Роль акцентуації характеру в розвитку психопатії у підлітка

Процес формування характеру представляється як кілька послідовно змінюють один одного періодів, які відповідають етапам розвитку організму. Всі стадії формування характеру тісно пов`язані один з одним, а тому порушення, яке мало місце на одному з етапів, призводить до грубих і незворотних порушень, що виявляється в процесі розвитку особистості. Це властивість психодинамики людини - сприйнятливість до зовнішніх і внутрішніх факторів, що викликають порушення психічної діяльності і можливість патологічного розвитку особистості внаслідок порушень на певному етапі, - обумовлено міцним зв`язком між етапами розвитку, особливо в період з дитячого до підліткового віку.

Проблемами підліткової психології і, зокрема, вивченням природи порушень, що з`являються в підлітковому віці (або закладаються на цьому етапі, але з`являються пізніше), займалися в різний час вітчизняні та зарубіжні вчені. Завдяки цьому ми можемо зіставити думки фахівців, які досліджували цю проблему, і на підставі загальних положень вивести ймовірну послідовність змін в психіці при певних розладах.

У розвитку розладів особистості відіграє важливу роль генетична схильність. Безумовно, існує зв`язок між захворюванням, яким страждає один з членів сім`ї, і видом можливої психопатії у його родичів. Такий зв`язок проявляє себе опосередковано - через акцентуацію характеру. На певному етапі акцентуація характеру у людини, що має в роду хворих, не відрізняється від акцентуації, що виникла внаслідок впливу зовнішніх факторів (починаючи з передпологових і закінчуючи черепно-мозковими травмами).

Впритул підійшов до виникнення психопатій П.Б.Ганнушкин, який виділив деякі закономірності в нашаровуванні окремих рис різних психопатій і типи поліморфних психопатій. Значну роль у вивченні динаміки психопатій зіграв працю М. С. Певзнер. Чимало нового вніс в загальну психіатрію А.Е.Личко, який не тільки затвердив класифікацію типів акцентуації і психопатій, а й вказав основні причини виникнення екзогенних психопатій. Близький до питання про сутність акцентуації К.Леонгард. Однак типологія акцентуації, запропонована ним, не знайшла широкого застосування.

Аналіз літератури дає можливість намалювати досить повну картину розвитку акцентуації. Взаємодоповнюючи один одного, дослідження дозволяють виділити нові закономірності в генезі розладів особистості. Визначення типу акцентуації і ступеня її вираженості - одна з найскладніших завдань, так як дослідження носить дещо суб`єктивний характер.

Нами проведено дослідження 84 старших підлітків. Участь в експерименті була добровільною. Найпоширенішим типом акцентуації в змішаних типах з`явився гіпертімний (76,1% від загального числа досліджуваних): складні типи складаються з 3-4 основних типів, 1-3 додаткових, інші риси носять ситуативний характер і зустрічаються рідко (1-2 випадки). У всіх випадках виявлено домінуючий тип, "ядро" акцентуації. Виразність акцентуації не пов`язана, по-видимому, з її типом і навіть інтро-екстравертірованность.

Результати показують, що "ядро" акцентуації закладається в першу чергу, і це пояснює його домінування. Другорядні типи закладаються пізніше, інші особливості залежать від ситуації і схильні до змін. Вивчення теорії і наше дослідження дозволяє зробити висновок про значення домінуючого типу в складних типах акцентуації, що стає актуальним в плануванні профілактичної, психотерапевтичної і корекційної роботи.

Дядик Д.Б., Сибилева Л.В.