Методологічні проблеми діагностики в сучасній дитячій нейропсихології

Головні методологічні проблеми дитячої нейропсихології зводяться не тільки до пошуків продуктивного з`єднання якісного і психометричного підходів в діагностиці мозкових порушень. Вони пов`язані також з труднощами одночасного обліку індивідуальних і вікових особливостей нейропсихологічних зв`язків, а також зі складністю співвіднесення вищих психічних функцій (ВПФ) з різними мозковими механізмами. Все це, в цілому, поки є мало вивченим [1].

Практика використання за кордоном різних дитячих нейропсихологічних батарей [7, 8, 11] показала недостатність чисто психометричних методів для повноцінної нейропсихологічне діагностики [2, 3, 6, 9]. Тому в психометричних вимірах намагаються вирішувати проблему обліку якісних даних, використовуючи при цьому два способи: по-перше, додаткову шкалу оцінки важливих для діагностики якісних параметрів виконання тестів- по-друге, зміна умов проведення стандартної процедури кількісного виміру (знімаючи тимчасові обмеження для виконання завдань або вводячи різнорідну і дозовану допомогу) [8]. В останньому випадку застосовуються принципи навчання, розроблені в рамках концепції "зони найближчого розвитку" Л. С. Виготського [6].

Перспективним і теоретично обгрунтованим видається спільне використання обох способів вирішення методологічних розбіжностей психометричного і "якісного" підходів. Відкритим тут поки залишається питання теоретичного і практичного пошуку значущих для нейропсихологічне діагностики якісних параметрів виконання психологічних тестів [5, 10, 11]. Крім того, проблема створення валідних методик нейропсихологічне діагностики для дітей в рамках обох методологічних підходів пов`язана з розробкою нормативних вікових даних. Це, в свою чергу, вимагає вирішення питань нейропсихології індивідуальних відмінностей в дитячому віці, які ускладнені історично склалися недоліками відомих методологічних установок. Так, в когнітивної нейропсихології вивчення розладів пізнавальних функцій, особливо їх специфічних порушень, служить базою для формування теорії про їх будову в нормі (хоча і не без застережень), як у дорослих, так і у дітей [6, 10]. Але установка лише на дані про поразки мозку значно ускладнює однозначні висновки про структуру когнітивних функцій в нормі. По-перше, вона не враховує, що видимий при обстеженні дефект може бути, насправді, проявом дій компенсаторних механізмів в системній перебудові функції [3, 4]. Крім того, нейропсихологический симптом може виникати, згідно з теоретичними уявленнями А. Р. Лурія, як системний ефект - вторинне розлад прямо не порушених пошкодженням функцій або ланок системи [4]. Все це ускладнює нейропсихологическое співвіднесення структури і функції. Перенесення зазначеного принципу в дитячу нейропсихологическую діагностику породжує додаткові ускладнення. Так, симптоми мозкової дисфункції в одній віковій групі, можуть бути, навпаки, нормативними показниками для іншого вікового періоду. Наприклад, дослідження особливостей цветоструктурірованія показує, що досягненням шестирічного віку, в порівнянні з п`ятирічним, є опора на деталізований наочний план в графічній діяльності, але детальний зовнішній план у підлітків вказує вже на порушення закономірною вікової інтеріоризації планують дій [5].

Інший приклад - нездатність дітей 4 років в нормі виділяти складні графічні фігури з глядацького шуму. При цьому в групі шизофренії фіксувалися випереджають вікові здатності складного зорового сприйняття, які гіпотетично могли бути симптомами порушень нейроразвітія [5, 11].

І, нарешті, наявність навіть досить виражених пошкоджень окремих мозкових структур може слабо або зовсім не проявлятися в одному віці і дати виразну клініку в іншому. Відомо, що ранні лівопівкульні пошкодження мозку можуть помітно проявитися в мисленні дітей тільки з початком шкільного навчання [11], як і лобова патологія - в пізнавальної діяльності у підлітків [2]. Все це говорить про дію общебиологических закономірностей вікової перебудови нейрональних і когнітивних структур, а також їх взаємозв`язків.

