Самоактуалізація старшокласників з акцентуаціями характеру

Система суспільних відносин, а також державний устрій нашої країни протягом останніх більш ніж десяти років є нестабільними. У цій ситуації тільки сильна особистість, здатна вибудовувати власні траєкторії поведінки, мислити творчо, незалежно від існуючих стереотипів, проявляти власну волю і активність у всіх сферах життя, тобто особистість самоактуализирующихся, в стані жити гідно, цікаво і щасливо, а також в стані робити змістовно наповненим і щасливим життя оточуючих людей.

Вперше термін "самоактуалізація" як наукову категорію ввів нейрофізіолог К.Гольдстейн, розглядаючи її як "тенденцію організму актуалізувати в можливо найбільшою мірою свої здібності, свою природу". А. Маслоу - засновник гуманістичної психології, творець відомої "піраміди потреб" - розглядав цей термін як "прагнення до самоздійснення, точніше, тенденцію актуалізувати те, що міститься в якості потенцій". За А. Маслоу, потреба в самоактуалізації - найвища, це "потреба зростання" на відміну від "потреб дефіциту", що складають нижні рівні піраміди (фізіологічні, безпеки, любові, прихильності, спілкування- поваги, самоповаги). К.Роджерс розглядає самоактуалізацію як тенденцію людини розкрити всі свої можливості і вважає, що людина від природи наділена для цього всім необхідним. Однак, наприклад, Віктор Франкл вважає, що досягти самоактуалізації не можна, вона, подібно до щастя, "є результатом і наслідком здійснення сенсу, який людина знаходить у зовнішньому світі".

Таким чином, під самоактуализацией можна розуміти тенденцію особистості до всебічного і безперервного розвитку власного духовного потенціалу, до максимальної реалізації власних можливостей, до адекватного сприйняття навколишнього світу і свого місця в ньому, а також тенденцію до формування чітко визначеної моральної позиції, заснованої на наявної гуманістичної системі цінностей та ідеалів.

Розгляд самоактуалізації саме старшокласників обумовлено тим, що "колишні підлітки" вступають в період ранньої юності, багато в чому сформувавши свій характерологический профіль, внаслідок чого в цей час достатню стійкість набувають і властиві деяким з них акцентуації характеру. Спочатку при розгляді аномалій характеру більше уваги зверталося на те, щоб виявити ознаки і властивості патології. У світлі цього був введений термін психопатії, тобто такі аномалії особистості, які мають властивості тотальності, відносної стабільності і виразності до ступеня, що утрудняє соціальну адаптацію [Ганнушкіна П.Б., 1956- Кербиков О.В., 1962]. Однак вже тут виникла проблема розмежування психопатії і крайнього варіанту норми. Останній називали по-різному: "латентної психопатією" [Ганнушкіна П.Б, 1956] - предпсіхопатіей [Кербиков О.В., 1962]. Однак найбільшу популярність здобув термін К. Леонгарда "акцентована особистість" і розроблена ним класифікація цих особистостей [Леонгард К., 1983]. Німецький психіатр наполягав, що у багатьох людей існують виражені риси характеру або темпераменту, які роблять особистість "незвичайною".

У вітчизняній психології, поряд з цим, широко поширена концепція акцентуацій характеру, а також їх класифікація, створена стосовно до підліткового віку А.Е.Личко. Він стверджує, що особистість - занадто широке поняття, а правильніше говорити про акцентуації характеру. Останні не що інше, як "крайні варіанти норми, при яких окремі риси характеру надмірно посилені, унаслідок чого виявляється виборча уразливість відносно певного роду психогенних дій при хорошій або навіть підвищеній стійкості до інших" [Личко А.Є., 1977]. Згідно А.Є. Личко, опис акцентуйованих особистостей, дане К. Леонгардом, є не що інше, як опис характерів, внаслідок чого трактування цього терміна обома вченими ще сильніше зближуються.

У світлі викладеного вище цікавим видається з`ясування рівня самоактуалізації (що складається з різних показників) у власників певної акцентуації характеру (стосовно старшим школярам).

Почтер Р.В.