Творча праця як особистісно-який утворює взаємодія дорослих і дітей. Частина 1

Аналіз психологічної літератури показує, що на тлі численних досліджень сюжетно-рольової гри дошкільнят дослідження дитячої праці представляють буквально «краплю в морі». Очевидно, це пов`язано з тим, що з середини 1940-х рр. в радянській психології панівною стає теорія провідних діяльностей, згідно з якою сюжетно-рольова гра визнана «провідною діяльністю» в психічному розвитку особистості дошкільника (О. М. Леонтьєв, А. В. Запорожець, В.В. Давидов, Д. Б. Ельконін та ін.). І хоча вже в 1946 р С.Л. Рубінштейн висловив свою незгоду з таким підходом, теорія провідних діяльностей отримала загальне визнання і наклала певний відбиток на педагогічну практику. Наведемо висловлювання С.Л. Рубінштейна: «Все ж ніби усіма вже вирішене питання про те, що гра є провідною формою діяльності, повинен бути залишений ще відкритим.

Всупереч загальноприйнятій точці зору ми схильні, не заперечуючи, звичайно, значення гри, шукати визначають для формування особистості як суспільної істоти компонентів його способу життя і в неігровий повсякденної побутової діяльності дитини, спрямованої на оволодіння правилами поведінки і включення в життя колективу »(Рубінштейн, 1999, с. 595). Інший відомий вітчизняний психолог, Б.Г. Ананьїв, вказував на теоретичні недоліки поширеною в радянській психології генетичної, «вікової» класифікації видів або форм діяльності. Особливо неприйнятною представлялася Ананьеву «рядоположнимі за значенням (для різних періодів) гри, вчення і праці» (Ананьєв, 1977, с. 161). Вчений писав у зв`язку з цим: «Не змінює положення і застереження, що гра і вчення історично зумовлені працею, так як в онтогенезі ця обумовленість себе не тільки не проявляє, але начебто б навіть заперечується ходом розвитку, при якому існує однобічна залежність вчення від гри, а праці - від вчення »(там же). Як бачимо, протягом всієї історії вітчизняної психології теорія провідної діяльності переосмислюється (зокрема в роботах А.В. Петровського, 1984, 1987). Автор даного повідомлення висловив своє ставлення до цієї проблеми в дискусії під час роботи VI з`їзду Товариства психологів СРСР, 18 серпня 1983 г. (Тютюнник, 1985).

Оскільки, як ми могли переконатися, єдиної думки з цього важливого питання не існує серед найвизначніших вітчизняних психологів, то ми опитали понад 1000 практичних працівників дошкільних установ України і Москви. На питання: «Який вид діяльності, на Вашу думку, є провідним в психічному розвитку особистості дошкільника?» (Вихователям пояснювалося, що провідною діяльністю вважається така, в якій відбувається розвиток найголовніших якостей особистості дитини в цей період його життя) - ми отримали найсуперечливіші відповіді. Так, 50% опитаних визнають провідною діяльністю сюжетно-рольову гру, 17 - праця, 4 - вчення, 11 - всі види діяльності, 12 - праця і гру, 5 - вчення і гру і 1% - праця і вчення. Як бачимо, і серед практичних працівників системи суспільного дошкільного виховання немає єдиної думки про значення різних видів діяльності в розвитку особистості дитини-дошкільника.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!