Життєздатність та тенденції становлення психологічної науки

Сучасний стан російського суспільства характеризується численними проявами системної кризи, що охоплює всі сфери соціальної, економічної, культурної та духовної життя. Тривожне соціальне розшарування, руйнування усталених суспільних відносин, загальна нестабільність, дезадаптированности, дисгармоничность і відсутність упевненості в завтрашньому дні сприяють маргіналізації і часткового зубожіння. На протилежному полюсі російського населення знаходяться нувориші, що збагатилися на початку 90-х років минулого століття шляхом присвоєння загальнонародної власності. Цитуючи слова О. Блока, А. А. Бодальов говорить про те, що саме до такої публіки відносяться такі слова поета: "Якщо людина стає занадто ситим і душевно тупим, самовдоволеним ... душа його, створена для хвилювання і радості, так само сита і тупа, як тіло ". Не випадково, по числу самогубств сучасна Росія знаходиться на першому місці в світі (Бодальов, 2008). У цих умовах позитивний розвиток людини з просто соціально значущої задачі перетворюється на глобальну проблему долі людства, його виживання. Відповідно, актуалізуються не просто завдання акумуляції і мобілізації всіх знань про людину, але потреба в спеціальному вивченні, осмисленні особливостей його сучасного функціонування, умов збереження його стійкості в дуже нестійкому суспільстві.

життєздатність людини

Сучасна ж психологія більше займається тим, що погано в житті людини: психічні хвороби, стреси, агресія та інше. Вона, по суті, перетворилася в "віктомологію" (Дж. Вейлант, Е. Дінер, К. Петерсон). Засновник позитивної психології М. Селігман вважає, що парадигма современой психології повинна кардинально змінитися в напрямку від концепції хвороби до концепції здоров`я. Предметом дослідження позитивної психології може стати і життєздатність людини. Однак дослідження власне життєздатності як самостійного психологічного феномена поки нечисленні. Перші емпіричні розробки з цієї проблеми проводилися ще в 50-ті роки минулого століття представниками психологічної школи Б. Г. Ананьєва. Вони були поодинокі і зосереджені в основному на дослідженні так званого активного довголіття. Разом з тим, саме завдяки Б. Г. Ананьеву поняття "жізнеспсобность" з`явилося в науковому побуті. Воно трактувалося Б. Г. Ананьєва як загальний енергетичний потенціал, що визначає готовність до ефективного функціонування, продуктивність поведінки людини як суб`єкта в умовах екстремальної ситуації і результативність його діяльності, спрямовані на пошук виходу з неї. Приблизно в цей час почалися і перші закордонні дослідження життєздатності. Е. Вернер і його співробітники протягом 40 років проводили спостереження за 697 випробовуваними, які жили в несприятливих життєвих умовах. Тоді ж вперше з`явився і англомовний термін, що позначає життєздатність - "resilience" (гнучкість, пружність).

Психологічні дослідження життєздатності

Сучасні психологічні дослідження життєздатності представлені двома підходами, перший з яких ми умовно позначили як кросскультурний. Його основою послужив розроблений в 2003 р міжнародний проект "Методологічні та концептуальні проблеми дослідження життєздатності дітей і підлітків". Представниками кросскультурного підходу накопичено певний методологічний і емпіричний досвід, однак проблема поки має більше питань, ніж відповідей. Зокрема, ми поки не маємо опублікованій російськомовної версії тесту життєздатності дітей і підлітків, хоча робота в цьому напрямку ведеться вже кілька років в лабораторії психології праці ІП РАН (А. В. Махнач, А. І. Лактіонова).

