Спілкування як міжособистісна комунікація

план

1. Вступ
2. Спілкування - багатоплановий процес
3. структура спілкування
4. Специфіка обміну інформацією в комунікативному процесі
5. комунікативне вплив
6. комунікативні бар`єри
7. Види комунікативних процесів
8. Мова - як засіб комунікації
9. Модель комунікативного процесу
10. висновок

Вступ

Проблема спілкування багатогранна. За останні роки вона стала предметом ізученіямногіх наук. Нею займаються і філософи, і соціологи, і економісти, і юристи, і педагоги. Адже спілкування - необхідна умова формування кожної отдельнойлічності. А, крім того, без спілкування не могло б виникнути, існувати ірозвивається людське суспільство.

Відомо, що немовлята, позбавлені протягом тривалого часу фізіческогоконтакта з людьми, деградують, врешті-решт, гинуть. Отже, отсутствіеемоціональних зв`язків може мати для людини фатальний кінець. Ці наблюденіяподтверждают думку про існування сенсорного голоду і про необхідність в жізніребенка стимулів, які забезпечують йому фізичний контакт. До цього виводувесьма неважко прийти і не основі повсякденного досвіду.

Подібний феномен можна спостерігати і у дорослих людей в умовах сенсорної депріваціі.Імеются експериментальні дані, що показують, що сенсорна депривація можевикликати у людини тимчасовий психоз або стати причиною тимчасових псіхіческіхнарушеній. Помічено, що соціальна і сенсорна депривації настільки ж пагубновліяют на людей, засуджених до тривалого одиночного ув`язнення, котороевзивает жах навіть у людини із зниженою чутливістю до фізичних покарань.

У процесі спілкування люди обмінюються результатами пізнання різних об`єктів, знаннями, досвідом, наукової, життєвої, навчальною інформацією. Взаємодіючи, онідостігают домовленості про спільній праці і отдихе- встановлюють едінствоідей, настроїв, взглядов- досягають спільності думок, переживань, установокпо відношенню до різних подій, інших людей, самих себе. При спілкуванні передаютсяманери, звичаї, стилі поведінки, виявляються згуртованість і солідарність, отлічающіегрупповую і колективну діяльність. Нарешті, спілкування - істотний факторсложного процесу соціальної детермінації людини, стимулятор розвитку особистості.

Таким чином, спілкуванням називається складний багатоплановий процес установленіяі розвитку контактів між людьми, породжуваний потребами в спільній деятельностии включає в себе обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприйняття і розуміння людиною іншої людини.

структура спілкування

З огляду на складність спілкування, необхідно якимось чином позначити його структуру, щоб потім можливий був аналіз, що цікавить нас елемента. До структури общеніяможно підійти по-різному, як і до визначення його функцій. Ми пропонуємо характерізоватьструктуру спілкування шляхом виділення в ньому трьох взаємопов`язаних сторін: комунікативної, інтерактивної, перцептивної. Структура спілкування може бути схематично ізображенаследующім чином:

Спілкування

Комунікація Соціальна перцепція
(Комунікативна (перцептивна сторона)
сторона)

інтеракція
(Інтерактивна сторона)

Комунікативна сторона спілкування, чи комунікація у вузькому сенсі слова, полягаєв обміні інформацією між індивідами, що спілкуються.

Інтерактивне спілкування - вироблення тактики і стратегії взаємодії, організаціясовместной діяльності людей. Основні види інтеракції - кооперація і конкуренція.Кооперація може бути індивідуально-колективної, (тобто прагнуть до однієї мети, однак незалежно один від одного, деколи навіть заважаючи колезі), послідовно-колективної (кожен послідовно виконує одну частину спільної справи) і кооперацією взаємодії (всі члени колективу дружно, допомагаючи один одному, впевнено йдуть до спільної мети).

Перцептивное спілкування - адекватне сприйняття іншої людини, вміння проникнути у внутрішній світ. Перцепція передбачає гарне знаніепсіхофізіологіческіх особливостей людей, статевовікових особливостей.

