Урбанізація як фактор ризику розвитку гіперактивності у дітей молодшого шкільного віку

Актуальність теми дитинства задана самою логікою людського життя. Однак її форми і проблеми безпосередньо пов`язані зі специфікою суспільства, в рамки якого вона укладена.

Так, сучасне суспільство характеризується особливим мінливим ритмом життя, наростанням її темпу, великими і стрімкими потоками інформації. В таких умовах ми все частіше чуємо про проблему гіперактивності дітей. За даними статистики тільки в Росії 12-17% дітей страждають діагнозом СДУГ, або гіперактивністю (Л.Чудко). Тема дитячої гіперактивності освітлена як в роботах вітчизняних авторів (Н.Заводенко, Л.Чудко, О.Політіка і ін.), Так і в роботах зарубіжних авторів (Х.Лукерт і К.Фішер і ін).

Природним чином постає питання про фактори ризику розвитку даного феномена. Однак у медичній і психологічній науці немає однозначної відповіді. У науковій літературі представлена ціла батарея можливих причин розвитку гіперактивності: генетичні фактори, вплив екології (О.Політіка, М.Хафер), патології пологів, вплив сучасного телебачення (Х.Лукерт), тривожність матері (Л.Чудко), житлові умови (Д .Рольф, Г.Ціммеран) і ін. Проте всі ці причини рядоположнимі, вони не мають єдиної системи та ієрархії, здатної визначити пріоритети в дослідженні і напрямок в роботі з гіперактивними дітьми.

Крім того, проблема гіперактивності більше схильна до теоретичному аналізу, ніж експериментального дослідження, що підтверджує певний сумнів в об`єктивності та ступенем значущості виділених факторів.

Наш науковий інтерес укладений в дослідженні впливу глобального соціального фактора урбанізації на розвиток гіперактивності у дітей.

Теоретичною основою дослідження виступає концепція Х. Лукерта, який розглядає гіперактивність як "хвороба цивілізації" і розкриває мікроструктуру соціокультурних впливів на виникнення психомоторних порушень.

У нашому дослідженні взяли участь 148 молодших школярів. Експериментальну групу склали діти, які проживають в місті, контрольну групу представляли діти, які проживають в сільській місцевості. У групи не входили діти з серйозними психічними порушеннями і коморбідних розладами.

Ознаки гіперактивності виявлялися нами за допомогою стандартизованого опитувальника для батьків і вчителів SNYP-IP, а також за допомогою методу спостереження, аналізу медичних карт дітей.

На сьогоднішній день в результаті дослідження ми отримали наступні дані. У групі дітей, які проживають в сільській місцевості, виявлено 11,6% дітей з ознаками гіперактивності.

При цьому 71,4% дітей з ознаками гіперактивності доводиться на перший клас, що ймовірно, пов`язано з проблемами адаптації до навчальної діяльності, 14,3% - на другий клас, 14,3% - на третій клас, 0% - на четвертий клас .

Таким чином, на даному етапі дослідження ми з`ясували, що відсоток дітей з ознаками гіперактивності в сільській місцевості досить високий, однак такий показник скоріше обумовлений недостатнім самоконтролем, непроизвольностью емоцій першокласників, ніж поширеністю гіперактивності серед молодших школярів, які проживають в сільській місцевості.

У перспективі ми плануємо, виявити частоту зустрічальності показників ознак гіперактивності в групі дітей, які проживають в місті і частоту зустрічальності показників ознак гіперактивності у дітей, які проживають в сільській місцевості, провести порівняльний аналіз, ніж та спробуємо довести або спростувати вплив урбанізації на розвиток ознак гіперактивності у дітей молодшого шкільного віку.

Крім того, дане дослідження це один з етапів на шляху до дослідження власне психологічних особливостей дітей з ознаками гіперактивності, зокрема, особливостей уяви як своєрідного "знаряддя" (Е.Кравцовой) для оволодіння власною поведінкою.

Приступа Софія Сергіївна