Проблема розвитку мовлення на основі звукової імітації

Особливу роль у формуванні мовних сигналів, специфічних для рідної мови відводять такій формі навчання як імітація. Можливість ранньої вокальної імітації при взаємодії немовляти з дорослими показана багаторазово. Особливо ефективно для виклику вокальної імітації поєднання материнської мови і імітації дорослим звуків дитини. У зв`язку з виявленою здатністю новонароджених імітувати мімічні рухи (Meltzoff, Moore, 1977- 1989), вважають, що і імітація звуків на цьому етапі в основному, мабуть, обумовлюється наслідуванням міміці. Це слід також і з меншого числа передавальний мімічних впливів в порівнянні зі звуковими стимулами, необхідними для наслідувальних реакцій (Лях 1968). Хоча здатність немовлят імітувати голосні звуки, починаючи з 12-тижневого віку, показана експериментально (Kuhl, Meltzoff, 1996), витоки цієї здатності неясні. Дійсно, сам факт звуковий імітації в цьому віці свідчить про наявність у дітей здатності встановлювати схожість голосних, вимовних різними дорослими, з власними звуками. Однак пояснити корекцію звуконаслідування за допомогою зворотного акустичного зв`язку в цьому випадку неможливо. По-перше, особливості голосового апарату немовлят не можуть привести значення формант їх звуків до наявних у дорослих. По-друге, всупереч раннім твердженням, що немовлята здатні імітувати висоту голосу дорослих (Lenneberg, 1967), довести цього в контрольованих умовах не вдається (Siegel et al., 1990 McRoberts, Best, 1997). Навпаки, виявляється, що при взаємодії з дитиною дорослі змінюють частоту основного тону, "підлаштовуючи" її, наскільки можливо, під голос дитини. Мабуть, підвищення частоти основного тону, характерне для звуків мови звернених до дитини, може визначати можливість зіставлення дітьми власних гласноподобних звуків з голосними дорослих людей при імітації.

Даний висновок грунтується на отриманих авторами даних про те, що різні гласноподобние звуки заднього ряду ([у], [о], [а]) ранніх вокализаций характеризуються статистично значущими відмінностями по відносній амплітуді і розташуванню спектральних компонентів. Будучи характерними для конкретної фонетичної категорії голосних, ці ознаки дозволяють розділити їх, в той час як за значеннями перших формант (які, згідно класичним уявленням, визначають ідентифікацію тягнених голосних дорослої мови) спостерігається перекриття представництва різних звуків на двухформантной площині (Андрєєва та ін., 1 997, 2003- Куликов та ін. 1999, 2002). Для голосних [і], [и], [е] перцептивно значущими виявляються, в першу чергу, частотні відносини спектральних максимумів, проте для кожної з цих голосних діапазон частотних відносин між спектральними максимумами (формант) змінюється в залежності від частоти основного тону. Перцептивная роль відносної амплітуди спектральних компонентів в розпізнаванні голосних досліджувалася в двох серіях експериментів. У першій серії здійснювалося зміна амплітуди спектральних максимумів, а їх частотні значення залишалися незмінними. Показано, що в цьому випадку спостерігається зміна оцінки фонетичної приналежності звуку. Підтвердження отримано і в другій серії досліджень з оцінки аудиторами модельних сигналів, сформованих за рахунок зміщення певного голосного звуку по частотної осі при збереженні амплітудних відносин спектральних компонентів. Подібність цих інформаційно-значущих ознак для голосних перших слів, мови дітей 3-4-річного віку, а також розмовної і вокальної мови дорослих (Андрєєва та ін., 2003 Андрєєва, Куликов, 2004, 2006) дозволяють говорити про спільність виявлених розпізнавальних ознак голосних (і гласноподобних) звуків незалежно від умов їх генерації.

Куликов Г. А., Андрєєва Н. Г.