Особливості системного підходу як частини загальнонаукового знання

Відповідь на питання про те, чи перестане психологія бути заручницею "наздоганяючої моделі розвитку", чи подолає вона початковий комплекс молодшу дитину в сім`ї фундаментальних наук, ховається в історії науки. Не випадково, що саме в науковому психологічному співтоваристві неформально існує негативізм сприйняття історико-психологічного дослідження, який заважає адекватному розвитку саморефлексії в рамках самої наукі.Между розвитком психологічного знання і загальнонаукового існує значний вододіл в розумінні категорії "система". Таким чином, є загальна теорія систем (ОТС) сформульована в первісному вигляді в працях біолога Л. фон Берталанфі, і є так званий системний підхід в психології, який як завжди запізнюється в теоретичному, методологічному та в практичному плані.

Уже в 60-80-і роки XX століття у вітчизняній науці позначилося кілька підходів у трактуванні поняття "система". Так, І.В.Блауберг і Е. Г. Юдін основною ознакою системи називали цілісність, відзначаючи, що не всяка сукупність є системою. Близького підходу дотримується В.Н.Садовскій, який визначив систему як "впорядкована певним чином безліч елементів, взаємозалежних між собою і утворюють деякий цілісну єдність" (Садовський, 1965). Визначення системи через категорію цілісності дають Б.М.Кедров (Кедров, 1974), А.Раппопорта (Раппопорт, 1969), В.Д.Могі-левский (Могилевський, 1999), В. Г. Афанасьєв (Афанасьєв, 1980), В. П. Кузьмін (Кузьмін, 1986). Відповідно до цього підходу, категорія цілісності виступає основною умовою існування системи, або іншими словами цілісність - критерій системності. На думку І.В.Блауберга і Е. Г. Юдін, нецілісність об`єкти слід характеризувати як "неорганізовані сукупності". Зв`язки між її складовими випадкові, внаслідок чого неорганізовані сукупності позбавлені системного характеру (Блауберг, Юдін, 1973).

Представники альтернативних підходів критикували фактичне ототожнення понять "система" і "цілісність". На думку А.Н.Аверьянова "неорганізовані сукупності" теж можуть бути віднесені до систем, оскільки сукупності, так само, як і системи, складаються з елементів, які певним чином пов`язані між собою, а характер зв`язку між ними не має значення для визначення системи . Як стверджував Авер`янов (Авер`янов, 1976), "раз в такій сукупності існує зв`язок між елементами, значить, неминучі прояви визначених закономірностей і, отже, наявність тимчасового або просторового порядку" (Авер`янов, 1985). Таким чином, "властивості будь-якої сукупності ніколи не співпадуть з сумою властивостей складових її елементів, узятих ізольовано в силу структурного відмінності сукупності і її елементів" (Авер`янов, 1985). Авер`янов підкреслював, що цілісність не є сутнісним властивістю системи, так як існують і нецілісність, недобудовані системи. Цілісність, по Авер`янова, є ознакою "завершеності" системи і вказує на кінцівку висхідного етапу даної системи (Авер`янов, 1976).

А.Ф.Аббасов солідарний з ідеєю, що "будь-яке ціле є система, але не всяка система є ціле" (Аббасов, 1994). С.А.Кузьмін вважає, що поняття "цілісність", взагалі, саме по собі мало що пояснює: "Цілісність в певних умовах може бути і властивістю окремого елемента або групи елементів-... система в деяких її станах (становлення, кризи, руйнування) може не володіти цією властивістю в повній мірі "(Кузьмін, 1996). Погодимося з викладеними аргументами, оскільки даний підхід значно розширює понятійний поле категорії "система". У такій інтерпретації системами є як цілісні, так і нецілісність об`єкти. Розширення категоріального поля поняття "система" і розмежування понять "система" і "цілісність" дозволяють говорити про певну парадигму в рамках теорії систем.

Основний логічний посил даного підходу зводиться до тези - "усі сукупності є системами" (Авер`янов, 1976). Вчені, що працюють в рамках даної парадигми, визначають систему через інші категорії: "обмежене ... безліч взаємодіючих елементів" - "об`єкт, який володіє спонтанністю існування серед інших об`єктів і своїми власними закономірностями розвитку, відмінними від закономірності розвитку, як його власних окремих елементів , так і інших незалежних об`єктів "і т.д.

Інакше справа йде в психології. Системний підхід існує в більшій мірі, в формі авторських концепцій, змістовна специфіка яких пов`язана з науковими традиціями в рамках дослідницьких шкіл, а також з динамікою наукових інтересів кожного конкретного вченого, наприклад, системний підхід В. С. Мерліна (Пермська школа), системний підхід Б.Ф. Ломова (Московська школа) і т.д. Таким чином, системний підхід представлений в психології різними сторонами і формами, але будь-який його варіант тяжіє до інтегральним дослідженням психічної реальності.

Іванова Т.А.