Психологія комічного

Багато художників замислювалися над тим, чому ми сміємося? Ці знання дуже корисні.

На наш погляд, психологія естетичної насолоди в чомусь тотожна психології сміху і гумору. Пам`ятайте, ми говорили про психологію естетичної насолоди, що там має місце затримка, антагонізм двох афектів, які затримуються, протистоять один одному, і в кінці вирішуються в формі катарсису. В сміх та гумор часто має місце те ж саме. Тобто має місце затримка, очікування і потім якийсь раптовий прорив "кудись" і ми сміємося. Сміх, на наш погляд є специфічним катарсисом. Саме тому-то психологія сміху і гумору, на наш погляд, необхідно відносити до розділу психології естетичної насолоди. Хоча, якщо говорити строго, то естетичну насолоду і комічне - різні явища. Не всяка радість є наслідком комічного. Там є свої нюанси. Дуже часто буває сміх там, де немає краси, немає насолоди красою. Там естетикою і не пахне, але сміх є.

Вперше глибоко задумався про те, що є сміх, великий німецький філософ Еммануїл Кант. Він пише, що в усьому, що викликає веселий нестримний сміх, повинно бути щось безглузде (у чому отже розум сам по собі не може знаходити ніякого задоволення). Сміх є афект від раптового перетвореного очікування в ніщо. Коли ми говорили про катарсис, про фізичну насолоду, про кульмінаційній точці, ми хіба там насолоджувалися від ніщо? А ось в сміху з`являється елемент ніщо, безглуздості, нісенітниці, якогось незрозумілого стану, і наш розум як би не справляється з цим ніщо (нісенітницею).

Одні кажуть, що сміх це продукт розуму, розуму, продукт розуму. При цьому, розум приходить до глухого кута і не може впоратися з нісенітницею і від цього починається задоволення.

З нашої точки зору, сміх продукт не розуму, а почуття і переживання. Мислення до сміху ніякого відношення не має. Ми вивчали природу безпричинного сміху. Кажуть же: "Сміх без причини - ознака дурень". Наприклад, безпричинним сміхом мають наркомани, ідіоти і т.п. Ми прийшли до висновку, що дуже часто людина сміється над речами, в яких немає елементів, які зазвичай повинні викликати сміх. Існують такі стани, які мають чисто психофізіологічну природу. Наприклад, достатній рівень нейромедіаторів, може викликати радість і ейфорію. І в цих станах навіть показ пальчика може викликати сміх. Існує механізм самоподкрепления, що полягає в тому, що ми сміємося, радіємо, бачимо все хороше не тому, що воно гарне, а тому, що нам добре. Ми бачимо світ через фільтр нашого емоційного стану. Коли нам добре, ми бачимо всіх людей хорошими і добрими. В сміх та гумор, на наш погляд, є механізм самоподкрепления. Є певний емоційний, тілесний тонус, який має суто психофізіологічну природу, і на цьому тлі, навіть прості речі можуть викликати сміх.

І наконц, є третя точка зору - проміжна. Відповідно до неї сміх - це результат динаміка двох процесів: емоційного переживання і розуму.

Кант пише, що об`єкт сміху, є щось безглузде. Другий висновок: перехід в ніщо - характеристика суб`єкта сміху, тобто того, хто сміється. Третє - суперечлива природа задоволення: безглуздість і перетворення напруженого очікування в ніщо самі по собі не доставляють розуму задоволення. І все таки сміх супроводжується миттєвою радістю. Бачите, Кант сам же капітулює, розуміючи, що не всі, що призводить до нісенітниці, радісно. Він каже, що саме по собі задоволення не випливає з того, що там є безглуздість в кінці. Тобто, розум не радіє з від того, що прийшов до такого протиріччя. Розум тут ні до чого. З розуму радість не слід. Природа сміху не в розумі, не в мисленні, не в цьому глухому куті, а в щось, що за межами розуму і переживання. І коли ви якимось чином сміємося над тим, що нас обдурили, ми сміємося багато в чому не тому, що це все йде від нашого мислення, а нас "прориває" тому, що у нас має місце відчуття переживання радості.

Приклад. А чому у нас починається ха-ха? Що це за напад афекту? З точки зору медичної психології, сміх є "мікропріступом", але оздоровчим. Таке має місце тоді, коли воно існує в певній кількості, як нормальна розрядка, яка повинна бути у всіх. Але якщо у нас серед знайомих з`явиться людина, яка буде необмежено ДЛГО і без причини сміятися, то ви вже почнете його оцінювати як психічно хворого.

