Особистісний сенс самогубства

Самогубство - одна з вічних проблем людства. Актуальність вивчення суїцидальної поведінки видається очевидною, особливо в молодіжному середовищі. За даними пермського обласного комітету державної статистики, смертність молоді з цієї причини зросла з 1992 року до 1999 року на 186,7%, тому необхідне проведення профілактики і запобіжних заходів серед молоді. Самогубство - це акт поведінки, усвідомлено спрямований на позбавлення себе життя. Суїцидальна рішення приймається людиною в момент переживання їм стресовій ситуаційної навантаження. "Сама ж по собі ситуація не може мати суицидально небезпечного характеру, як би часто не зустрічалася вона в житті індивідів. Її Суїцидогенна визначається готовністю особистості сприйняти і оцінити її як таку. Подібна готовність, в свою чергу, залежить від динаміки особистісних установок, формування і впливу системи особистісних цінностей і системи форм реагування на подразники зовнішнього світу, властивої і властиві даній особистості "(А.Г. Амбрумова, 1981).

Численні спостереження вітчизняних дослідників дозволили виділити типи суїцидальної поведінки, які є аналогами общеповеденческіх стратегій в ситуаціях конфлікту, а так же їм відповідають ті ж типи морально-психологічних позицій особистості: протесту і звинувачення окружающіх- призову до допомоги- ухилення від боротьби і втеча від трудностей- самообвіненія- відмови від діяльності і капітуляції. У зв`язку з цим В. Тихоненко виділяє п`ять основних типів особистісного сенсу самогубства: "протест", "заклик", "уникнути", "самопокарання", "відмова". Відзначимо, що припинення життя має для самовбивці морально психологічний сенс.

Нами було проведено дослідження, спрямоване на вивчення ставлення до суїцидальної поведінки. Респондентами стали 140 студентів ПГУ у віці від 18 до 26 років. Проведене дослідження включало в себе опитувальник, що складається з 14 питань, спрямованих на вивчення уявлень студентів про самогубство. Одне з питань, був спрямований на виявлення можливих причин самогубства. Отримані дані були узагальнені і зіставлені з типами особистісного сенсу самогубства, запропонованими В.Тіхоненко.

Нами були отримані наступні результати: найбільш поширеними, на думку респондентів, виявилися суїциди "уникнення" (загроза особистісному або біологічного існування: ухилення від боротьби, втеча від труднощів, неможливість вирішення проблем, банкрутство, борги, нещасна любов, хвороба і т.д. ). Далі йдуть суїциди "протесту" (непримиренність, бажання покарати кривдників, заподіяти їм шкоду хоча б фактом власної смерті: конфлікти в сім`ї, в навчальних закладах). Потім суїциди "призову" (викликати співчуття і співчуття своєю смертю: нерозуміння, відчуженість, спроба привернути увагу). Найменш поширеними виявилися суїциди "відмови" (відмова від існування, як правило, відбувається спонтанно), "самопокарання" (знищення в собі свого ж ворога).

Таким чином, опитування підтвердило, що в життєвих ситуаціях реакції самогубців тяжіють до одного з перерахованих типів. Причому в конфліктних ситуаціях поведінкові реакції збігаються з особистісного змістом з мотивами самогубства.

Буланова Е.Е.