Апробація модифікованого варіанту патохарактерологического опитувальника

У клінічній практиці результати психодіагностики особистості за методикою ПДО (Н.Я.Іванов, А.Е.Личко) не завжди відповідають клінічній картині. Передбачувана причина цього - в складності роботи пацієнта з опитувальником: від пацієнта потрібно вибрати в кожному розділі опитувальника по 1-3 твердження, з якими він найбільш згоден (I дослідження) і, навпаки, з якими він особливо не згоден (II дослідження). Не кожен здатний ранжувати в розумі 13-19 тверджень. Нелегко диференціювати також значимість тверджень в межах розділу до їх значимості в житті пацієнта. Інформаційне перевантаження і двозначність значення тверджень є об`єктивними причинами помилкових відповідей пацієнтів (Б. Ф. Ломов).

З метою спрощення роботи з опитувальником пацієнтам запропоновано відповідати на кожне твердження безвідносно до інших тверджень ранжированого оцінкою ступеня своєї згоди або незгоди за шкалою: 0 - важко сказати-1 - скоріше згоден (не згоден), ніж не згоден (згоден) - 2 - переважно згоден (не згоден) - 3 - безсумнівно згоден (не згоден). Розділи, затвердження з нульовими номерами і затвердження, відповіді на які і раніше не впливали на результат, скасовані. В опитувальнику залишено 194 затвердження з 354. Нумерація тверджень суцільна. Друге дослідження не потрібно. Відповіді пацієнта записуються у вигляді цифр на бланку протоколу ММРI (СМІЛ). За допомогою відповідних ключів по всіх шкалах методики ПДО підраховуються відповіді тільки зі значенням 3 бали, що відповідає колишнього значення найбільшого згоди. Процедура обробки і інтерпретація результатів колишні. Порівняльне дослідження існуючого і модифікованого варіантів методики апробовано на 60 пацієнтах (47 чоловіків і 13 жінок) у віці 15-23 років (призовники, суіціданти, особи з порушеннями поведінки).

Експериментально-психологічні методи в клініці розладів особистості є допоміжними по відношенню до основного клінічного методу. Тому остаточне рішення по постановці діагнозу приймає психіатр. Його діагноз прийнятий за еталон. По відношенню до нього розглянемо результати діагностики зазначеними варіантами методики. В якості запобіжного подібності-відмінності результатів обраний коефіцієнт згоди S (Г.В.Суходольскій). Як оцінок локального схожості діагнозів по кожному пацієнту обрані натуральні числа-ранги відмінностей в діагнозах: 0 - відмінностей немає, 1 - діагнози (змішаних типів) частково збігаються і 2 - діагнози не збігаються. Для перевірки же незалежної відтворюваності результатів застосований прийом розщеплення досліджуваної вибірки на випадкові підвибірки по 30 пацієнтів з парними і непарними номерами переліку вибірки.

Отримані коефіцієнти згоди діагнозів попарного зіставлення клінічного методу (к) з існуючим (с) і модифікованим (м) варіантами методики ПДО наступні: sсм = 0,03 Sск = (0,030,07) і Sмк = 0,870,93. Всі коефіцієнти згоди в підвибірках і в середньому по всій вибірці практично збігаються, що свідчить про відтворюваності результатів. Коефіцієнт згоди діагнозів модифікованого варіанту ПДО з клінічним методом Sмк = 0,870,93 більше 0,60, що говорить про подібність, близькому до тотожності.

Таким чином, введення ранжированого оцінки тверджень опитувальника замість ранжирування самих тверджень значно зменшує інформаційне навантаження на пацієнта в системі "пацієнт-опитувальник", спрощує його роботу і тим самим підвищує якість діагностики особистості підлітків і юнаків. Запропонована модифікація лише допомагає прояву закладених авторами можливостей методики ПДО і робить останню по праву кращою з існуючих.

Дворщенко В.П.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!