Крім класифікації спілкування за функціями, які воно виконує, виділяють два типи комунікацій - рольову і особистісну. У рольовому спілкуванні людідействуют спільно як представники однієї соціальної спільності. Наприклад, ролевимбудет спілкування директора заводу з начальником цеху, тренера зі спортсменом. Ролевоеобщеніе регламентовано прийнятими в суспільстві правилами і специфікою звернення.

Особистісне спілкування більш вільно, не пов`язане общественнимірегуляторамі і обмежувачами, залежить від індивідуальних особливостей осіб, вступівшіхв контакт і взаємин між ними. Приклади особистісного спілкування - дружескаябеседа, відносини між членами однієї сім`ї.

Обидва типи спілкування можуть бути відкритими і закритими. Существуюті змішані види спілкування. Це «одностороннє виспрашіваніе» і, «небажання учестьчужіе обставини». Однак ефективне спілкування успішно здійснюється тількипри відкритості обох сторін.

При відкритому спілкуванні обидві сторони не приховують свою точку зреніяі готові врахувати позицію опонента. Між ними в такому випадку виникає псіхологіческаясовместімость. Сумісність - неоднакова. Вона може виникнути між людьміразного статі, віку, темпераменту, між особистостями, які займають неодінаковоеобщественное положення. Але для сумісності необхідні взаємний інтерес і обязательнаявзаімная поступливість.

Вербальне спілкування - передача відомостей від одного человекадругому або від однієї людини групі осіб. При цьому відбувається не однонаправленноедвіженіе інформації, а активний обмін нею, змінює стан учасників коммунікатівногопроцесса (Комунікативна сторона спілкування, чи комунікація у вузькому сенсі слова, полягає в обміні інформацією між індивідами, що спілкуються).

До невербальної комунікації належать кинесика (жести, міміка, пантоміміка), проксеміка (місце і час спілкування), пара- і екстралінгвістика (тональність, тембр голосу, гучність і швидкість мовлення, паузи), візуальне спілкування (контакт очима) і такесика (дотик) .

Виникає питання: чи можна навчитися спілкуванню? Педагогічна і соціальнаяпсіхологіі дають на це питання ствердну відповідь. Для оволодіння общеніемнужни певні знання і психологічний тренінг.

Специфіка обміну інформацією в комунікативному процесі.

Коли говорять про комунікацію у вузькому сенсі слова, то, перш за все, імеютв увазі той факт, що в ході спільної діяльності люди обмінюються міжсобою різними уявленнями, ідеями, інтересами, настроями, почуттями, установками тощо. Все це можна розглядати як інформацію, і тоді сам процесскоммунікаціі може бути зрозумілий як процес обміну інформацією. Звідси можна сделатьследующій привабливий крок і інтерпретувати все процес людської комунікації термінах теорії інформації, що і робиться в ряді систем соціально-псіхологіческогознанія. Однак такий підхід не можна розглядати як методологічно коректний, бо в ньому опускаються деякі найважливіші характеристики саме человеческойкоммунікаціі, яка не зводиться тільки до процесу передачі інформації. Не кажучи вже про те, що при такому підході фіксується в основному лише одне направленіепотока інформації, а саме від комунікатора до реципієнта (введення поняття «зворотний зв`язок» не змінює суті справи), тут виникає і ще одне существенноеупущеніе. При будь-якому розгляді людської комунікації з точки зору теорііінформаціі фіксується лише формальна сторона справи: як інформація передається, в той час як в умовах людського спілкування інформація не тільки передається, але і формується, уточнюється, розвивається. Тому, не виключаючи возможностіпрімененія деяких положень теорії інформації при описі коммунікатівнойсторони спілкування, необхідно чітко розставити всі акценти і виявити спеціфікув самому процесі обміну інформацією, коли він має місце в разі коммунікаціімежду двома людьми.

