Методологічні підходи психологічного аналізу мистецтва

З моменту появи інтересу до психологічного аналізу мистецтва можна виділити п`ять методологічних підходів, які отримали свій розвиток і поширення на стику XIX і XX століть. В останні роки XIX ст. з культурно-історичної літературознавчої школи виділилася особлива "психологічна" школа, основу якої склали вітчизняні та зарубіжні лінгвісти, які усвідомили необхідність використання психологічних знань в області мови і художньої творчості (І. Фолкелт, Р. Мюллер-Фрейенфельс, Е. Геннеку, А. А . Потебня, Д. Н. Овсянико-Куликовський, М. А. Рубакін). В результаті починає оформлятися психологічний метод.

Психологічні закони літературної творчості бачилися в таємниці особистості художника, в глибинах його психіки, а відмінності між художніми творами пояснювалися різницею переживань і тих психологічних типів, до яких належали письменники. В результаті втрачалися з виду питання про історичний розвиток мистецтва, його суспільної обумовленості. Приблизно в цей же час активний інтерес до використання досягнень мистецтва в психології стали проявляти психіатри (Н. Е. Осипов, І. А. Сікорський, В. М. Бехтерєв, Н. Н. Баженов, Ю. В. Португалов, М. Про . Шайкевич, В. Ф. Чиж). В результаті був розроблений метод психіатричної патографий. Його завданнями було: встановлення факту психічного захворювання і його найменування, тобто діагноза- пізнання особистості, внутрішніх переживань і особливостей життєдіяльності людини, яка страждає на психічний расстройством- прояв хвороби у творчості.

До проблеми психології мистецтва звернули свій погляд і послідовники психоаналізу в Росії. Чільною постаттю серед них можна вважати голови Російського психоаналітичного суспільства І. Д. Єрмакова. У центр досліджень ставилася проблема несвідомого в мистецтві. Мистецтво розглядалося як своєрідний спосіб примирення опозиційних принципів "реальності" і "задоволення" шляхом витіснення зі свідомості людини соціально неприйнятних імпульсів. Воно сприяє усуненню реальних конфліктів у житті людини і підтримці психічної рівноваги, тобто виступає в ролі своєрідної терапії, яка веде до усунення таких симптомів хвороби. У психіці художника це досягається шляхом його творчого самоочищення і розчинення несвідомих потягів в соціально прийнятною художньої діяльності.

Сформована в 20-і роки XX століття ситуація в науці характеризувалася кризою суб`єктивізму як в самій психології, так і в сфері мистецтва. В рамках літературознавства виникла "формальна школа", орієнтована на неокантіанського філософію (Р. Інґарден, К. Леві-Строс, Я. Мукаржовський, В. Б. Шкловський, Б. А. Грифцов). Головним підсумком цього періоду стала розробка формального методу, під яким розумівся метод, який стверджує погляд на художню форму як на категорію, що визначає специфіку літератури і здібну до іманентного саморозвитку.

Головне завдання формалісти бачили в подоланні характерного для літературознавства того часу дуалізму форми і змісту, що виразилося в поданні про форму як єдиний реальний носії специфіки мистецтва і віднесення змісту до нехудожньої категорії і в зведенні форми переважно до поетичній мові, що володіє іманентними законами розвитку і незалежного від інших нелітературних рядів. У 30-ті роки XX ст. відбувається усвідомлення антипсихологизма формальної школи, яке привело до створення об`єктивно аналітичного методу, в основі якого лежало відмінність між естетичним і неестетичного об`єктом (Л. С. Виготський).

В результаті будь-яке твір мистецтва розглядалося психологом як система подразників, свідомо і навмисно організованих з таким розрахунком, щоб викликати естетичну реакцію. Об`єктивно аналітичний метод гарантував достатню об`єктивність отриманих результатів і всієї системи дослідження, тому що він виходив з вивчення твердих, об`єктивно існуючих і враховуються фактів.

Загальний напрямок цього методу: від форми художнього твору через функціональний аналіз її елементів і структури до відтворення естетичної реакції і до встановлення її загальних законів. В результаті проведеного історико-психологічного аналізу видно, що для перших трьох етапів розвитку психології мистецтва в Росії були характерні суб`єктивні методологічні підходи, на четвертому і п`ятому етапах позначився перехід до об`єктивізму.

Бобильов Е. Л.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!