Біблійне вчення про людину як основа психоаналітичної теорії і практики

Відомо, що історично психоаналітичні практики виникають як секулярне заміщення практики сповіді, найважливішого елемента християнської психічної культури, що реалізується не тільки як церковне таїнство, але і як взагалі ключова установка душевного життя християнина, що визначає його самосвідомість і глибинне спілкування. Психоаналіз намагається заповнити функції ісповеді- з іншого боку, багатовікова практика сповіді створила потужний концептуальний апарат, який може бути інтерпретований як специфічний варіант психоаналітичної теорії і практики, заснований на біблійному одкровенні про людину. Суть біблійного вчення про людину заснована на розумінні його як складного і цілісного духовно-душевно тілесного істоти, створеного за образом і подобою Божою для вічного блаженства- втратив подобу Божу (безгрішність і безсмертя) в результаті первородного гріха, але викупленого від нього Спасителем. Первородний гріх людини породив смерть і зруйнував первинне досконале стан всьому створінню. Існуючий образ Божий в людині проявляється в наявності у нього надприродних здібностей - в першу чергу розуму, вільної волі, мови, здатності до творчості і любові.

Вихідна теза християнського психоаналізу може бути сформульований так: будь-яка людина, незалежно від її самовідчуття, спочатку смертельно хворий первородним гріхом, - хворий самої смертністю як онтологічним состояніем- він може перемогти смерть життям у Христі, через синергію вільної волі і благодаті Духа Свя- таго, реалізовану в трьох видах практики: євхаристійної, молитовної та діяльнісної-рефлексивної. Християнський психоаналіз може використовувати інструментарій будь-яких секулярних концепцій для аналізу локальних ситуацій, але в своєму основному "ядрі", що стосується аналізу сутності душевних патологій, він може бути тільки продовженням святоотецької традиції діагностики душевних процесів.

У цій традиції психіка мислиться як феномен взаємодії трьох сутнісних сил душі: розуму, серця і розуму. При цьому душа розуміється як початок життя в людині, що несе в собі образ Божий (особистість як "ипостасное початок"). За власним діям ці сили розрізняються так: розум є сила активності душі, її самопережіваніе- серце є орган духовного пізнання, через сприйняття "ипостасного початку" в душі, що пізнає її Творца- розум є активно-творча сила, яка об`єднує активність розуму і серця, що має процесуальний і вибірково-рефлексивний характер. Патологічний стан душі і психіки в цілому, що є наслідком первородного гріха, виражається в першу чергу в незнанні Бога (спотворене знання, що відрізняється від справжнього боговидіння, властивого святим, також має розглядатися як форма незнання, почасти змішання зі знанням). Цей стан визначається як поневолення пристрастям або стан принади. Гріх як конкретне зовнішній вплив, що порушує заповідь, є атрибутивна ознака цього стану, який може бути, а може і не бути, - але сама сутність патологічного (смертного) стану душі полягає не в конкретних діях, а саме в стані принади як поневолення пристрастям.

Боротьба з пристрастями, іменована в святоотецької традиції уявної або невидимою лайкою, заснована на аналізі виникнення пристрасті в душі, що перебуває в смертному стані принади. Ця дія відбувається через помисел, що проходить п`ять етапів: "перш виникає уявлення помислу, або предмета (прилог), потім його прийняття (поєднання), далі - згода з ним (додавання), за ним - полон, або поневолення від нього, і, нарешті, пристрасть "(преп. Ніл Сорський). Аналіз того, які з помислів гріха на якому етапі перебувають в душі, є перша діагно- стіческій стадія. Другою стадією є со-рефлексія того, яким чином кожен з помислів пов`язаний з коренем усіх гріхів - гординею (самолюбством). Таким чином, визначаються індивідуальні особливості людини, які потрібно враховувати в зовнішніх діях, що сприяють перемозі над помислами. У той же час головні, внутрішні дії ( "розумне продукт") самі по собі для всіх однакові - це молитва і покаяння. Суть покаяння - "зміна розуму" (метанойя) - є початок і мета внутрішнього діяння: в своєму початку воно має характер емоційного події, а у своїй меті - онтологічного процесу, що перетворює все єство людини від смерті до безсмертя.

Даренський В.Ю.