По-перше, спілкування не можна розглядати лише як відправлення інформаціікакой передавальної системою або як прийом її іншою системою тому, що на відміну від простого «руху інформації» між двома пристроями тут миімеем справу з відношенням двох індивідів, кожен з яких є актівнимсуб`ектом: взаємне інформування їх передбачає налагодження спільної деятельності.Ето значить, що кожен учасник комунікативного процесу передбачає актівностьтакже і в своєму партнері, він не може розглядати його як якийсь об`єкт. Другойучастнік постає теж як суб`єкт, і звідси випливає, що, направляючи йому інформацію, на нього необхідно орієнтуватися, тобто аналізувати його мотиви, цілі, установки (крім, зрозуміло, аналізу своїх власних цілей, мотивів, установок), «звертатися» до нього, за висловом В. Н. Мясищева. Схематично комунікація може бути ізображенакак інтерсуб`ектного процес
(S S). Але в цьому випадку потрібно припускати, що у відповідь на послану інформаціюбудет отримана нова інформація, що виходить від іншого партнера.

Тому в комунікативному процесі і відбувається не простоедвіженіе інформації, але як мінімум активний обмін нею. Головна «надбавка» вспеціфіческі людському обміні інформацією полягає в тому, що тут особуюроль грає для кожного учасника спілкування значимість інформації, тому, чтолюді не просто «обмінюються» значеннями, але як зазначає А. Н. Леонтьєв, стремятсяпрі цьому виробити загальний зміст. Це можливо лише за умови, що інформаціяне просто прийнята, але, а й зрозуміла, осмислена. Суть комунікативного процесу-не просто взаємне інформування, але спільне розуміння предмета. Поетомув кожному комунікативному процесі реально дані в єдності діяльність, спілкування пізнання.

По-друге, характер обміну інформацією між людьми, а некібернетіческі пристроями, визначається ті, що за допомогою системи знаковпартнери можуть вплинути один на одного. Іншими словами, обмін такою інформаціейобязательно передбачає вплив на поведінку партнера, тобто знак ізменяетсостояніе учасників комунікативного процесу, в цьому сенсі «знак в общенііподобен знаряддю у праці». Комунікативне вплив, яке тут виникає, естьне що інше як психологічний вплив одного комуніканта на іншого зметою зміни його поведінки. Ефективність комунікації вимірюється іменнотем, наскільки вдалося це вплив. Це означає, що при обміні інформаціейпроісходіт зміна самого типу відносин, який склався між участнікамікоммунікаціі. Нічого схожого не відбувається в «чисто» інформаційних процесах.

По-третє, комунікативний вплив як результат обміну інформаціейвозможно лише тоді, коли людина, що направляє інформацію (комунікатор), і людина, що приймає її (реципієнт), мають єдиною або подібною сістемойкодіфікаціі і декодификации. На повсякденній мові це правило виражається в словах: «всі повинні говорити на одній мові».

Це особливо важливо тому, що комунікатор і реципієнт в коммунікатівномпроцессе постійно міняються місцями. Всякий обмін інформацією між ними возможенлішь за умови, що знаки і, головне, закріплені за ними значення ізвестнивсем учасникам комунікативного процесу. Тільки прийняття єдиної системи значенійобеспечівает можливість партнерів розуміти один одного. Для опису цієї сітуаціісоціальная психологія запозичує з лінгвістики термін «тезаурус», обозначающійобщую систему значень, прийнятих усіма членами групи. Але вся справа в тому, що, навіть знаючи значення одних і тих же слів, люди можуть розуміти їх неоднаково: соціальні, політичні, вікові особливості можуть бути причиною цього. ЕщеЛ.С.Виготскій відзначав, що думка ніколи не дорівнює прямому значенню слів. Поетомуу спілкуються повинні бути ідентичні - у разі звукової мови - не тільки лексіческаяі синтаксична системи, але і однакове розуміння ситуації спілкування. А етовозможно лише в разі включення комунікації в деяку загальну систему деятельності.Ето добре пояснює Дж.Міллера на життєвому прикладі. Для нас, мабуть, существеннопровесті певна різниця між інтерпретацією висловлювання і розумінням його, так як розуміння зазвичай сприяє щось інше понад лінгвістичного контексту, пов`язане з цим конкретним висловлюванням. Чоловік, зустрінутий у двері словами дружини: «Я купила сьогодні кілька електричних лампочок», не повинен огранічіватьсяіх буквальним тлумаченням, він повинен зрозуміти, що йому треба піти на кухню ізаменіть лампочку.

