Методологічні аспекти дослідження вікових криз дитинства і отроцтва

На сучасному етапі розвитку психології вікові кризи розглядаються як нормативні, закономірні періоди життєвого циклу людини. Вони є перехідними і виконують функцію "роздільників" між стабільними періодами. Відбуваються при цьому зміни зачіпають різні рівні організації людини. У концепціях Л. С. Виготського, Д. Б. Ельконіна, Б. Д. Ельконіна і К. Н. Поливанової вікова криза виступає як акт розвитку. Традиційним для вітчизняної психології є аналіз вікової кризи на основі виникають в цей період психічних новоутворень і поведінкових реакцій, званих симптомами кризи (Л. С. Виготський, Д. Б. Ельконін, Л. І. Божович, Т. В. Гуськова і М. Г. Єлагіна, К. Н. Поліванова). Криза розвитку - складний об`єкт для вивчення. Методологічні проблеми, що виникають при дослідженні вікових криз, пов`язані з певною умовністю його кордонів, з великою варіативністю кризової симптоматики у дітей і підлітків. Так, початок і специфіка протікання кризи залежать від індивідуальних особливостей дитини, від структури і стилів сімейних взаємин. Наступ кризи пов`язане також з виходом на певний етап соціалізації, коли дитині відкривається нове уявлення про дорослості. Ці особливості необхідно враховувати при організації експериментальних досліджень.

Найбільш адекватним методом при вивченні кризових новоутворень і симптомів є лонгитюд. У дослідженні Т. В. Гуськової і М. Г. Єлагіна (1987) вперше були виділені і реалізовані два основних методологічні принципи вивчення вікових криз.

1) Принцип порівняння поведінки одного і того ж дитину в однакових ситуаціях до і після кризи (в стабільні періоди) і в момент кризи.

2) Аналіз звичних ситуацій діяння.

Підставою клінічного спостереження стає ситуаційний аналіз - метод, при якому психологічна здатність, функція вивчається щодо умов, в яких вона виникає або проявляється. Інша методологічна проблема при дослідженні вікових криз стосується вибору методів добування емпіричних даних. Вікова криза - це насамперед криза системи відносин. Змінюється ставлення дитини до інших людей, до самого себе, до предметного світу. Сфера сімейних відносин найбільш адекватно може бути досліджена идеографическим методом, але він досить трудомісткий. У зв`язку з цим К. Н. Поліванова (2000) створює методику "Інтерв`ю з батьками" для виявлення симптомів кризи семи років. На основі трьох виділених К. Н. Поливанової категорій симптомів нами був розроблений опитувальник вираженості симптомів кризи семи років для батьків. В даний час він пройшов апробацію на вибірці 100 чоловік. Застосування цього опитувальника поряд з іншими психодіагностичні методами дозволило зробити наступні висновки.

1) При вивченні симптомів кризи важливо уникнути соціальної бажаності відповідей. Деякі батьки схильні до перебільшення конструктивної симптоматики і до зменшення негативістській. Тому важливо до дослідження надати їм деяку інформацію про закономірності вікового кризи. При цьому треба врахувати і зворотний ефект - при детальному знайомстві з психологічним змістом кризи батьки також можуть перебільшувати його вираженість у дитини.

2) Виявлення тісні кореляційні взаємозв`язки між симптомами різних категорій підтверджують ідею єдності деструктивного і конструктивного компонентів вікової кризи.

3) При аналізі результатів кризової симптоматики у дітей велике значення має зіставлення рівневих і структурних характеристик розвитку.