Кант виводить смішне з гри думки, з одного боку, а з іншого боку приходить до протиріччя. Він сам собі суперечить. Чому? Мабуть тому, що в його часи психологія не була так розвинена, і Кант не міг до кінця зрозуміти багатьох явищ. По Канту виходить, що будь-яка річ, яка призводить до нісенітниці, повинна бути радісна. Але його роботи дозволили нам філософськи поглянути на філософію гумор і сміху.

Світ, в кінці кінців, має сенс і не має його. Навіщо ми живемо, все одно ж помремо? Це нісенітниця? Тому світ і наше життя іронічна і безглузда. Тому іронія, гумор - це тіні фундаментальної нісенітниці, яка є у всьому. Але в той же час в цій іронії, нісенітниці ми черпаємо позитивні життєстверджуючі переживання, позитивний афект. Якщо дивитися на цей камінь нісенітниці життя під певним кутом, виникає феномен іронії як жізнутверждающей нісенітниці, живить сенс життя. Кант нас навів на думку, що сміх, радість від нісенітниці, яка є в житті, мають генетичні корені нісенітниці життя. Сміх - це підсвідомі паростки, що йдуть від генеральної нісенітниці життя. І в цьому сенсі життя іронічна.

Згідно з Кантом, гра починається з думки. А потім в цю гру втягується тіло. Розум, не знаходячи в цьому зображенні того, що він очікував, раптово слабшає. Дія цього ослаблення йде через вібрацію органів. І ось вібрація цих органів благотворно позначається на організмі, сприяючи відновленню його рівноваги. Згідно з Кантом музика і привід до сміху являють собою два види гри з естетичним ідеалами або уявленнями розуму, за допомогою яких, врешті-решт, нічого не мислиться, які можуть завдяки одній лише своєю зміні жваво приносити задоволення. У музиці гра йде від відчуття до естетичним ідеям, до об`єктів для афектів, а від цих ідей назад до відчуттів тіла, але зі зростаючою силою. У жарті, в гуморі, в сміху все трохи інакше. Все починається з думок. Ці коливання напруги і розслаблення збуджують хвилювання. Жарт повинна містити в собі щось, що може на мить обдурити.

Принципи іллюзіонізма, розглянуті нами раніше, прекрасно працюють в механізмі сміху. Це Пальмирівка - підготовка, пасеровку - гра в довіру, а потім підміна - шанжіровка. Для того, щоб розсмішити за допомогою анекдоту свого співрозмовника, необхідно не забувати про принципи іллюзіонізма.

Спочатку ми вивчаємо, чи варто співрозмовника розповідати анекдот. Це Пальмирівка.

Потім має місце пасеровку - це відтяжка, затримка. І дійсно перед тією думкою над якою необхідно буде сміятися, повинна пройти прелюдія.

Далі після того, як ви дозріли під час пасерування, з`являється остання репліка як підміна очікуваного на безглузде і безглузде, і виникає сміх. Таким чином, принцип іллюзіонізма є універсальним принципом в теорії сміху і в механізмі освіти гумору. І дійсно, Кант пише: "Жарт повинна містити в собі щось таке, що може на мить обдурити, Тому, коли ілюзія розчиняється в ніщо, душа знову озирається назад, щоб знову випробувати її. І таким чином, через швидко змінюються напруга і розслаблення поспішає то туди, то сюди. Чому відбуваються коливання "- пише Кант.

В основі сміху має місце дзеркальний ефект. Коли ми дивимося в дзеркало і розглядаємо себе, то спочатку направляємо свою увагу на те, що бачимо. Далі, ми бачимо щось. Цей сигнал йде до нас, ми його переробляємо. Потім знову дивимося на себе і вже бачимо себе через призму побаченого. Йде таке всматріваніе в себе, такий ефект коливання. Також і під час сміху, ми потрапляємо в якусь психологічну пастку, коли ми періодично дивимося на той об`єкт, який викликає сміх. Ми сміємося і сміємося і ще раз і ще раз і не можемо зупинитися. Ми знову вдивляємося і знову сміємося і знову вдивляємося і знову сміємося і так до тих пір, поки у нас не відбудеться якогось повного емоційного скидання. Чи не тому ми припиняємо сміятися, що цей об`єкт винен, а тому, що ми вже розрядилися.

Відповідно до принципу іллюзіонізма, для того, щоб був сміх, ми повинні щось приховати таке, щоб потім це можна було уявити. Таким чином, в анекдоті, в веселої історії є щось приховане, є якась таємниця, яку не знають слухачі, але яка потім як би відкривається. Безглуздість прихована, пише Кант, за деякою видимістю, яка може бути навіть прекрасна. Сприйняття суб`єктом приводу до сміху, тобто об`єкта сміху побудована, на думку Канта, на обдуреного очікуванні, при якому напружене очікування дозволяється в ніщо. Це процес руйнування ілюзії суб`єкта щодо суб`єкта. Безглуздість і обдурені очікування, взяті самі по собі, не можуть приносити розуму задоволення. Є такі безглуздості, від яких плакати хочеться.

