Ірраціональне начало в політичному співробітництві

Наполегливо звучать звідусіль заклики до громадянського миру знаходять емоційний відгук у всіх шарах російського суспільства, проте не отримують практичної. Суспільство, як і раніше пронизане глобальним нерозумінням, розколоте як по вертикалі, так і по горизонталі. Відсутність порозуміння між суспільством і державою доповнюється поляризацією самого суспільства, а також дисоціацією індивідуальної психіки його окремих представників. У палітрі проблем, що піднімаються політичної психологією, все більш гостре звучання набуває проблема політичного співробітництва.

Погляд на співпрацю як на багатовимірний і багаторівневий феномен сприяє його цілісного пізнання. Структура цього феномена представлена чотирма основними рівнями: ірраціональним, емоційним, раціональним і духовним. У нормі вона характеризується поліфонічністю взаємодії складових її рівнів і ієрархічним механізмом регуляції. В її фундаменті знаходиться "ірраціональність" як безумовне, основоположне початок людської психіки, яка потребує нетрадиційного для вітчизняної психології глибинно-психологічного підходу до свого вивчення.

Аналізуючи коло інтересів сучасної психологічної науки, ми виявляємо в ньому явний примат свідомого, раціонального виміру психічного. За межами наукових побудов залишається цілий пласт ірраціональних психічних проявів. Але ще Гете писав: "Суще не ділиться на розум без залишку". Панує в ідеології тоталітарного суспільства уявлення про людину як про розумне і безгрішним істоту не додавало порядку в цьому суспільстві. Чи не сприяло тому і придушення що не відповідають "морального кодексу" неусвідомлюваних спонукань людини. Посилюючись від цього, вони несли загрозу психічному здоров`ю нації і її громадському спокою.

Все це застосовно і до реалій сьогоднішньої "демократичної" життя, в якій ми спостерігаємо, за образним висловом московського психоаналітика А.І.Белкіна, "тотальне ослаблення позицій розуму, пригнічені стихією несвідомого". Отже, актуальні проблеми, що стоять перед політичною психологією, не можуть бути вирішені без апеляції до несвідомим підструктур людської психіки. Розплатою за нехтування ними стають масові неврози, соціальні конфлікти, політичні протести.

Дослідження ірраціональної основи політичної поведінки вимагає виходу за межі пануючої нині експериментальної парадигми. Тільки феноменологія і герменевтика, в серцевині яких споглядання і переживання, інтуїція і емпатія, рефлексія і мистецтво тлумачення, дозволять нам зазирнути за межу "розумного". Все перераховане складає арсенал засобів різних шкіл глибинної психології. Без їх використання ми ризикуємо опинитися перед альтернативою: або проігнорувати роль ірраціонального начала в політиці, або визнати його непізнаваним. Непізнане ж (а тим більше непізнаване), як відомо, викликає страх. Цей страх (наприклад, страх перед владою або перед непередбачуваною поведінкою мас) породжує, по термінології психоаналізу, "відреагування" (дію, що заміняє усвідомлення і неадекватне ситуації) або "витіснення" (ігнорування ситуації). І те й інше веде до наростання небезпеки і, як наслідок, підсилює страх і псіхотізіруют суспільство.

Досліджуючи ірраціональне початок в політиці, глибинна психологія не просто заповнює дефіцит інформації в цій області, але і дає наукове пояснення тому, що довгий час викликало містичний жах і супроводжувалося "зниженням ментального рівня" народу (К. Г. Юнг). В такому стані розум поступається місцем афекту і тоді найважливіші політичні рішення, що визначають долю нації, приймаються на основі "афективної логіки".

Все це переконує в необхідності дослідження проблеми ірраціональності в політиці, пошуку шляхів і засобів обліку, профілактики та корекції ірраціональної детермінанти політичної поведінки.

Елохина Т.П., Цвєткова М.А.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!