Гіперактивність дитини (сдуг). Поради психолога.

"Через непосидючості і непосидючості така дитина відразу впадає в очі, - описує гіперактивну дитину Олена Нікітіна, психолог Центру психології сім`ї.

"Така дитина нетерплячий і метушливий. Імпульсивний і агресивний. Не може утримувати на чомусь одному увагу більше 5-10 хвилин. Багато і швидко розмовляє, задає незліченну кількість питань, але відповідей на свої питання не чекає, так як за хвилину встигає зацікавитись чимось іншим ", - домальовує картину психолог.

Ці симптоми, а також надмірне нервове збудження, недостатній контроль за рухами та емоціями, погана координація рухів, швидка втома визначають синдром гіперактивності.

Багато фахівців відзначають щорічне збільшення кількості дітей з таким психічним розладом. Наприклад, дитячий невролог Національної дитячої спеціалізованої лікарні "Охматдит" Лідія Кулик констатує погіршення ситуації в її практиці за останні 5 років до 20%. Як і те, що до цієї хвороби хлопчики втричі вразливіші дівчаток.

Переважна більшість батьків таку незвичайну поведінку дітей починає турбувати, коли час готуватися до школи (пік хвороби припадає на 5-7-річний вік). Саме тоді стає зрозумілим, що дитина навряд чи витримає за партою час, відведений на урок. До того ж, ймовірно, у нього виникнуть труднощі з пошуком друзів.

"Якщо такій дитині під час гри з іншими дітьми сподобається іграшка, першим поштовхом у нього буде відняти її, а не попросити пограти, - каже Олена Нікітіна. - Хоча б тому, спілкування з однолітками їм не дуже вдається.

На дитячому майданчику гіперактивні діти схожі на торнадо, яке знищує на своєму шляху все і вся. Тому батьки інших дітей намагаються тримати своє чадо від них якомога подалі. Відповідно, у гіперактивних дітей є проблема соціальної адаптації.

Незважаючи на те, що за деякими винятками, гіперактивність не впливає на загальний інтелект дитини, тому проблеми зі шкільною успішністю можуть виникати переважно через непосидючості, невміння концентрувати увагу і поганий пам`яті-в школі вони небажані учні, їх не сприймають.

Звичайно, педагогам зручніше відправити таку дитину до психіатра чи невропатолога, ніж шукати до нього підхід. Тому в нашій країні багатьох гіперактивних дітей переводять на навчання за індивідуальною програмою, затримуючи таким чином темпи їх загального розвитку та соціалізації.

З урахуванням щорічного погіршення ситуації, сьогодні питання гіперактивності хвилює вже не тільки батьків, лікарів і психологів, а й державних чиновників. Адже за деякими експертними оцінками, тільки в Росії таких дітей сьогодні від 300 до 500 тисяч.

Псі-фактори

Батько привів хлопчика з синдромом гіперактивності в центр психології. Психолог займається дитиною, а тато чекає 8-річного Мишка в кріслі, читаючи газету. За обома цікаво спостерігати: людина, розмовляючи ногою, совається в кріслі, різкими рухами перекидає лісти- хлопчина так само базікає ногою, одночасно розхитуючи стільчик, на якому не може спокійно всидіти.

Під час розмови з психологом, виявилося, що в дитинстві у батька в медичній картці був запис невропатолога про збільшену нервовій збудливості.

На думку експертів, у багатьох випадках гіперактивність у дітей обумовлена генетично. До речі, в підлітковому віці і у дорослих переважна більшість симптомів хвороби за рахунок кращого самоконтролю згладжується.

У деяких випадках гіперактивність - наслідок травм мозку, патологічних пологів або вагітності з ускладненнями. Лідія Кулик каже про непоодинокі випадки виникнення хвороби у дітей, народжених за допомогою кесаревого розтину.

Крім того, треба зазначити ще один важливий фактор виникнення хвороби - соціально-психологічний. Не виключено, що в якійсь мірі гіперактивний синдром - це хвороба сучасного суспільства, XXI століття і прискорення ритму життя.

Кулик переконана, що не останню роль в його появі грають комп`ютер і телевізор, тому що вони виплескуючи в маси зливи негативної інформації, провокують агресію і нервову збудливість не тільки у дітей, але і у дорослих.

Втім, соціально-психологічний аспект цього захворювання, це перш за все, вплив сім`ї. Мова йде не тільки про неблагополучні сім`ї, в яких, наприклад, хтось із батьків страждає на алкоголізм.

Якраз навпаки, адже лише спостерігаючи за дитиною, можна зрозуміти про наявні у них проблеми. Як нам відомо, дитина, по суті, - дзеркальне відображення взаємовідносин між батьками.

Любити = лікувати

"Не чіпай! Негайно поклади! Коли ти, нарешті, будеш, як всі діти! Чи не дитина, а жах якийсь!" - Кричить мати в кабінеті невролога на крихітку, вириваючи у нього з рук і повертаючи на стіл лікаря ляльку, яку дитина тільки що взяв.

Дитину з синдромом дефіциту уваги і гіперактивності (СДУГ), напружена і нервова жінка привела на прийом з проханням вилікувати. З звичайною дитиною, в принципі, не слід звертатися таким чином, а з гіперактивним - особливо.

Ці діти надзвичайно чутливі і вразливі, мають занижену самооцінку. Будь-яка жорстка критика на їхню адресу, порівняння з іншими дітьми, підсилює їх невпевненість в собі. Однак батькам простіше накричати на дитину або покарати його, ніж проявити терпіння, спокійно вказавши дитині на його помилки.

Маючи певний досвід, Лідія Кулик вважає, що іноді, дивлячись на батьків, можна впевнено стверджувати, що допомога, у всякому разі, психологічна, потрібна саме їм, а не дітям.

Олена Черепанова, психолог Центру дитячої та сімейної психології "Я + сім`я" говорить, що гіперактивність часто зустрічається у дітей з сімей, де немає теплих емоцій.

Гіперактивних дітей лікують як медикаментами (стимуляторами, амфетаминами), так і за допомогою різних психологічних методик і вправ, спрямованих на виховання самоконтролю, розвиток комунікативних навичок, посидючості та уваги (корекцію розробляють індивідуально).

Для таких діток обов`язковими є режим, спеціальна дієта (обмеження в солодощах), для них корисні заняття на розробку тактильних відчуттів (ліплення, малювання пальчиками), ігри з водою-спорт-і в цілому вони вимагають особливого поводження.

Зазначені методи, безумовно, ефективні. Втім, допомогти дитині по-справжньому, а не частково зняти симптоми хвороби можна лише за умови, що батьки бажають саме допомогти, а не спростити собі життя.

Тому готові не тільки тривалий час витрачати на заняття, дотримуючись однієї лінії виховання, а, також працювати над собою: вирішувати власні психологічні проблеми, покращувати мікроклімат в сім`ї.

Для початку варто спробувати прийняти особистість малюка. Намагатися любити його таким, яким він є, і не соромлячись, проявляти ці почуття. Хоча б і з допомогою "Правила 8-ми обіймів", яке пропонує Олена Нікітіна.

"Обіймайте дитини НЕ МЕНШ 8 раз в день, щоб він відчував вашу любов, яка йому дуже потрібна".

Для будь-якої дитини це важливо, особливо для гіперактивного. Тим більше що обійми заспокоюють і знімають напругу. Любов, на думку експертів, - найкращі ліки.

Статтю надіслав: laiem

Увага, тільки СЬОГОДНІ!