми, з огляду на співвідношення прояви індивідуального розвитку і загальної схеми вікової мінливості.

Портнова А. Г., Іванова М. Г.