Смисложиттєвий криза як фактор неадекватності психологічного віку особистості

Смисложиттєвий криза створює труднощі і протиріччя в індивідуальній життєдіяльності, спотворює протягом психологічного часу і деформує психологічний вік особистості. За припущенням В. Франкла, разом з втратою людиною сенсу життя "втрачає всю свою структуру його внутрішній тимчасової план, переживання їм часу" (1990, с. 141). Дане припущення лягло в основу загальної теоретичної гіпотези даного дослідження про те, що смисложиттєвий криза в розвитку особистості є фактором неадекватності її психологічного віку. Вона була конкретизована в ряді приватних дослідницьких гіпотез:

1) існує прямий взаємозв`язок між інтенсивністю протікання смисложиттєвого кризи і неадекватністю психологічного віку особистості: з наростанням кризи посилюється асинхрония психологічного і хронологічного віку;

2) взаємозв`язок смисложиттєвого кризи в розвитку особистості і неадекватності її психологічного віку носить не тільки функціональний, але і детермінаціонного характер, тобто криза обумовлює диспропорційність психологічного віку хронологічним;

3) смисложиттєвий криза змінює психологічний вік як в сторону його неадекватного завищення, так і в бік його неадекватного заниження в порівнянні з хронологічним віком.

Ці гіпотези перевірялися в спеціальному емпіричному дослідженні, яке охопило вибірку з 170 чоловік у віці від 18 до 65 років, в тому числі 76 чоловіків і 94 жінки. Для збору емпіричного матеріалу використовувалися опитувальник смисложиттєвого кризи (К.В. Карпінський) і психобіографічний методика оцінювання п`ятирічних інтервалів (А. А. Кронік, Є.І. Головаха).

Результати проведеного дослідження можна резюмувати наступними основними висновками:

1. Ступінь неадекватності психологічного віку хронологічним віком збільшується в міру інтенсифікації смисложиттєвого кризи в розвитку особистості (r = 0,33, р = 0,000011). Даний висновок також підтверджується результатами порівняльного аналізу крайніх 33% груп, розділених по вираженості кризи. Дисгармонія психологічного і хронологічного віку в кризовій групі (M = 9,3 років) на статистично значущому рівні (ШМП = 878, р = 0,000059) перевищує "розбіг" між зазначеними віками у випробовуваних безкризового групи (M = 5,2 років) .

2. Однофакторний дисперсійний аналіз свідчить про те, що взаємозв`язок між силою кризи сенсу життя і неадекватністю психологічного віку особистості має каузальную природу (F = 11,29, р = 0,000025). Смисложиттєвий криза в розвитку особистості детермінує спотворення її психологічного віку, оскільки відсутність, втрата або деформація сенсу життя по змістовним, структурним, динамічним, функціональним і темпоральних параметрів об`єктивно створює труднощі з побудовою індивідуального життєвого шляху і самореалізацією особистості в часі життя.

3. У крайній кризовій групі (56 осіб) виявлено відхилення психологічного віку як в напрямку заниження (43%), так і в напрямку завищення (52%) у порівнянні з хронологічним, і тільки в 5% випадків спостерігалося їх повний збіг. За допомогою статистичного критерію Колмогорова-Смирнова встановлено відповідність емпіричного розподілу показників неадекватності психологічного віку в кризовій групі нормальному розподілу (K-S d = 0,12330, р gt; 0,20). Це означає, що психологічний вік особистості в кризовий період з однаковою ймовірністю може бути перебільшеним або применшення по відношенню до хронологічним віком, а його неадекватність породжується різними механізмами, що привноситься смисложиттєвим кризою в особистісний розвиток. Сам же криза може розгортатися і як криза спустошеності, вичерпаності сенсу життя, і як криза нереалізованості або нереализуемости сенсу життя, і як криза безперспективності життя. При кризі нереалізованості простежується неадекватно занижений психологічний вік, в той час як криз вичерпаності і безперспективності супроводжує неадекватно завищений психологічний вік.

Карпінський К.В.