В рамках другого підходу життєздатність розглядається в контексті свідомості, яке регулює активність особистості як її життєву здатність (Абульханова, 2003 2009). Справедливості заради, слід зазначити, що ідея даного підходу базується на вкрай малій кількості джерел. Сама категорія "життєздатність", незважаючи на те, що вона все частіше використовується в різних контекстах дослідження адаптації, стійкості особистості, впорається поведінки, психологічного здоров`я, виступає поки як метафора, яка не має наукового визначення. Незначність теоретичного та емпіричного матеріалу з проблеми життєздатності, проте, не означає, що сама проблема виникла на "порожньому місці". Життєздатність людини як психологічний феномен має небагату історію, але багату передісторію. Її сучасне існування підготовлено численними дослідженнями родинних життєздатності феноменів: "опірність" (Ж. К. Іонеску), "почуття зв`язності" (the sense of coherence) (A. Antonovsky), "розростання" (thriving) (VE O Leary, JR Iscovits ), невразливість (invulnerableness) (E. Anthony), (hardiness) (S. Maddi). Найбільш "прижився" у вітчизняній психології виявилося останнім. Серйозні наукові передумови дослідження життєздатності існують і в російській науці. Це величезний теоретичний і емпіричний матеріал, накопичений в сферах вивчення адаптаційних процесів, саморегуляції, розвитку і самореалізації людини. Це так званий "парадигмальний зсув" у психології (В. Є. Клочко, 2007), про підстави якого С. Л. Рубінштейн говорив, ставлячи завдання визначення психології як науки про людину в той час, коли сама психологія ще не була готова до такої трансформації: "Підкоряючись поширеній вживання слів, я іноді кажу про особу. Але слово це, по правді кажучи, мало привабливо для мого слуху: в ньому мені чується щось претензійне, пиховите, відокремлювалися, прагнення не змішатися, що не стикнутися з іншими. мені більше до душі просте , Скромне і горде слово - людина. У ньому для мене все укладено, що важливо і потрібно "(Рубінштейн, 1989). Це сучасне некласична системне антропоцентричний мислення, засноване на уявленні про людину і його життя як джерело всіх цінностей.

Сучасна психологія все частіше звертається до життєвої проблематики, оперуючи такими поняттями, як життєвий світ, життєвий простір, життєві ситуації і т. Д. Воістину збувається наукове передбачення Б. Г. Ананьєва, який вважав, що в перспективі предметом психології буде дослідження самого буття людини, для якого природним масштабом вимірювань є людське життя в цілому. Життєздатність - поняття не «що стало", а "стає". Тим часом, категоріальний апарат психології утворений поняттями стійкими, "щільними". Тому при роботі з поняттями, ще не оформилися, аморфними, які прийшли з інших областей пізнання, завжди є ризик порушити стійку щільність термінологічного поля наукової психології. Природно, виникає питання: "А чи вигідно це?". У зв`язку з цим, доречно пригадати слова Л. С. Виготського про те, що "сумний" мову науки "виявляє як би молекулярні зміни, які переживає наука- він відображає внутрішні і неоформівшіеся процеси - тенденції розвитку та зростання" (Виготський, 1982) . Життєздатність якраз і є такою категорією, оскільки відображає природні і в той же час драматичні тенденції розвитку психологічної науки. Виникнувши в лоні вчення про людину, це поняття стало "непопулярних" в період монополії особистості як об`єкта наукового дослідження (надто вже тавтологічні звучало поєднання "життєздатність особистості"), щоб знову повернутися в психологію разом з поверненням в неї людини. Дослідження життєздатності затребувані новим поглядом на людину, що розуміється не як явище, протівостящее світу, а як явище, продовжене в світ (Зінченко, 1997, Клочко, 1991), тільки в цій продовженням він може знайти свою людську сутність (Братусь, 1993).

Завдання дослідження життєздатності

Таким чином, завдання дослідження життєздатності людини має не тільки практичну, але і теоретичну актуальність, так як відповідає тенденціям розвитку психологічної науки. Етапи ускладнення уявлень про феномен життєздатності людини відображають природну стадиальность становлення психології на шляху від класицизму, орієнтованого на вивчення простих адаптуються систем, до неклассіцізму, який проголосив предметом дослідження складні саморегулюючі системи, а потім до постнекласичної уявленням про людину як про складну самоорганізується системі.

Рильська Е. А.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!