Інструментальний досвід як соціальне утворення

В останні роки різко зросла кількість прикладних психологічних досліджень, в основному зарубіжних, що оперують поняттям "інструмент". В першу чергу, маються на увазі дослідження в рамках так званого підходу HCI (human-computer interaction), тобто "Взаємодія людина-комп`ютер" (Kaptelinin, Nardi 2003- Cluts, 2003), а також ергономіки (Rabardel, 1999 Baber, 2003). Однак, незважаючи на широке використання даного поняття, відчувається брак теоретичної основи, єдиного розуміння ролі інструменту як в практичній діяльності, так і в розвитку людини.

У вітчизняній психології, основу розуміння інструменту, або знаряддя, заклала культурно-історична теорія Л.С. Виготського, що лежить як в основі теорії діяльності, так, багато в чому, і в основі HCI. Виготський розглядав знаряддя в якості психологічного посередника між суб`єктом і об`єктом, однак потім він звів досить широке поняття знаряддя до знаку як інструменту опосередкування психічних функцій. Слід зауважити, що тим самим Виготський фактично звів все невербальні прояви психічної діяльності до нижчих психічних функцій. Однак, викликає сумніву той факт, що організація індивідуального досвіду експерта (як вищого рівня професіоналізації) є нижчою психічною функцією. Експертність (expertise) характеризується високою индивідуалізованістю досвіду, труднощами вербалізації знання, проте, при цьому, вона формується в соціумі, в результаті взаємодії професіоналів.

Дане зовнішнє протиріччя між индивідуалізованістю і соціалізірованності експерта може бути знято, якщо не розглядати знак в якості єдиного засобу соціалізації. Схожі функції виконує і інструмент. Як було показано Гальперіним (Гальперін, 1980), інструмент як власне людське освіту неможливий без соціального навчання. Людина, наприклад, дитина повинна не просто включити інструмент в схему свого тіла в якості продовження руки або нового додаткового органу, що володіє особливими можливостями, але повинен підстроїтися під інструмент, під його використання. Таким чином, оволодіння інструментом не може бути здійснено без навчання (тобто соціального фактора) способу його використання, як завдяки механізму наслідування, так і цілеспрямованому навчання, в тому числі вербальному. Використання інструменту передбачає обмежений набір способів його застосування, яким і навчається суб`єкт при освоєнні інструменту. Таким чином, в інструменті кристалізується громадський досвід.

Засвоєний нормативний спосіб застосування інструменту, його основна функція, з часом індивідуалізуються, купується індивідуальний почерк в його використанні. Невербалізуемих професійного досвіду, будучи однією з найважливіших проблем в навчанні, обумовлена ситуативної природою перетворення, яка, на думку Ю.К. Корнілова, пов`язана з включеністю суб`єкта діяльності в систему взаємодії суб`єкт - інструмент - об`єкт. Суб`єкт в даній системі орієнтується не на властивості об`єкта, а на характеристики взаємодії інструменту і об`єкта, отримуючи інформацію про мінливість цієї системи, про "податливості" об`єкта зміни (Корнілов, 2004), про "міру розхитування властивостей" (Давидов, 1972). Тим самим, інструмент, виконуючи регулятивну і когнітивну функції, виявляється одним з найважливіших факторів, структурують досвід професіонала. Грунтуючись на цьому висловлюванні, можна припустити, що інструмент може реалізовувати також і комунікативну функцію між професіоналами. Спілкування між експертами щодо перетворення може бути досить ефективним завдяки не тільки ситуативної включеності, але також і через інструментальну співвіднесеність. Незважаючи на те, що досвід професіонала глибоко індивідуальний, структурують фактором для обох виявляється один інструмент, який може бути витягнутий з індивідуального контексту і може виступити об`єктивувати.

Таким чином, інструмент виступає в якості більш раннього, ніж знак, соціально встановленого посередника між суб`єктом і об`єктом. Він також виступає в якості системоутворюючого фактора професійного досвіду, що дозволяє не тільки здійснювати когнітивну і регулятивну, але також і комунікативну функцію психіки в практичній діяльності.

Коровкін Сергій Юрійович