Перша медична допомога в екстремальних ситуаціях: психологічний аспект

Відповідно до закону "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій природного і техногенного походження" (№ 68-ФЗ від 21.12.1994) одним з обов`язків громадян Російської Федерації є вивчити "... прийоми надання першої медичної допомоги постраждалим, ... постійно вдосконалювати свої знання і практичні навички в зазначеній галузі ".

Як вважає Бубнов В. (2004), знати прийоми і навіть володіти навичками надання першої медичної допомоги (ПМП) - ще не означає вміти ними скористатися в екстремальній ситуації. В даний час щорічно на дорогах Росії в дорожньо-транспортних пригодах (ДТП) гине понад 30 тисяч чоловік, тоне близько 15 тисяч, а від побутового та виробничого травматизму гине до 100 тисяч осіб. За даними Всесвітньої організації охорони здоров`я (ВООЗ), 60% загиблих в результаті нещасних випадків у мирний час могли б залишитися в живих, якби медичну допомогу їм надали вчасно. Статистика служб "швидкої допомоги" багатьох великих міст свідчить, що смерть потерпілих в ДТП через несумісних з життям ушкоджень становить лише 10-15% від усіх смертей. Це треба розуміти так, що більшість загиблих цілком могли б вижити, якби поряд з ними під час події люди, які вміють надавати ПМП. Те ж саме можна сказати і про випадки утоплення, побутового і виробничого травматизму. Все це свідчить про низьку ефективність системи надання очевидцями ПМП постраждалим в нашій країні.

Побачити вмираючого, закривавленого потерпілого, а тим більше свого товариша по службі або товариша - колосальний стрес для кожної людини. Навчання без урахування психологічного фактора і замовчування багатьох психологічних аспектів в наданні ПМП ускладнює всю роботу з підготовки "навченого очевидця". Для людини, що опинилася на місці події, необхідно подолати психологічні бар`єри, які не дозволяють йому приступити до надання допомоги постраждалим. Перший - це боязнь нашкодити своїми непрофесійними діями потерпілому, від чого він може померти. Другий бар`єр - боязнь заразитися захворюванням при проведенні реанімації (наприклад, СНІД, гепатит, сифіліс тощо) Третій бар`єр - нерішучість, небажання брати на себе відповідальність за чуже життя. Подолання цих бар`єрів відбувається у непідготовленої людини дуже важко, оскільки екстремальна ситуація часто застає зненацька, вносячи хаос в звичну повсякденне життя, посилюючи психологічні проблеми всіх її учасників. Саме психологічний фактор, якщо він не береться до уваги, перетворює навчання прийомам надання ПМП в порожню формальність. Отже, навчання ПМП має йти паралельно з психологічною підготовкою до дій в екстремальних ситуаціях, коли мова йде про життя і смерті учасників цієї ситуації. Треба відзначити, що психологічна підготовка підростаючого покоління до дій в екстремальних ситуаціях є важливим елементом виховання культури безпеки, яка включає в якості складових частин наступні аспекти: загальну теоретичну підготовку до безпечної життєдіяльності (осмислення загальних проблем ризику, безпеки, небезпеки і т.д.) , формування предметних умінь і навичок (видів діяльності, які здійснюються не тільки в безпечних умовах, а й в умовах ризику), психологічну підготовку до безопас ой життєдіяльності (формування сміливості, рішучості, готовності до розумного ризику і т. д.), розвиток якостей особистості, необхідних для безпечної життєдіяльності (проникливості, далекоглядності, гуманності, оптимістичність і т. д. як основи безпеки людини і суспільства).

Таким чином, необхідно приділяти увагу психологічній підготовці населення, спрямованої на усунення розгубленості і безпорадності, профілактику гострих панічних реакцій, психогенних нервово-психічних порушень, підвищення адаптаційних можливостей індивіда в екстремальних ситуаціях. На нашу думку, це дозволить вирішити гостро стоїть проблему високої смертності від ДТП, побутового і виробничого травматизму і т.д. з точки зору надання ПМД в перші хвилини екстремальній ситуації.

Розенталь А.Н., Юнусова С.Г.