Передумови дослідження честолюбства як самостійного феномена

До теперішнього часу честолюбство не досліджувалась як самостійний психологічний феномен. Однак інтерес до честолюбства як до якості особистості, рисі характеру має тривалу історію і проявляється в контексті різних областей знання. Теоретичний аналіз дозволяє виділити наступні передумови: філософсько-етичні, психологічні та соціальні. Філософсько-етичні передумови. До даної групи передумов відносяться дослідження честолюбства в руслі філософії та етики, релігійної моралі. Також сюди можна віднести твори світової художньої літератури. Проблема честолюбства вирішується тут перш за все як моральна проблема, як проблема відносин людини з іншими людьми, його суспільного життя.

Вже у античних філософів з`являється інтерес до честолюбства, яке розглядається як одна з характеристик душі-відзначається роль сімейного виховання як умова його формування (Платон, Феофраст) - виділяються дві неправильні крайності (надлишок і недолік) і похвальна, помірна середина в розвитку честолюбства (Аристотель ). В античності визначаються і зберігаються на всьому протязі розвитку філософської думки дві протилежні точки зору на честолюбство: одні філософи вважають його нормальним, позитивним і необхідним для розвитку людини якістю (Ніцше Ф. та ін.), Інші - негативним і негативним (Монтень М. і ін.).

У християнському визначенні (православ`я і католицизм) честолюбство є похідним від гордині і однозначно оцінюється як гріх, з якого, по суті, і починається гріхопадіння людини.

У світовій художній літературі честолюбство характеризується скоріше як негативну якість особистості (Достоєвський Ф.М., Пушкин А.С., Вулф Т., Теккерей У., Уайлд О., Екзюпері А. і ін.).

Психологічні передумови. У цю групу входить розгляд честолюбства в теоріях вітчизняної і зарубіжної психології. У психології запропоновано визначення честолюбства як мотиваційного, афективного або морального психічного освіти-намічені онтологічні підстави виникнення честолюбства, його види (як правило, мова йде про два види - здоровому або позитивному і невротичний або негативному), умови формування (головним чином - особливості сімейного виховання ) і прояви, зв`язок з іншими якостями особистості (марнославство, заздрість, цинічність і ін.).

Найбільш докладно честолюбство розглядається в класичному (Фрейд З., Лоуен А. і ін.) І гуманістичному (Адлер А., Фромм Е., Хорні К. та ін.) Псіхоаналізе- в психології особистості (Лазурский А., Лесгафт П.Ф. ., Муздибаев К., Шадриков В.Д. та ін.) - психології емоцій (Орлов Ю.М. та ін.) - в психології творчості (Сельє Г., Ярошевський М.Г. та ін.) - в гендерної ( Безлоу С., Бем С. і ін.) психології.

Соціальні передумови. Тут йде мова про такі особливості, як перегляд цінностей, орієнтацій на індивідуальний успіх, затребуваність ініціативних, честолюбних, що прагнуть до професійних і кар`єрних досягнень людей. Все це відбивається в ЗМІ і рекламних оголошеннях, публікаціях, популярної художньої літератури та ін. Честолюбство перестає бути соціально засудженим і стає якістю, необхідним для досягнення соціального статусу. Також честолюбство перестає розглядатися тільки як якість, властиве чоловікам. Тепер можна говорити про виділення двох видів честолюбства - "чоловічому" і "жіночому", їх відмінності та / або схожості.

На основі теоретичного аналізу психологічної та філософської літератури ми пропонуємо наступне визначення. Честолюбство - це прагнення людини стати значущою особистістю для інших за реальні досягнення, які мають значення і для нього самого, і для інших людей. Іншими словами, людина хоче отримувати заслужене визнання, наприклад медаль за встановлення рекорду, вчений ступінь за захист дисертаційного дослідження та ін., Або увійти в історію як Герострат, який спалив одне з чудес світу - храм Артеміди.

Барсукова О.Б.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!