По-четверте, в умовах людської комунікації можуть вознікатьсовершенно специфічні комунікативні бар`єри. Вони не пов`язані з уязвімиміместамі в будь-якому каналі комунікації або з похибками кодування і декодування, а носять соціальний або психологічний характер. З одного боку, такі барьеримогут виникати, через те, що відсутність розуміння ситуації спілкування, визванноене просто різним мовою, якою розмовляють учасники комунікативного процесу, але відмінностями більш глибокого плану, що існують між партнерами. Це могутбить соціальні, політичні, релігійні, професійні відмінності, якіне тільки породжують різну інтерпретацію тих самих понять, употребляемихв процесі комунікації, а й взагалі різне світовідчуття, світогляд, світорозуміння. Такого роду бар`єри породжені об`єктивними соціальними причинами, приналежністю партнерів по комунікації до різних соціальних груп, ІПРІ їх прояві особливо чітко виступає включеність комунікації в болеешірокую систему суспільних відносин. Комунікація в цьому випадку демонстріруетту свою характеристику, що вона є лише сторона спілкування. Природно, чтопроцесс комунікації здійснюється і за наявності цих бар`єрів: навіть военниепротівнікі ведуть переговори. Але вся ситуація комунікативного акту значітельноусложняется завдяки їх наявності.

З іншого боку, бар`єри при комунікації можуть носити і більш чисто виражений психологічний характер. Вони можуть виникнути або вследствіеіндівідуальних психологічних особливостей людей, що спілкуються (наприклад, чрезмернаязастенчівость одного з них, скритність іншого, присутність у кого-то риси, що отримала назву «некомунікабельність»), або в силу сформованих між общающімісяособого роду психологічних відносин: ворожості по відношенню один до одного, недовіри і т.п. У цьому випадку особливо чітко виступає той зв`язок, який существуетмежду спілкуванням і ставленням, відсутня, природно, в кібернетичних сістемах.Все це дозволяє абсолютно по-особливому ставити питання про навчання спілкуванню, наприклад, в умовах соціально-психологічного тренінгу, що буде подробнеерассмотрено нижче.

Названі особливості людської комунікації не позволяютрассматрівать її тільки в термінах теорії інформації. Терміни, що вживаються для опісаніяетого процесу деякі терміни з цієї теорії вимагають завжди відомого переосмислення, як мінімум тих поправок, про які йшлося вище. Однак все це не отвергаетвозможності запозичувати ряд понять з теорії інформації. Наприклад, при построеніітіпологіі комунікативних процесів доцільно скористатися поняттям «направленностьсігналов». У теорії комунікації цей термін дозволяє виділити:

a) аксіальний комунікативний процес, коли сигнали спрямовані едінічнимпріемніком інформації, тобто окремим людям;

b) ретиальна комунікативний процес, коли сигнали спрямовані множествувероятних адресатів.

В епоху засобів масової інформації особливе значення пріобретаетісследованіе ретіалних комунікативних процесів. Оскільки в цьому випадку отправленіесігналов групі змушує членів групи усвідомити свою приналежність до цієїгрупи, просто передача інформації, а й соціальна орієнтація учасників коммунікатівногопроцесса. Це також свідчить про те, що сутність даного процесу нельзяопісать тільки в термінах теорії інформації. Поширення інформації в обществепроісходіт через своєрідний фільтр «довіри» і «недовіри». Цей фільтр действуеттак, що абсолютно істинна інформація може виявитися не прийнятою, а ложная- прийнятої. Психологічно вкрай важливо з`ясувати, за яких обстоятельствахтот чи інший канал інформації може бути блокований цим фільтром, а також виявітьсредства, що допомагають ухваленню інформації і послаблюють дії фільтрів. Совокупностьетіх засобів називається фасцинации. Як фасцинации виступають разлічниесопутствующіе засоби, що виконують роль «транспортаціі», супровідника інформації, що створюють певний додатковий фон, на якому основна інформація виграє, оскільки фон частково долає фільтр недовіри. Прикладом фасцинации можетбить музичний супровід мови, просторове або колірне сопровожденіеее.

