Автобіографічний метод роботи з "неможливою ситуацією"

Завданням нашої роботи було надання психологічної допомоги людям, що знаходяться в СІЗО, для яких факт потрапляння до в`язниці з`явився несподіваним, непідготовленим всій їх життям, і цей факт привів до психологічної кризи. Ми назвали цю психологічну ситуацію, в якій перебувають учасники нашої психокорекційної роботи, "неможливою". Психологічно "неможлива ситуація" є наслідком комплексного впливу п`яти чинників: 1) оцінного (низька оцінка ймовірності настання даної ситуації) - 2) когнітивного (непридатність існуючих когнітивних схем) - 3) поведінкового (відсутність сформованих моделей поведінки) - 4) екзистенціального (відсутність сенсу , "екзистенціальний вакуум") і 5) вітального (суб`єктивна впевненість неможливості життя в цій ситуації). Всі ці фактори характеризують психологічний стан суб`єкта, укладеного в СІЗО. Перебування в цій ситуації існує низка психологічних станів: неясність, невизначеність майбутнього і звернення до минулого як до практично єдиному ресурсу самоотнесеніе інформації.

Психокорекційна робота проводилася за допомогою модифікованої методики "Lifeline" і ЦСО для виявлення неусвідомленого ставлення до подій життя. У групі обстежених у порівнянні з контрольною групою були виявлені кілька феноменів, найбільш значущим серед яких є переоцінка життя до потрапляння в "неможливу ситуацію". Під час проведення психокорекційної роботи учасники розділилися на три групи: перші спочатку підкреслювали факт переоцінки подій свого життя в зв`язку з попаданням в цю ситуацію ( "ось якби ви запитали мене раніше - я, звичайно, оцінив би події зовсім по-іншому").

Ці учасники психокорекційної роботи мають високий ступінь рефлексивності. Другі - спочатку позначали події так, як вони оцінювали їх до потрапляння в ситуацію, але коли оцінювали події за допомогою квітів виражали бажання зобразити події заново. Ймовірно, цей факт пов`язаний з тим, що випробовувані стикалися з неузгодженістю вербалізуемой структур досвіду з невербальної їх оцінкою. Наслідком неузгодженості виступало те, що обстежені не тільки інакше оцінювали події на невербальному рівні (що може зустрічатися у всіх випробовуваних), а й переосмислювали події так, що названі важливими спочатку ігнорувалися взагалі ( "Це, напевно, має бути важливим, але зараз мені так не здається"). Треті - починали зображати події і практично відразу переоцінювали їх відповідно до актуальним станом. У цієї групи процес переоцінки можна було простежити наочно. В основному в цю групу потрапили обстежувані, відносно недавно потрапили в "неможливу ситуацію". Члени цієї групи висловлювали здивування власної переоцінкою подій життя.

З чим же пов`язане те, що дві групи обстежених вперше переоцінювали події життя тільки при роботі автобіографічним методом? З позицій діяльнісного підходу здається логічним припустити, що людині був доступний спонтанний досвід спогадів про минуле, але без чітко вираженої і усвідомленої мети під час психокорекційних занять робота з минулим оформляється як дію, в рамках інших діяльностей, з чітко вираженою метою, яка задається інструкцією. Ми припускаємо, що в подальшому звернення до минулого може стати окремою діяльністю з відповідним мотивом - діяльністю зі створення цілісної, узгодженої відрефлексувати історії свого життєвого шляху.

Для нас важливим є те, що випробовувані через деякий час після бесіди говорили про те, що ті події, які вони перестали представляти значущими, носили для них травмує характер-це пов`язано з неузгодженістю звичним життям і новою, що з`явилася в "неможливою ситуації" картини життя. Таким чином, завдяки тому, що випробувані повинні були представити картину свого життя у вербальній формі, вони часто (за винятком 1-ї групи) вперше стикалися з сталася переоцінкою життєвого шляху. Крім того, вони приймають факт переоцінки і вирішення конфліктної, травмуючої ситуації як продукт власної діяльності. Тобто, створенням особливої діяльності ми задаємо випробуваному способи і засоби для переосмислення і переструктурування свого життєвого шляху.

Артемова К.М.