Діагностична завдання як основа діяльності практичного психолога

Однією з основних завдань практичного психолога є визначення психологічних причин, що викликали порушення (відхилення від норми) в тій чи іншій області, тобто постановка психологічного діагнозу. Але, по суті, постановка діагнозу є не що інше, як рішення своєрідною завдання з заданими умовами, попередніми даними і питанням, на який треба знайти відповідь. У цьому сенсі вона виступає в якості специфічного "приладу", який дозволяє природним чином зв`язати зміст діагностичного дослідження з конструйованим в процесі виконання завдання причинами відхилень. При цьому на практичного психолога лягає висока відповідальність за допущену помилку, пов`язану з можливими негативними наслідками втручання в життя конкретної людини.

Психодиагностическая завдання має яскраво виражену мету, умови і проблемну ситуацію. Специфіка умов психодиагностической завдання полягає в тому, що, відображаючи реальні відхилення у об`єкта діагностики від норми або їх гіпотетичну можливість, вони не задані експліцитно чином, тобто явно і в повному обсязі, на самому початку виконання завдання, вони встановлюються і формуються практичними психологами в ході проведення обстеження. У зв`язку з цим психодиагностическая завдання не є чисто логічної.

Іншою особливістю умов психодиагностической завдання є те, що вони включають дві складові - емпіричну і апріорну. Перша являє собою результат відображення фактів, отриманих в процесі виконання завдання, зафіксованої в діагностичному описі. Емпірична складова умов психодиагностической завдання може істотно змінюватися в ході діагностичного пошуку, поповнюючись новими відомостями і уточнюючи. Другу апріорну складову умов завдання утворюють відомості (знання), наявні у практичного психолога до проведення обстеження.

Фіксуючи лише стійке, закономірне загальне, тобто інваріантне зміст і виступаючи в якості практико-діагностичних моделей або загальних схем, апріорні знання, при поширенні їх в процесі вирішення діагностичної завдання на конкретну ситуацію, передбачають врахування індивідуальної своєрідності обстежуваного.

Спираючись на умови психодиагностической завдання: апріорну константну за своєю природою, і емпіричну частину, що змінюється в ході діагностичного пошуку, практичний психолог рухається до кінцевої мети постановці психологічного діагнозу. Шлях до постановки діагнозу є складним і заплутаним процесом. Мислення діагноста в цьому випадку йде не по прямій, а скоріше, по складній звивистій лінії, спіралі, в якій є етапність і певна внутрішня логіка. Дослідження цієї внутрішньої логіки безумовно важливий напрямок у розвитку теоретичних основ діяльності практичного психолога, що відкриває можливість створення ефективних в практичному відношенні стратегій постановки психологічного діагнозу, що підвищують його якість.

Костроміна С.М.