Сама по собі інформація, що виходить від комунікатора, можетбить двох типів: спонукальна і констатуюча. Спонукальна інформація виражаетсяв наказі, раді, прохання. Вона розрахована на те, щоб стимулювати якусь тодействіе. Стимуляція в свою чергу може бути різною. Перш за все, етоможет бути активізація, тобто пробудження до дії в заданому направленіі.Далее, це може бути интердикция, тобто спонукання, не допускає, навпаки, певних дій, заборона небажаних видів діяльності. Нарешті, етоможет бути дестабілізація - неузгодженість або порушення деяких автономнихформ поведінки або діяльності.

Констатуюча інформація виступає у формі повідомлення. Вона має місце вразлічних освітніх системах і не передбачає безпосереднього ізмененіяповеденія, хоча побічно сприяє цьому. Сам характер повідомлення може битьразлічни: міра об`єктивності може варіювати від нарочито «байдужого» тонаізложенія до включення в текст повідомлення достатньо явних елементів убежденія.Варіант повідомлення задається комунікатором, тобто тема особою, від якого ісходітінформація.

Засоби комунікації. Мова.

Передача будь-якої інформації можлива лише за допомогою знаків, точніше знакових систем. Існує кілька знакових систем, які іспользуютсяв комунікативному процесі, відповідно вони можуть побудувати классіфікаціюкоммунікатівних процесів. При грубому розподілі розрізняють вербальну і невербальнуюкоммунікаціі, що використовують різні знакові системи. Відповідно вознікаеті різноманіття видів комунікативного процесу. Кожен з них необхідно рассмотретьв окремо.

Вербальна комунікація використовує в якості знакової сістемичеловеческую мова, природний звуковий мову, тобто систему фонетичних знаків, що включає два принципи: лексичний і синтаксичний. Мова є самим універсальнимсредством комунікації, оскільки при передачі інформації за допомогою мови менеевсего втрачається сенс повідомлення. Правда, цьому повинна супроводжувати високий степеньобщності розуміння ситуації усіма учасниками комунікативного процесу, про которойречь йшла вище.

За допомогою мови здійснюються кодування і декодірованіеінформаціі: комунікатор у процесі говоріння кодує, а реципієнт у процессеслушанія декодує цю інформацію. Терміни «говоріння» і «слухання» введеникак позначення психологічних компонентів вербальної комунікації.

Для комунікатора сенс інформації передує процесу кодування (висловлення), так як «говорить» спочатку має певний задум, а затемвоплощает його в систему знаків. Для «слухача» сенс прийнятого сообщеніяраскривается одночасно з декодуванням. У цьому випадку особливо отчетлівопроявляется значення ситуації спільної діяльності: її усвідомлення включеності сам процес декодірованія- розкриття змісту повідомлення немислимо поза цієї ситуації.

Точність розуміння слухають сенсу висловлювання може статьочевідной для комунікатора лише тоді, коли відбудеться зміна «коммунікатівнихролей» (умовний термін, що позначає «говорить» і «слухача»), тобто когдареціпіент перетвориться на комунікатора і своїм висловлюванням дасть знати про те, як він розкрив зміст прийнятої інформації, Діалог, або діалогічна мова, какспеціфіческій вид «розмови» являє собою послідовну зміну коммунікатівнихролей, в ході якої виявляється сенс мовного повідомлення, тобто відбувається тоявленіе, яке було позначено як «збагачення, розвиток інформації».

