Холодний ю.і. Криміналістичний метод - опитування з використанням поліграфа.

Після багатьох десятиліть негативного ставлення до можливості застосування поліграфа з метою профілактики, розкриття та розслідування злочинів, психофізіологічний метод "детектора брехні" за допомогою цього приладу був "легалізований" в країні в 1993 р, а роком пізніше - офіційно включений в систему методів і засобів вітчизняної криміналістики.
За минулі кілька років виконана велика робота по впровадженню цього методу в діяльність федеральних відомств Росії. До 2000 року поліграф на регулярній основі і в постійно наростаючому обсязі вже застосовувався різними підрозділами МВС, ФСБ, ФСПП і Міністерства оборони. Почалося впровадження опитувань з використанням поліграфа / ГІП / в діяльність ФПС, Міністерства юстиції та інших відомств. У 1999 році Державна Дума РФ виступила із законодавчою ініціативою (і Уряд РФ підтримав це починання) про внесення доповнення до статті 21 Закону Російської Федерації "Про державну таємницю", відповідно до якої планується впровадження тестування з використанням поліграфа в ході перевірочних заходів при допуску посадових осіб і громадян до державної таємниці. Однак, незважаючи на досягнуті успіхи в просуванні методу ГІП в систему заходів щодо профілактики, розкриття та розслідування злочинів, "проблема поліграфа" тільки починає привертати увагу фахівців різних спеціальностей, і практично всі аспекти цієї проблеми чекають свого ретельного вивчення. Будучи віднесених до криміналістиці вже більше п`яти років, метод ОВП в даний час практично не розроблений і не досліджений з позицій категоріального апарату цієї науки. У вітчизняній криміналістиці є сталим положення про те, що рекомендовані до застосування в цілях профілактики, розкриття та розслідування злочинів методи повинні задовольняти вимогам наукової обгрунтованості, надійності і моральної бездоганності. Природно, виникає питання: чи задовольняє - хоча б у мінімальному ступені - цим критеріям метод ОВП? Чи не занурюючись в аналіз зазначеного питання (це, очевидно, виходить за рамки даної публікації), з достатньою часткою впевненості можна стверджувати, що метод ОВП має мінімальну науковою обґрунтованістю. На жаль, сучасна вітчизняна та зарубіжна наука (психологія, психофізіологія, нейрофізіологія) ще не приділила належної уваги розробці теоретичних основ ГІП, в зв`язку з чим, природно-наукові механізми, на яких базується даний метод, вивчені досить неповно. Однак це зовсім не свідчить про наукову неспроможність прикладного використання поліграфа. Вимірювані щорічно сотнями тисяч випадків і продовжують неухильно зростати, у багатьох країнах світу, обсяги застосування ГІП побічно свідчать про те, що в його основі лежать стійко функціонуючі явища людського організму і його психіки, які не залежать від расових, національних і культурних особливостей осіб, що піддаються цій процедурі. Цей аргумент побічно свідчить також і про надійність методу ГІП. Моральна бездоганність ГІП випливає із самої "технології" цього методу, прикладне застосування якого здійснюється виключно на добровільній основі. Зокрема, Р.С. Бєлкін, торкнувшись цього аспекту "проблеми поліграфа", переконливо показав, що "твердження про аморальність" прикладного застосування поліграфа є явно надуманими і часто носять спекулятивний характер. Від себе відзначимо. що методично обумовлені вимоги до виконання ГІП є вельми щадними і не йдуть ні в яке порівняння з допущеними законом деякими методами судово-медичної експертизи (застосовуваними, наприклад, при розслідуванні злочинів на сексуальній основі), які здійснюються в примусовому порядку і надають значно більше виражене травмуючий - і психічне, і фізичне - вплив на жертву або обвинуваченого (підозрюваного). Таким чином, з огляду на сказане вище, можна вважати, що ГІП, в цілому, цілком задовольняє критеріям, які висуваються вітчизняної криміналістики до використовуваних нею методів. Разом з тим, слід