Таким чином, принцип вивчення порушених психічних структур в нейропсихології необхідно методологічно доповнювати установкою на дослідження нормативного будови когнітивних функцій. Розробка вікових нормативів вимагає поєднання трьох методів дослідження: лонгитюдних, "поперечних вікових зрізів" і індивідуально-типологічних.

Необхідність лонгитюдних методів у вивченні вікових закономірностей структурної перебудови когнітивних функцій доводять численні експериментальні дані, накопичені в науковій школі Б. Г. Ананьєва. Метод "поперечних зрізів" дає при цьому можливість визначити діапазон індивідуальних темпів, термінів і рівнів вікового дозрівання і розвитку ВПФ в нормі. Це необхідно для більш чіткого розрізнення нейропсихологічних особливостей, викликаних або нормальної їх варіацією в дитячій популяції, якою патологією мозку [1].

Дослідження індивідуально-типологічних характеристик психічної діяльності здорових дітей можуть виявити варіанти індивідуального (ідіосинкратичний) розвитку, що не вкладається за клінічними критеріями в поняття патології, але має виражені особливості [1]. Такі дослідження вимагають відмови від штучного експериментального контролю індивідуальних відмінностей в нормі, традиційного для психометричних тестів [4].

Інша методологічна проблема нейропсихологічне діагностики стосується досліджень структурно-функціональної організації мозку, коли ще мало враховуються зв`язку когнітивних порушень з можливими порушеннями фізіологічних і біохімічних процесів мозку (так звана "мокра" нейропсихология) [2]. При цьому для розуміння механізмів формування різних психічних властивостей і функцій необхідно їх суворе співвіднесення з рівнем свого "найближчого", в термінах теорії В. М Веккера, носія, що входить в складну ієрархію всіх інших можливих носіїв (як психічних, так і мозкових). Це знаходить своє підтвердження в методологічних пошуках сучасної нейропсихології. Перспективу подальшого розвитку тут може задати така загальна теорія психічних процесів, наприклад теорія Л. М. Веккера, яка охоплює різні сторони психічної діяльності (просторово-структурні, енерго-інформаційні, функціональні, операційні та ін.), Співвідносні з аналогічними аспектами роботи і будови мозку. У такій теорії, вважає Fuster J.M. [12], гостро потребує сучасна нейропсихологія.

література

1. Вассерман Л. І., Шерешевський Г. Сучасні батареї для дитячої нейропсихологічне діагностики, використовувані в англомовних країнах (огляд) // Огляд психіатрії та медичної психології імені В. М. Бехтерева. 2006. № 3. С. 13-15.

2. Величковський Б. М. Когнітивна наука: Основи психології пізнання: В 2 т. М., 2006.

3. Сімерніцкая Е. Г. Нейропсихологические методи експрес-діагностики. "Лурія - 90". М., 1991.

4. Цвєткова Л. С. Мозок і інтелект: порушення і відновлення інтелектуальної діяльності. М., 1995.

5. Чередникова Т. В. Психодіагностика порушень інтелектуального розвитку у дітей та підлітків (Методика "Цветоструктурірованіе") Спб., 2004.

6. Шерешевський Г. Порівняльний аналіз концепцій розвитку в роботах Виготського і Піаже: Нейропсихологический підхід до Транскультуральний досліджень // Сибірський психологічний журнал. 2006. № 24. С. 77-87.

7. Baron I. S. Neuropsychological evaluation of the child. New York, 2004

8. Delis D. C., Kramer J. H., Kaplan E., Holdnack J. Reliability and validity of the Delis-Kaplan Executive Function System: An update // J. of the International Neuropsychological Society. N 10. 2004. Рр. 301-303.

9. Glozman J. M. Quantitative and qualitative integration of Lurian procedures. Neuropsychology Revie. 9 (1). 1999. Р. 23-32.

10. Lezak M. D., Howieson D. B., Loring D. W. Neuropsychological assessment. New York, 2004.

11. Teeter P. A., Semrud-Clikeman M. Child Neuropsychology. Assessment and interventions for neurodevelopmental disoders. Copyright, by Allyn Bacon. USA. 1 997.

12. Fuster J. M. Cortex and mind. New York, 2003.

Чередникова Т. В., Вассерман Л. І., Шерешевський Г. І.