Яка нісенітниця веселить? Чому є такий вид нісенітниці, який веселить, а є вид нісенітниці, який навпаки, не радує. У чому ж власне відміну?

Перед сміхом є завжди щось, що ми формуємо у слухача. Ми можемо поставити якийсь настрій людині, який призведе до нісенітниці. Наприклад, до суїциду. Тому сміх сам по собі, на підставі нісенітниці не відбувається. Він має певну прелюдію, в якій свій колір. Він може бути чорним, може бути рожевим. Нісенітниця ж як така безбарвна, вона прозора. Якщо нісенітниця і пофарбована, то вона пофарбована завдяки прелюдії, яка була перед нею. Перед однією і тією ж нісенітницею, самої по собі, люди можуть і плакати і сміятися в залежності від того, в якому контексті вона стала кульмінацією. Був якийсь контекст веселий, рожевий, і нісенітниця викликала радість. А був чорний контекст, ця ж нісенітниця може викликати плач.

Ми вже говорили про безпричинному патологічному сміху. Він має місце у наркоманів, алкоголіків і людей, які страждають перепадами настрою. Тут також працює кантовский механізм. Розум у таких людей хворий, замутнен негативними переживаннями, тому, має місце неконтрольованість викиду нейромедіаторів, що викликають безпричинний сміх. Для таких людей будь-яке слово і дія може викликати сміх. Афект не зав`язалося грою думки. Він виривається з гри цих думок, без ілюзій, без обману, без дотепності. Тобто під час патології. Розум і так обдурять афекту, емоційним фоном. Іншими словами, наркосп`яніння, яке призводить до сміху, в кінці кінців, теж обман, тільки хімічний. Це радість, яка мине етап розуму. Це радість, яка зав`язана на дотепності, на інтелектуальному процесі. Вивчення патологічного сміху може пролити світло на механізми сміху в нормальному психічному стані.

І все таки, сміх - процес тіла, а не розуму. Розум виступає лише в ролі пускового механізму. Пусковий механізм - протиріччя, безглуздість в розумі. Цей пусковий механізм включає механізм викиду сміховинною енергії. Він може бути витонченим, а може бути простим. Таким чином, сміх залежить від наповненості душі цією енергією радості. Дитина сміється, радіє над речами, які для нас абсолютно не викликають радості, тому що ми не наповнені енергією радості як діти.

Згідно письменнику-романтику Жан Полю, існують три основні частини смішного: 1) об`єктивний контраст - протиріччя. Ті є якісь ідеали, уявлення, стереотипи, звички і щось, що вривається і суперечить цим ідеалам і виникає безглуздість, 2) саме це положення чуттєво, 3) суб`єктивний контраст утворює протиріччя між двома попередніми моментами, які нав`язують комічному суті другий ряд думок , звужуючи йому душу і погляд на речі. (Це те ж саме підкріплення, про який ми говорив вище). Тобто тут виникає третій етап, коли організм в процесі веселою психологічної пастки виходить сам на якийсь новий рівень і починає сміятися вже на підставі емоційного тонусу, а не на підставі того, що закладено в об`єкті сміху. Він уже починає бути схожим на патологічний сміх. Тобто в сміху є якийсь елемент патологічного моменту. Такого моменту, яка не зав`язаний на структурі об`єкта сміху. Але спочатку, щоб копирснути, щоб ініціювати сміх, потрібна хороша виверт, психологічна пастка, якийсь зв`язок, щоб схопити слухача, а потім знову йде механізм самоподкрепления.

За Бергсону існує три основні методи отримання смішного:

1) незручне наслідування гнучкості життя (мода, екстравагантне диво, дивацтво і т.д.) -
2) уявлення про тіло, як про "сором`язливою" оболонці для душі. Кумедно кожне привертає нашу увагу прояв фізичного з боку особистості. Коли справа йде про моральний бік цієї особистості. Наприклад, коли виникає протиріччя.
Приклад. Оратор, який закотив якусь патетичну промову і раптом чхнув. Тобто проявив якесь своє тілесне в контексті високого і духовного. І він ставить нанівець свою прелюдію, яка була до цього. Виникає знову-таки бессмисліца-
3) миттєве перетворення особистості в річ. Як приклад він наводить.

Приклад. Санчо Пансо підкидають вгору як м`яч. Чому сміються?

Якщо щось неживе і воно починає рухатися, то ми теж сміємося.
Бергсон запитує: а де шукати комічне? І відповідає:
1) поза людиною,
2) смішне вимагає короткочасної анестезії серця. Тобто, щоб серце було нечутливим до сумного.