зазначити, що для того, щоб метод ОВП зайняв належне місце в системі методів і засобів сучасної криміналістики, слід вирішити цілий комплекс взаємопов`язаних завдань методологічного, технічного, кадрового та правового характеру. У найзагальнішому вигляді ці завдання полягають в наступному. По-перше, необхідно глибше вивчити природно-наукові основи психофізіологічного методу "детекції брехні" за допомогою поліграфа і показати, що ГІП, по суті, є одним з методів дослідження пам`яті людини. Далі, спираючись на розуміння психологічних, психофізіологічних і нйерофізіологіческіх механізмів, що лежать в основі процесу "детекції брехні", показати, що ГІП є методом криміналістичної діагностики, встановити науково-обгрунтовані межі його застосування і визначити оптимальну тактику виконання ГІП при профілактиці правопорушень та розслідуванні окремих видів злочинів. По-друге, слід привести поліграфи, що застосовуються для цілей ГІП, у відповідність з усталеними вимогами, що пред`являються до технічних засобів. У Росії в даний час офіційно не зареєстрований такий клас приладів як поліграфи для цілей "детекції брехні". Використовувані в різних куточках країни комп`ютерні поліграфи (число таких приладів вже вимірюється сотнями) - які застосовуються при профілактиці правопорушень, розкритті та розслідуванні злочинів, і виробництво яких здійснюють кілька вітчизняних комерційних фірм, - випускаються без належного контролю з боку Держстандарту Росії. Третє завдання - забезпечення федеральних відомств кадрами поліграфологів, тобто фахівців з ГІП. Відомо, що результативність методу ГІП при профілактиці, розкритті та розслідуванні злочинів на 90% залежить від професіоналізму поліграфолога, і лише на 10% - від використовуваного при цьому приладу. Тому підготовка кваліфікованих поліграфологів, що володіють добротними теоретичними знаннями, практичними навичками і володіють тактикою виконання ГІП в різних умовах, - є, безперечно, дуже важливим завданням, що набуває в даний час особливе значення. І, нарешті, четверта, остання і найважливіша задача, на яку "працюють" три попередні, - створення розгорнутої системи правового регулювання застосування ГІП при профілактиці, розкритті та розслідуванні злочинів. Вирішуючи цю задачу, перш за все, необхідно ввести в дію єдину нормативну базу застосування ГІП суб`єктами оперативно-розшукової діяльності. Далі, необхідно розглянути можливість застосування ГІП в кримінально-процесуальній сфері, вивчивши при цьому обидва варіанти впровадження поліграфа - як один з видів експертизи і як один з видів слідчої дії. Обидва ці варіанти - перспективні, хоча при найближчому розгляді кожен з них має свої плюси і мінуси. Чи не занурюючись в детальний аналіз, відзначимо лише, що найбільш простим - з юридичної точки зору - варіантом впровадження поліграфа в процесуальну сферу є включення його в експертизу (наприклад, судово-психологічну) в якості приватного методу. Однак, мінусом такого варіанту виступає вимога наявності експерта з базовою психологічною освітою, що зараз і в доступному для огляду майбутньому - через брак психологів, які працюють в галузі криміналістики, - буде суттєво стримувати поширення ГІП. Другий варіант - застосування поліграфа у вигляді особливим чином організованого слідчої дії - не примушує поліграфолога мати обов`язкове психологічне утворення, що істотно полегшує відбір осіб на підготовку в якості фахівців з ГІП, і відповідно. дозволить ширше впровадити поліграф в практику профілактики і розслідування злочинів. Однак цей шлях впровадження поліграфа в процесуальну сферу значно більш складний і трудомісткий. Кінцевою метою створення в Росії розгорнутої системи правового регулювання застосування ГІП при профілактиці, розкритті та розслідуванні злочинів, на нашу думку, слід вважати прийняття федерального закону про використання психофізіологічного методу "детекції брехні" за допомогою поліграфа в різних сферах діяльності держави і суспільства.