Особливості реакції батьків на ситуації постановки діагнозу дитині

В даний час збільшується кількість дітей з обмеженими можливостями. З`являється все більше сімей, які потребують психологічної допомоги. Батьки шукають і знаходять різні шляхи для поліпшення якості життя своїх дітей, і в останню чергу замислюються про себе, про свою сім`ю, дуже рідко приводом для звернення до фахівця є усвідомлення їх власних проблем. У родині виникає безліч медичних, психологічних, педагогічних, соціальних, юридичних, фінансових та побутових проблем. Наявність в сім`ї дитини з обмеженими можливостями може чинити деструктивний вплив як на окремих членів сім`ї, так і на її підсистеми: дитячо-батьківську, подружню і дитячу. Розглядаючи життєвий цикл сім`ї, виділяють так звані нормативні кризи, пов`язані з переходом від одного етапу життєвого циклу до іншого. Сім`ї, які мають дітей з обмеженими можливостями, знаходяться в іншому становищі і практично постійно стикаються з важкими сімейними ситуаціями. В рамках цієї статті ми хочемо зупинитися на одному з перших специфічних криз такої сім`ї пов`язаному з ситуацією постановки діагнозу дитині.

У 2007-2008 рр. на базі дитячого відділення НІПНІ ім. В.М.Бехтерева було проведено пілотажно дослідження з метою вивчення факторів, що впливають на успішність лікування дітей. Для цієї мети була розроблена анкета та проведено анкетування 20 матерів, діти яких страждали різними захворюваннями психоневрологічного профілю (епілепсія, затримка психомовного розвитку, ДЦП, порушення поведінки, розумова відсталість). За допомогою анкети з`ясовувалися причини звернення до лікаря психіатра, ступінь довіри лікаря, згода з діагнозом, інформованість про захворювання та методи лікування.

Дані, отримані за результатами анкетування, дещо суперечливі. Ці протиріччя, перш за все, пов`язані з соціальною желательностью відповідей респондентів. Наприклад, ніхто з мам не признався, що після постановки діагнозу не давав дітям призначені препарати або не виконував рекомендацій лікаря, а, відповідаючи на проективний питання про можливі причини відмови батьків від виконання рекомендацій лікаря, відзначили безліч причин такого рішення. Друге джерело суперечливість результатів пов`язаний з труднощами усвідомлення батьками власних емоційних реакцій і механізмами психологічного захисту. Вважаєтьсязагальноприйнятою певна стадиальность в адаптації до хвороби дитини. Спочатку батьки перебувають на стадії шоку і емоційної дезорганізації, потім слідує стадія заперечення і гніву, потім печалі і почуття провини і остання стадія, якій не всім вдається досягти, - це стадія емоційної адаптації і прийняття дитини. Зрозуміло, що є певна умовність виділених стадій. Батьки можуть як затримуватися на одній стадії на роки, так і знову повертатися до пройдених стадій.

Вперше почувши діагноз дитини, 60% опитаних нами батьків відчували розгубленість, 40% - шок, 35% - горе, по 30% - переляк і страх, що відповідає даним і інших дослідників. Тільки 15% відзначили переживання почуття провини і ніхто з опитуваних не сказав про наявність у себе почуття обурення. Можна припустити, що реальне переживання таких почуттів більш виражено, так як 15% батьків після постановки діагнозу зверталися до іншого фахівця і 30% для підтвердження діагнозу проводили додаткові дослідження. Такі дії батьків можна розглядати як непрямі прояви стадії заперечення. Крім того, при з`ясуванні того, в якої інформації про захворювання дитини потребують батьки, 35% відзначили важливість розуміння причин захворювання, що може вказувати на витісняються переживання власної провини і концентрацію зусиль на питанні "Хто винен?" замість питання "Що робити?"

Таким чином, результати пілотажного дослідження свідчать про те, що не відреагували і не завжди усвідомлювані емоційні реакції батьків можуть ускладнювати співпрацю з фахівцями, прийняття дитини, адаптацію до ситуації і успішність лікування. На жаль, незважаючи на хронічну психотравматичну ситуацію, в якій перебувають батьки, психологічна допомога їм надається рідко і часто як доповнення до роботи з дитиною. Відсутня психологічний супровід таких сімей.

Семенова С.В., Яковлєва Ю.А.