Специфіка психологічного аналізу літературної творчості

Інтерес до питання психологічного вивчення сфери мистецтва не слабшав ніколи. Художня діяльність була предметом підвищеної уваги для представників філософської думки, естетики, емпіричної і гуманістичної психологий, практики психотерапії, вітчизняного і зарубіжного літературознавства і т. Д. На думку Б. Ф. Сорокіна, філософське розгляд творчості передбачає відповіді на такі питання як: а) як взагалі можливо творчість як породження нового? б) який онтологічний сенс акту творчості? [3 6].

У різні історичні епохи філософія по-різному відповідала на ці питання. З кінця XIX до початку XX в. на розвиток психології літературної творчості вплинули теорія І. Канта, неокантіанство, позитивізм і діалектичний матеріалізм, які стали своєрідними загальнонауковими засадами у вирішенні питань психології літературної творчості. Літературознавча наука вивчає художню літературу з позицій її сутності та специфіки, походження, суспільної функції, закономірностей літературного процесу. Найближче психологія літературної творчості підходить до теорії літератури, яка вивчає своєрідність літератури як особливої форми духовної та художньої діяльності, але при цьому зберігає свою специфіку. В естетиці мистецтво і творчість розглядається з кілька інших позицій. Завжди, коли мова йшла про принципи чуттєвої виразності творінь людських рук і природи, виявлялося єдність в будові предметів і явищ, здатних повідомляти почуття емоційного підйому, хвилювання, безкорисливого милування, т. Е. Закладалися традиції естетичного аналізу.

Аналіз не одного твору мистецтва, а загальних художніх вимірів групи мистецтв, специфіки жанру або художнього стилю в великий просторової і тимчасової перспективі - це естетичний аналіз. Психологія мистецтва і психологія творчості, незважаючи на тісний зв`язок з філософією, літературознавством і естетикою, має свою специфіку і сферу дослідження. Естетика є деяка область уявлень, область прекрасного, а мистецтво є якась діяльність, а саме художня, яка може бути піддана психологічного аналізу.

Різні психологічні школи по-різному розуміли естетику і її місце в науках про мистецтво. Так, психологічна школа в літературознавстві оголошувала естетику чисто психологічної наукою. Л. С. Виготський слідом за Т. Ліппсом вважав, що естетику можна визначити як дисципліну прикладної психології. Сучасний дослідник питань естетики і психології мистецтва О. А. Кривцун вважав останню досить самостійною сферою естетичного знання. Таким чином, чітку і однозначну межу між філософським, літературознавчим, естетичним і психологічним розумінням мистецтва і творчості провести дуже складно, але можливо. Естетика, на відміну від психології мистецтва та інших психологічних підходів до художника і творчості, надає особливого значення когнітивним і свідомим феноменам, таким, як сприйняття. Естетичний досвід і естетичні категорії, такі, як гармонія, висока якість, смак і піднесене - вивчаються філософією. Філософське, літературознавче й естетичне вивчення мистецтва, слідуючи термінології О. А. Кривцун, являє собою узагальнений макроанализ цієї сфери людської діяльності, а психологічний аналіз може розглядатися як спеціальне психологічне дослідження, т. Е. Переважно микроанализ, вивчення під конкретним психологічним кутом [2- 8].

Різнобічний інтерес до психологічних аспектів мистецтва породив появу цілої низки складних і неоднозначних понять. Найбільші суперечності викликають такі поняття, як "психологія мистецтва", "психологія художньої творчості" і "психологія літературної творчості". "Психологія мистецтва" - це більш широке поняття, в яке "психологія художньої творчості" входить лише як складова частина. "Психологія художньої творчості" припускає вивчення тільки психологічних механізмів і принципів створення продукту мистецтва, т. Е. Вивчення психологічної активності і діяльності конкретного письменника, художника, музиканта і т. Д., Результатом якої є роман, картина, симфонія. Сюди ж слід включати дослідження тієї соціальної обстановки, в якій працював автор. "Психологія мистецтва", крім усього перерахованого, включає в себе об`єктивні психологічні основи і закони самого твору мистецтва як культурного явища, а також чиниться їм психологічний вплив на сприймає суб`єкта в конкретній життєвій ситуації.

У підсумку можна зробити висновок про те, що в сферу "психології мистецтва" і "психології художньої творчості" входять всі види сучасного мистецтва і творчої діяльності людей, починаючи з літератури і музики, і закінчуючи акторською майстерністю і танцями. У зв`язку з цим, актуально введення більш приватних понять, таких, як "психологія літературної творчості", в сферу якого входить вивчення конкретних психологічних механізмів і закономірностей створення літературних творів в конкретних соціальних умовах, а також чиниться ними емоційно-психологічний вплив на сприймає суб`єкта в конкретної життєвої ситуації. Особливо це актуально при історичному аспекті питання, так як в період найбільш активного і продуктивного становлення психології мистецтва, як самостійної області знання (кінець XIX - 30 рр. XX ст.) Поняття "психологія мистецтва" і "психологія художньої творчості" не розрізнялися і вживалися як синоніми, а під "психологією художньої творчості" розумілася тільки психологія літературної творчості. Ця ситуація пояснювалася особливим становищем російської класичної літератури XIX в. в період розробки психологічних аспектів мистецтва. Література була найбільш популярним, розробленим і визнаним видом художньої творчості. А. А. Блок в публіцистичній статті "Без божества, без натхнення» (1921) невипадково оцінював російську літературу як всеосяжне і об`єднуючий початок вітчизняної культури: "Так само, як неразлучіма в Росії живопис, музика, проза, поезія, неотлучіми від них і один від одного - філософія, релігія. Громадськість, навіть? політика. Разом вони і утворюють єдиний потужний потік, який несе на собі дорогоцінну ношу національної культури "[1 272]. Молода психологія, яка б вимагала в популяризації і суспільному визнанні, саме тому звернулася до кращих зразків російської класичної літератури. Крім цього, художні тексти давали найширшу базу для психологічних досліджень таємниць людської душі. Така громадська і культурна ситуації визначила той факт, що спочатку практично всі дослідження в області психології мистецтва або художньої творчості, по суті, були роботами по психології літературної творчості. Саме література стала першим видом мистецтва, який піддався досконалому і всебічному психологічного дослідження.

література

1. Блок А. А. Про літературі. М., 1980.

2. Кривцун О. А. Естетика: Підручник. М., 2000..

3. Сорокін Б. Ф. Філософія і психологія творчості: науково-методичний посібник. Орел, 2000..

Бобильов Е. Л.