Міра відомої узгодженості дій комунікатора і реціпіентав ситуації поперемінного прийняття ними цих ролей у великій мірі залежить отих включеності в загальний контекст діяльності. Існує багато експеріментальнихісследованій, в ході яких виявлялася ця залежність (зокрема, досліджень, присвячених встановленню рівня оперування спільної комунікації в случаедіалога визначається тим, наскільки партнери забезпечують тематичну направленностьінформаціі, а також її двосторонній характер. Взагалі щодо іспользованіяречі як деякої знакової системи в процесі комунікації справедливо всет, що говорилося про сутність комунікації в цілому. зокрема, і при характерістікедіалога важливо в се час мати на увазі, що його ведуть між собою особистості, обладающіеопределеннимі намірами (інтенціями), тобто діалог являє собою «активний, двосторонній характер взаємодії партнерів». Саме це зумовлює необходімостьвніманія до співрозмовника, узгодженість, скоординованість з ними мови. Впротівном випадку буде порушено найважливіша умова успішності вербальної комунікації-розуміння сенсу того, що говорить інший, в кінцевому рахунку - розуміння, познаніядругой особистості. Це означає, що за допомогою мови не просто «рухається інформація», але учасники комунікації особи способом впливають один на одного, оріентіруютдруг одного, переконують один одного, тобто прагнуть досягти певного ізмененіяповеденія. Можуть існувати дві різні завдання в орієнтації партнера по общенію.Леонтьев пропонує позначати їх як особистісно-мовна орієнтація (ЛРО) і соціально-речеваяоріентація (СРО), що відображає не стільки відмінність одержувачів повідомлення, сколькопреімущественную тематику, зміст комунікації. Саме ж вплив можетбить зрозуміле по-різному: воно може носити характер маніпуляції іншою людиною, тобто. прямого нав`язування йому якоїсь позиції, а може сприяти актуалізацііпартнера, тобто розкриттю в ньому їм самим якихось нових можливостей.

У соціальній психології існує велика кількість експеріментальнихісследованій, що з`ясовують умови і способи підвищення ефекту мовленнєвого впливу, досить докладно досліджені як форми різних комунікативних бар`єрів, так і способи їх подолання. Так, виразом опору ухваленню інформації (а значить, і наданому впливу) може бути відключення уваги слухача, умисне зниження в своєму поданні авторитету комунікатора, таке ж-навмисне чи ненавмисне «нерозуміння» повідомлення: чи то в силу спеціфікіфонетікі говорить, то чи в силу особливостей його стилістики або логіки построеніятекста. Відповідно всякий оратор повинен володіти вмінням знову включітьвніманіе слухача, чет-то залучити його, точно так же підтвердити свій авторитет, удосконалювати манеру подачі матеріалу і т.д. Особливе значення має, звичайно, і факт відповідності характеру висловлювання ситуації спілкування, міра і степеньформального (ритуального) характеру спілкування і інші показники.

Сукупність певних заходів, спрямованих на підвищення ефективності речевоговоздействія, отримала назву «переконуючої комунікації», на основі которойразрабативается так звана експериментальна риторика - мистецтво убежденіяпосредством мови. Для обліку всіх змінних, включених в процес мовної комунікації, була запропонована «матриця переконуючої комунікації», яка представляє собойсвоего роду модель мовного комунікативного процесу з позначенням його отдельнихзвеньев. Сенс побудови такого роду моделей в тому, щоб при підвищенні еффектівностівоздействія не упустити жодного елемента процесу. Це можна показати на простейшеймоделі, запропонованої свого часу американським журналістом для вивчення убеждающеговоздействія засобів масової інформації (зокрема, газет).

Модель комунікативного процесу, по Лассуелла, включає п`ять елементів.

1. Хто? (Передає повідомлення) - Комунікатор
2. Що? (Передається) - Повідомлення (текст)
3. Як? (Здійснюється передача) - Канал
4. Кому? (Направлено повідомлення) - Аудиторія
5. З яким ефектом? - Ефективність

Що стосується кожного елемента цієї схеми зроблено багато різноманітних ісследованій.Напрімер, всебічно описані характеристики комунікатора, що сприяють повишеніюеффектівності його мови, зокрема виявлено типи його позиції під час коммунікатівногопроцесса.

Таких позицій може бути три:

1. відкрита - комунікатор відкрито оголошує себе прихильником ізлагаемойточкі зору, оцінює різні факти на підтвердження цієї точки зору;
2. відсторонена - комунікатор тримається підкреслено нейтрально, сопоставляетпротіворечівие точки зору, не виключаючи орієнтації на одну з них, але незаявлену відкрито;
3. Закрита - комунікатор замовчує про свою точку зору, навіть прібегаетіногда до спеціальних заходів, щоб приховати її.

