Виховання і самовиховання почуттів у процесі формування особистості

Виховання і самовиховання почуттів у процесі формування особистості
У шкільному віці зазвичай спостерігається значне зниження емоційної збудливості. Завдяки цьому діти 9-11 років часто справляють враження більшої врівноваженості і здаються в цьому відношенні часом більш схожими на дорослих, ніж навіть підлітки, що виглядають часто більш збудливими.
Почуття не розвиваються самі по собі. Вони не мають своєї власної історії. Змінюються установки особистості, її ставлення до світу, і разом з ними перетворюються емоції.
Виховання почуттів-дуже тонкий процес. Основне завдання полягає не в тому, щоб придушувати і викорінювати почуття, а в тому, щоб належним чином їх надсилаються. Справжні почуття-переживання - плід життя. Вони не піддаються безпідставного формування, а виникають, живуть і вмирають в залежності від змінюються в процесі діяльності людини його відносин до навколишнього. Не можна довільно, на замовлення викликати у себе те чи інше почуття: почуття можна побічно спрямовувати і регулювати за посередництвом діяльності, в якій вони і виявляються, і формуються (С. Л. Рубінштейн).



Неможливо, та й не потрібно, повністю захистити дитину від негативних переживань. Їх виникнення в навчальній діяльності може зіграти і позитивну роль, спонукаючи до їх подолання. Важливою тут є інтенсивність: надто сильні і часто повторювані негативні почуття призводять до руйнування навчальних дій (наприклад, сильний страх заважає відповідати добре знає матеріал учня), і, стаючи стійкими, набувають невротичну забарвлення. Безумовно, вчитель повинен головним чином орієнтуватися на позитивне підкріплення навчальної діяльності школяра, на те, щоб викликати і підтримати у нього позитивний емоційний настрій у процесі навчальної роботи З іншого боку, орієнтація учня лише на отримання позитивних емоцій, пов`язаних з успіхами або цікавістю уроків, теж є малопродуктивною. Достаток однотипних позитивних почуттів рано чи пізно викликає нудьгу. Дитині (як і дорослому) потрібний динамізм почуттів, їх різноманітність, але в рамках оптимальної інтенсивності.
Почуття погано піддаються вольовий регуляції. Дорослим корисно пам`ятати про це, стикаючись з небажаними або несподіваними для них дитячими емоціями і почуттями. Почуття дитини в таких гострих ситуаціях краще не оценівать- це спричинить за собою лише нерозуміння або негативізм. Не можна вимагати від дитини не переживати те, що він переживає, чувствует- можна обмежувати лише форму прояву негативних почуттів. Завдання полягає в тому, щоб побічно, опосередковано направляти їх, організовуючи діяльність дитини.
У питанні про онтогенезі почуттів основний акцент робиться на складних міжособистісних відносинах дитини. Об`єктивні відносини (партнерства і підпорядкування, співпраці і конфлікту) визначають формування спочатку моральних, а потім в їх рамках і на їх основі і праксіческіх, естетичних, інтелектуальних почуттів. Особлива роль в міжособистісних стосунках належить співчуття і співпереживання, або емпатії. Дефіцит теплоти в ранньому дитинстві позначається на особистості людини все його життя.
Апофеоз розвитку почуттів-це любов, зокрема любов людини до інших людей: до батьків, до супутника життя іншої статі, до дітей, до ближніх по крові і по духу, взагалі до людей. У любові людини розкривається вся індивідуальна історія становлення його почуттів, все багатство духовного життя особистості.