Поняття я-концепції

Поняття Я-концепції
Розвиток самосвідомості людини нерозривно пов`язане з процесом самопізнання як процесу наповнення самосвідомості змістом, що зв`язують людини з іншими людьми, з культурою і суспільством в цілому, процес, що відбувається всередині реального спілкування і завдяки йому, в рамках життєдіяльності суб`єкта і його специфічних діяльностей.
Феномени самопізнання стосуються питання про те, як відбувається самопізнання, в тому числі і того, що вже засвоєно або привласнене, перетворене в "Я" суб`єкта і в його особистість, і які форми набувають результати цього процесу в самосвідомості.
Як наукове поняття Я-концепція увійшла в побут спеціальної літератури порівняно недавно, може бути тому в літературі, як вітчизняної, так і зарубіжної, немає єдиної його трактовкі- найближче за змістом до нього знаходиться самосвідомість. Але Я-концепція - поняття менш нейтральне, що включає в себе оцінний аспект самосвідомості. Це динамічна система уявлень людини про саму себе, в яку входить як власне усвідомлення своїх фізичних, інтелектуальних та інших якостей, так і самооцінка, а також суб`єктивне сприйняття впливають на дану особистість зовнішніх факторів. Р. Бернс, один з провідних англійських учених в області психології, серйозно займався питаннями самосвідомості, так визначає це поняття: "Я-концепція - це сукупність всіх уявлень людини про саму себе, сполучена з їх оцінкою. Описову складову Я-концепції часто називають образом Я або картиною Я. Компонент, пов`язану зі ставленням до себе або до окремих своїх якостей, називають самооцінкою або прийняттям себе. Я-концепція, по суті, визначає не просто те, що собою являє індивід, а й те, що він про себе думає, як дивиться на своє діяльне начало і можливості розвитку в майбутньому ".
Я-концепція виникає у людини в процесі соціальної взаємодії як неминучий і завжди унікальний результат психічного розвитку, як відносно стійке і в той же час підвладне внутрішнім змінам і коливанням психічне придбання. Воно накладає незгладимий відбиток на всі життєві прояви людини - з самого дитинства до глибокої старості. Початкова залежність Я-концепції від зовнішніх впливів безперечна, але надалі вона відіграє самостійну роль в житті кожної людини. З моменту свого зародження Я-концепція стає активним початком, виступаючим в трьох функціонально-рольових аспектах:
1. Я-концепція як засіб забезпечення внутрішньої узгодженості. Ряд досліджень з теорії особистості грунтується на концепції, згідно з якою людина завжди йде по шляху досягнення максимальної внутрішньої узгодженості. Уявлення, почуття або ідеї, що вступають у протиріччя з іншими уявленнями, почуттями або ідеями людини, призводять до дезгармонізації особистості, до ситуації психологічного дискомфорту. Відчуваючи потребу в досягненні внутрішньої гармонії, людина готова робити різні дії, які сприяли б відновленню втраченого рівноваги. Істотним чинником відновлення внутрішньої узгодженості є те, що людина думає про самого себе.
2. Я-концепція як інтерпретація досвіду. Е та функція Я-концепції в поведінці полягає в тому, що вона визначає характер індивідуальної інтерпретації досвіду, тому що у людини існує стійка тенденція будувати на основі власних уявлень про себе не тільки свою поведінку, а й інтерпретацію свого досвіду.
3. Я-концепція як сукупність очікувань. Я-концепція визначає також і очікування людини, тобто його уявлення про те, що має статися. Кожній людині властиві якісь очікування, багато в чому визначають і характер його дій. Люди, впевнені у власній значущості, очікують, що й інші будуть ставиться до них таким же чином-вважають ж, що вони нікому не потрібні, не можуть подобатися, або поводяться виходячи з тієї передумови, або інтерпретують відповідним чином реакції оточуючих. Багато дослідників вважають цю функцію центральної, розглядаючи Я-концепцію як сукупність очікувань, а також оцінок, що відносяться до різних областей поведінки.



У багатьох психологічних теоріях Я-концепція є одним з центральних понять. Разом з тим до цього часу не існує ні її універсального визначення, ні єдності в термінології. Терміни, які одні автори вживають для позначення Я-концепції в цілому, інші використовують для позначення її окремих елементів. Щоб внести ясність в термінологію нашого дослідження, ми будемо користуватися схемою, запропонованої Р.Бернсом, яка, на нашу думку, з одного боку найбільш повно відображає структуру Я-концепції, а з іншого - упорядковує термінологію, котра трапляється нам на сторінках психологічної літератури.
На схемі Я-концепція представлена у вигляді ієрархічної структури. На її вершині розташовується глобальна Я-концепція, куди входять різноманітні межі індивідуального самосвідомості. У зв`язку з тим, що людина з одного боку має свідомість, а з іншого - усвідомлює себе як один з елементів дійсності, У. Джеймс, перший із психологів хто почав розробляти проблематику Я-концепції, глобальне, особистісне Я (Self) розглядав як двоїсте освіту, в якому поєднуються Я-усвідомлює (I) і Я-як-об`єкт (Me).



Як ми бачимо з визначення Р. Бернса, в Я-концепції виділяються описова і оцінна складові, що дозволяє розглядати Я-концепцію як сукупність установок, спрямованих на себе. У більшості визначень установки підкреслюються три головні елементи:
1. Переконання, що може бути як обгрунтованим, так і необгрунтованим (когнітивна складова установки).
2. Емоційне ставлення до цього переконання (емоційно-оцінна складова).
Відповідна реакція, яка, зокрема, може виражатися в поведінці (поведінкова складова).
Що стосується Я-концепції ці три елементи установки конкретизуються так:
1. Образ Я - уявлення індивіда про самого себе.
2. Самооцінка - афективна оцінка цього уявлення, яка може володіти різною інтенсивністю, оскільки конкретні риси образу Я можуть викликати більш-менш сильні емоції, пов`язані з їх прийняттям або осудом.
3. Потенційна поведінкова реакція, тобто ті конкретні дії, які можуть бути викликані образом Я і самооцінкою.