Особистісна і суб`єктна детермінація діяльності в контексті метасістемного підходу

Дослідження проблем детермінації суб`єктних якостей і глибинних особистісних структур суб`єкта в зв`язку з його включенням в організаційно-професійні системи є перспективним напрямком в дослідженні співвідношення суб`єкта і особистості. Незважаючи на багатозначність точок зору на проблему, в цілому визначилися деякі загальні акценти в розумінні особистості і суб`єкта. Значення соціального фактора у формуванні особистості було розглянуто багатьма вітчизняними та зарубіжними вченими. У той же час була обгрунтована необхідність дослідження зовнішніх впливів і характеристик внутрішнього світу особистості на активність суб`єкта, ступінь вираженості якої залежить від особливостей особистості, соціального середовища і суб`єктивної значущості ситуації. Б. Г. Ананьєв також розглядав особистість як продукт психічного і соціального розвитку людини, один з інтегруючих процесів якої є діяльність, коли людина виступає як суб`єкт діяльності, пізнання і спілкування (Ананьєв, 1980). Але кожен професіонал одночасно є суб`єктом різних видів діяльності: індивідуальної діяльності, професійного співтовариства і представником своєї організації, т. Е. Соціальним суб`єктом (Брушлинский, 2003). Тому цілком правомірний і своєчасний призов А. В. Брушлинского (2003) перейти в психологічних дослідженнях від психології суб`єкта професійної діяльності до психології суб`єкта життєдіяльності. Саме цілісність життєдіяльності суб`єкта є передумовою її індивідуальності, активності, ініціативності, які особливо яскраво проявляються у професійній діяльності людини як суб`єкта організації, товариства і т. Д. Це обумовлює необхідність в дослідженнях професійної діяльності, особливо в умовах адаптації до природних, техногенних і соціально економічних умов, переходу від системного до метасістемному підходу. Так як саме зовні системні взаємодії забезпечують взаємодію суб`єкта з системою того ж порядку або з системою більш високого порядку або метасистема, в яку він входить як суб`єкт (Карпов, 2007). Тільки на суб`єктний рівні активності відбувається координація вчинків і дій професіонала, на цьому рівні професіонал стає об`єктом самовоздействия, самоврядування, самоорганізації. Ступінь сформованості окремих компонентів суб`єктної саморегуляції, їх змістовне наповнення і відносини між ними відображають унікальність особистості, дозволяють їй здійснювати узгодження суб`єктної активності до вимог діяльності, соціуму і сенсом і метою своєї життєдіяльності (Пригін, 2005).

Професійна діяльність формує професійне і соціальне самосвідомість людини, що становить основу його суб`єктності, стрижнем якої є особистість людини. Можна сказати, що в процесі соціально-професійної адаптації особистісна детермінація визначає стратегію і тактику регуляції діяльності і стану людини, а суб`єктна, як більш соціалізована детермінація, - його ставлення до роботи, позицію в організації. Тому аналіз процесу визначення мети і вибору стратегії діяльності необхідно розглядати крізь призму соціалізації та взаємодії внутрішнього середовища особистості з соціальним середовищем. Складність в дослідженні цієї взаємодії полягає в необхідності чіткого поділу детермінант суб`єктної і особистісної активності професіонала, що визначають спрямованість їх впливу на перетворення ситуації (у поза) або на створення самої особистістю умов для розвитку своєї індивідуальності, своєї життєвої стратегії, так як спрямованість особистості є основним компонентом вищого, соціально-обумовленого рівня особистісних властивостей індивідуума (Рубінштейн, Ломов, 1984). В результаті взаємодії особистості і соціуму відбувається переробка і інтеріоризація суб`єктом зовнішньої інформації, трансформації суб`єктом соціальних норм в нові індивідуальні цінності особистості.

Інша складність полягає не тільки у виборі детермінант, а в тому, щоб суб`єкт усвідомив її як проблему, представив її собі не такий, як вона стихійно складається, а якою вона має бути. Як показали наші дослідження, на певному етапі адаптації може виникнути внутрішня роздвоєність професійної самосвідомості суб`єкта, в результаті якої цілеспрямована активність суб`єкта може бути деформована, особливо, якщо він має вибір між двома конкуруючими мотивами: необхідністю якомога краще виконати свою роботу і бажанням зберегти і підтримати комфортне психічний стан. Це може призводити і до порушення цілісності особистості професіонала, за якою завжди "проглядає" сутність суб`єкта, виявляється сенс його діяльності. З одного боку, суб`єкт здійснює вчинки, за якими стоять його певні цілі, наміри, з іншого боку, на ці вчинки впливають зовнішні події, зацікавленість суспільства і ін. В результаті взаємодії особистісного і суб`єктного, природного і соціального утворюється певна метасистема професійної детермінації людини. Вона включає сукупність суб`єктних, формальних і неформальних, правил і норм поведінки, моральних принципів, престижності, звичаїв, традицій, колективно поділюваних матеріальних, соціальних і моральних цінностей і особистісних - світоглядних, смислових і духовних цінностей, створених або створюваних професіоналами в процесі трудової діяльності. З цих позицій ми спробували дослідити динаміку і функції наступних пар детермінант суб`єктної і особистісної активності: мотиваційно-вольових, ціннісно-смислових і морально-духовних, як більш-менш соціально-детермінованих (Дика, 2003). У наших дослідженнях адаптації фахівців до діяльності в екстремальних умовах було виявлено, що мотиваційні і вольові процеси виконують різні функції і внаслідок цього їх роль в діяльності суб`єкта різна. Мотиваційні процеси, що відображають соціальні цілі, переваги, максимально представлені на початкових етапах діяльності суб`єкта при визначенні їм цілей і завдань діяльності, виборі стратегій адаптації та відображають задану соціальну значимість майбутньої діяльності, а вольові, у взаємозв`язку з активаційними і емоційними процесами, забезпечують контроль за їх реалізацією на критичних і завершальних періодах діяльності (Дика, 2003).

Результати дослідження ціннісних та смисложиттєвих орієнтацій дозволяють також зробити висновок про те, що істотним компонентом особистості співробітника є її смисложиттєві орієнтації, що визначають можливість самореалізації особистості. Ступінь реалізованості ціннісних орієнтацій виступає важливою соціально-психологічною особливістю суб`єкта, детермінує успішність професійної та професійну зрілість суб`єкта. І навпаки, нереалізованість цих орієнтацій в процесі тривалої професійної та соціальної адаптації спочатку може привести до деформації активності суб`єкта, зникнення його волі і ініціативності, потім індивідуальності, а в подальшому до деформації особистості. (Дика, Крилова, 2007). Різна ступінь впливу моральних і духовних детермінант на суб`єктну активність і особистість особливо яскраво проявилася в дослідженні емоційного вигорання педагогів (Курапова, 2008). Духовна криза, переживання екзистенційного вакууму, орієнтація на егоцентричні цінності призводять до деформації ставлення педагогів до роботи, учням. Найменше схильні до емоційного вигорання педагоги, що відбулися як суб`єкти педагогічної діяльності (з переважним позитивним ставленням до роботи), як суб`єкти комунікативної діяльності (з доброзичливим і урівноваженим ставленням до учнів). Їх відрізняє орієнтація на гуманістичні цінності, наприклад, самотрансцендентності, самореалізації, відсутність духовної кризи, поєднання духовної активності і духовної краси, відкритість світу, прагнення до новизни, задоволеність життям.

Дика Л. Г.