Розглянемо останнє положення більш детально. Аналіз рівневих показників виявив, що в цілому криза у дошкільнят протікає не дуже яскраво - вираженість всіх симптомів "домашнього поведінки" становить близько 56%. Переважає категорія конструктивних симптомів (66%), потім йде категорія негативистских симптомів (52%) і найменш виражена категорія нейтральних симптомів (45%). Найчастіше батьки згадують про появу загальних питань, прагненні до самостійності у дитини, вимогливості і суперечки. При вивченні структури симптомів найбільшу кількість взаємозв`язків виявлено у таких показників, як непослух і доросле поведінка. З урахуванням їх невисоких середніх значень можна зробити висновок, що вираженість неслухняності і дорослого поведінки є досить надійними критеріями настання вікової кризи. Системоутворюючими виявилися також суперечка, пауза, впертість і хитрість. Найменш інтегровані в загальну структуру прояви самостійності (особливо у хлопчиків).

Таким чином, найбільш явними ознаками настання вікового кризи можна вважати негативістські симптоми: непослух, суперечка, паузу, упертість, хитрість і поява такого нейтрального симптому, як доросле поведінка. Конструктивні симптоми менш інформативні для діагностики кризи.

4) Величезну роль в вираженості кризової симптоматики у дітей відіграють індивідуальні відмінності, пов`язані із загальним темпом їх психічного розвитку, з рівнем інтелектуально-особистісної зрілості. Так, порівняння кризової симптоматики у дошкільнят і першокласників не дало значних відмінностей за середньою вираженості кризи.

Цікаві дані були отримані за допомогою типологічного аналізу за рівнем готовності до школи.

* Для дошкільнят з високим рівнем готовності до школи на сьомому році життя характерні яскрава картина кризи з переважанням конструктивної симптоматики, сформованість внутрішньої позиції школяра.

* Дошкільнята з низьким рівнем шкільної готовності характеризуються стертою або суперечливою картиною кризи. У них відзначається невисока сформованість внутрішньої позиції школяра, часто зустрічається занижена самооцінка.

* Початок навчальної діяльності у дітей з високим рівнем готовності до школи призводить до нормального вирішення вікової кризи, що проявляється в його стертою симптоматикою.

* В процесі навчання діти з низькою готовністю відчувають деякі труднощі, що проявляється в підвищеній тривожності, низької самооцінки. Для цієї групи першокласників характерна найяскравіша картина кризи. На тривалий вікова криза накладаються переживання, пов`язані з труднощами в навчанні.

В даний час нами ведеться апробація опитувальника вираженості симптомів кризи трьох років. Він включає вивчення трьох категорій симптомів кризи: негативистских, конструктивних і невротичних реакцій. Попередні дані, отримані на вибірці 33 людина методом поперечних зрізів, показують, що найбільш виражений криза у дітей у віці від 2 років 10 міс. до 3 років 6 міс. При цьому у дітей переважають конструктивні симптоми (73%), потім йдуть негативістські симптоми (55%) і найменш виражені невротичні реакції (22%). Найчастіше батьки відзначають зміну відносин дитини до предметного світу і до дорослих, а також прояви у дітей свавілля і впертості. У молодшій віковій групі (від 2 років 4 міс. До 2 років 10 міс.) Кризові прояви зустрічаються рідко, криза тільки починається. У старшій групі (від 3 років 6 міс. До 4 років) криза йде на спад, але у деяких дітей симптоматика ще зберігається. Можна сказати, що криза тут носить затяжний характер. Потребує подальшої розробки поведінкова симптоматика вікових криз, особливо в період отроцтва. З цією метою нами також розробляється опитувальник для виявлення симптомів підліткової кризи. Залишається відкритим питання і про додаткові симптомах, виділених Л. С. Виготським в кризі трьох років (невротичні реакції). Мабуть, доцільно було б описати другий пояс симптомів і в інші вікові кризи. У підлітковому періоді тут слід торкнутися також проблеми, що відхиляється. Слід особливо наголосити на важливості виділення конструктивної складової в кожній кризі, так як вікова криза характеризується єдністю деструктивних і конструктивних компонентів.

На закінчення відзначимо, що деякі інформативні дані при вивченні вікової кризи може дати і метод поперечних зрізів. Нами планується проведення лонгітюдінальних досліджень з дітьми раннього і старшого дошкільного віку з метою реалізації основного методологічного принципу дослідження вікової кризи.

Василенко В. Е.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!