Способи поведінки педагога в ситуації змодельованого конфлікту

Конфлікти в педагогічній діяльності явище часте і в багатьох випадках деструктивне. Вони розростаються, затягуються, включаються один в інший, в результаті в реальній педагогічній діяльності вивчати їх досить важко. Ми вирішили вивчати способи поведінки педагогів в конфліктах на моделях. В якості моделі конфлікту використовувалася антагоністична гра. Передбачалося, що педагоги застосовують певний обмежений набір стратегій поведінки в конфлікті, який залежить від рівня рефлексії. Були поставлені завдання: виявити переважаючі стратегії вирішення конфліктів у педагогів і визначити наявність зв`язків між провідними стратегіями вирішення конфліктів і рівнем рефлексії.

Дослідження здійснювалося в рамках тренінгу. Попередньо діагностували рівень рефлексії, успішність виконання професійних функцій, переважаючий рівень мислення. Потім учасники грали в парах по чотири гри різного характеру з різними платіжними матрицями. Зі спостережень і самозвітів були виявлені такі характерні для педагогів цієї групи стратегії:

1. Формування обманного "позитивного" образу себе і подальше використання цього способу.

2. Початкова поступка партнеру в силу апріорного уявлення про нього як більш "сильному".

3. Уступка партнеру, коли гравець вважає, що вже не виграє.

4. Спроба зробити так, що б всі були "в плюсах" з рівною кількістю виграшу, при цьому змінюється мета гри.

5. В кінці гри "зробити приємне" партнеру незалежно від його програшу або виграшу.

6. Гра на знищення противника і самознищення в разі, якщо видно, що самому виграти вже не можна.

7. Абстрагування від ситуації суперництва і використання математичних розрахунків і стратегій.

Поряд з перерахованими вище стратегіями можна виділити три тактики (спрямованості) в грі:

1. Спроби передбачити дії партнера (орієнтація на противника).

2. Спроба зрозуміти, яких дій очікує партнер і зробити навпаки (орієнтація на себе).

3. Аналіз математичної суми результатів і їх прорахунок після кожного ходу (орієнтація на ситуацію).

У групах нізкорефлексівних педагогів частіше зустрічаються стратегії 2, 5, 6. При цьому членами даної групи випробовуваних ніколи не використовувалася тактика 2. Значних відмінностей в частоті застосування інших стратегій в групах високо- і нізкорефлексівних виявлено не було. Кожен педагог демонстрував відносно постійний набір стратегій, незалежно від умов. В цілому, високорефлексівние випробовувані грали успішніше, ніж нізкорефлексівние.

Для нізкорефлексівних випробовуваних було характерно застосування 1-й тактики і при подальшому обговоренні ними навіть не розглядалася можливість грати якось по-іншому. Для високорефлексівних випробовуваних тактика 1 також була властива, але при цьому вони часто застосовували тактику 3 і іноді тактику 2 як більш складну.

Експериментальні результати узгоджуються з традиційно виділяються в психології стратегіями поведінки в конфлікті: домінування, догляд, поступливість, компроміс, співробітництво. Відповідно антагоністична гра як модель реального конфлікту може служити своєрідною діагностичної методикою при визначенні характерною стратегії поведінки педагога в конфлікті. Це актуально з урахуванням недостатньої надійності існуючих тестових методик виявлення провідного стилю конфліктної взаємодії.

Були виявлені значущі відмінності в успішності гри між високо- і нізкорефлексівнимі випробуваними. Випробовувані з високим рівнем рефлексії грали успішніше. Для них характерні 1, 3, 4, 7 стратегії і наявність 3 і 2 тактик. У нізкорефлексівних відсутня тактика 2, як складна для них, але є стратегії 2, 5, 6.

Таким чином, ми можемо виділити ряд стратегій випробовуваних, що заважають ефективному вирішенню конфліктів, і тактику, що сприяє вирішенню конфліктів. Проте антагоністична гра представляє собою модель конфлікту, де хтось обов`язково повинен виграти, де компроміс неможливий, і в цьому їх обмеження як моделі. Можна припустити, що в інших видах конфлікту оптимальним буде інший набір стратегій.

Разіна Т.В.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!