Адаптаційний синдром і професійна психодіагностика

В даний час накопичено чимало емпіричних даних, що свідчать про досить широких психофізіологічних можливостях живого організму. Разове, імпульсна напруга організму тема важлива, але нас цікавлять можливості людини, пов`язані з перманентним використанням його адаптаційного потенціалу.

Наше завдання полягало в проведенні психологічної атестації операторів ультразвукового контролю (УЗК), що працюють в системі Міністерства шляхів сполучення, і вирішувалася за допомогою технології, розробленої Т.П.Зінченко і А.А.Фрумкіним і реалізованої в автоматизованій системі професійної психодіагностики.

Була проведена психологічна атестація 30 фахівців УЗК. Результати обстеження виявилися досить несподіваними: 26 з 30 атестуються виявилися психологічно непридатні до своєї професії. З іншого боку, багато хто з них, за даними керівництва, досить успішно справлялися зі своїми обов`язками.

З огляду на відомі дані про адаптивних можливостях людини, в такому уявній невідповідності немає нічого дивного. Але якщо в разі "імпульсного" включення адаптаційних резервів у організму є можливість подальшої релаксації, то в разі постійного використання механізму адаптації потрібно і постійна наявність необхідного часу на релаксацію.

При психофізіологічному невідповідність вимогам своєї професії, з одного боку, і необхідністю продуктивної і надійної роботи, з іншого, людина змушена постійно використовувати додаткові ресурси організму. Іншими словами, додаткові енергетичні витрати, що діють як постійний фактор, призводять до виникнення адаптаційного синдрому "сукупності адаптаційних реакцій організму, що носять загальний захисний характер і виникають у відповідь на значні по силі і тривалості несприятливі впливу" (Г. Сельє). Спеціальність операторів УЗК відноситься до категорії професій, що стимулюють розвиток професійних захворювань. Можна припустити, що їх діяльність постійно протікає в режимі другої фази адаптаційного синдрому. Якщо людина не відповідає психологічним вимогам свій спеціальності, то незалежно від зусиль по організації режиму праці та відпочинку неминуче розвиток "хвороб стресу".

В обстеженій вибірці багато з операторів (незалежно від віку) скаржилися на стан здоров`я і вказували на наявність у них серйозних нейрогенних захворювань: виразкова хвороба шлунка, хронічний гастрит, астма, гіпертонія, кардіосклероз і т.д.

За результатами тестування 19 з 26 обстежених операторів мають акцентуацію за шкалою псіхоастеніі, причому для 2-х осіб за даною шкалою діагностується прикордонне з патологією стан. У 10 осіб виявлено акцентуація за шкалою психопатії. У трьох чоловік є акцентуація за шкалою шизоидности. У восьми осіб виявлено акцентуація за шкалою гіпоманії. Природно, мова йде не про клінічних порушеннях, а лише про особистісні акцентуації.

Цілком можливо, що далеко не у всіх обстежуваних перераховані акцентуації були наслідком виробничої діяльності. Не виключено, що деякі з них вже до початку роботи операторами УЗК мали прикордонні або близькі до прикордонних стану. Тим більше очевидна необхідність психологічного відбору та, що не менш важливо, періодичного контролю працюють з подальшим коригуванням станів за результатами перевірки.

Чи можна розраховувати на високу надійність професійної діяльності фахівця, що постійно знаходиться в стані близькому до кордону стресу і дистресу взагалі, а при наявності виражених особистісних акцентуацій тим більше? В результаті зростає як виробничий, так і особистий ризик, знижується загальна надійність фахівця. З огляду на все вищевикладене, ми вважаємо, що є всі підстави говорити про необхідність психологічного ліцензування та постійного медичного контролю операторів виробництв потенційно небезпечних технологій, а також проведення науково-дослідних робіт, присвячених окресленим в цій статті проблем.

Зінченко Т.П., Фрумкін А.А., Винокуров Л.В

Увага, тільки СЬОГОДНІ!