Природно, що зміст кожної з цих позицій задаетсяцелью, завданням, яка переслідується в комунікативному впливі, але важливо, що принципово кожна з названих позицій має певні возможностямідля підвищення ефекту впливу.

Точно так же всебічно досліджені способи підвищення впливу текстасообщенія. Саме в цій області застосовується методика контент-аналізу, устанавлівающаяопределенние пропорції в співвідношенні різних частин тексту. Особливе значеннямають роботи з вивчення аудиторії. Результати дослідження в цій області опроверглітрадіціонний для дев`ятнадцятого століття погляд, що логічно і фактично обоснованнаяінформація автоматично змінює поведінку аудиторії. З`ясувалося (в експеріментахКлеппера), що ніякого автоматизму в даному випадку немає: в действітельностінаіболее важливим фактором виявилося взаємодія інформації та установок аудіторіі.Ето обставина дала життя цілій серії досліджень отн6осітельно ролі установокаудіторіі в сприйнятті інформації. Легко бачити, що кожне з обозначеннихздесь напрямків дослідження має велике прикладне значення, особливо вплане підвищення ефективності засобів масової інформації.

Розглянута схема відіграє певну позитивну роль при познанііспособов і засобів впливу в процесі комунікації. Однак вона і подобниеей схеми фіксують лише структуру процесу комунікації. Але ж цей процессвключен в більш складне явище - спілкування, тому важливо і в цій одній сторонеобщенія побачити його зміст. А зміст це полягає в тому, що в процессекоммунікаціі здійснюється взаємовплив людей один на одного. Щоб полностьюопісать процес взаємовпливу, недостатньо тільки знати структуру коммунікатівногоакта, необхідно ще проаналізувати і мотиви які спілкуються, їхні цілі, установки інше. Для цього потрібно звернутися до тих знакових систем, які включених мовне спілкування крім мови. Хоча мова і є універсальним средствомобщенія, вона набуває значення лише за умови включення в систему діяльності, а включення це обов`язково доповнюється вживанням інших - немовних - знаковихсістем.

Невербальна комунікація.

Інший вид комунікації включає такі основні знакові системи:

1. оптико-кінетичну
2. пара- і екстралінгвістичні
3. організацію простору і часу комунікативного процесу
4. візуальний контакт

Сукупність цих коштів покликана виконувати такі функції:

1. доповнення промови
2. заміщення промови
3. репрезентація емоційних станів партнерів по комунікативному процесу.

Оптико-кінетична система знаків включає в себе:

1. жести
2. міміку
3. пантоміма.

В цілому оптико-кінетічческая система постає як більш -менш чітко сприймається властивість загальної моторики різних частин тіла (рук, і тоді ми маємо жестікуляцію- особи, і тоді ми маємо міміку- пози, ітогда ми маємо пантоміма). Спочатку дослідження в цій області були здійснені ще Дарвіном, який вивчав вираження емоцій у людини і жівотних.Іменно загальна моторика різних частин тіла відображає емоційні реакціічеловека, тому включення оптико-кінетичної системи знаків у ситуацію коммунікацііпрідает спілкуванню нюанси. Ці нюанси виявляються неоднозначними при употребленііодніх і тих же жестів, наприклад, в різних національних культурах. (Всім ізвестнинедоразуменія, які виникають іноді при спілкуванні російського і болгарина, есліпускается в хід позитивну або негативну кивок головою, так як воспрінімаемоерусскім рух голови зверху вниз інтерпретується як згоду, в той часяк для болгарської «промови» це заперечення, і навпаки). Значимість оптико-кінетіческойсістеми знаків у спілкуванні настільки велика, що в даний час виделіласьособая область досліджень - кинесика, яка спеціально оперує етіміпроблемамі. Так, наприклад, в дослідженнях Аргайла вивчалися частота і сілажестікуляціі в різних культурах (протягом однієї години фіни жестікуліровалі1 раз, італійці - 80, французи - 20 і т.д.)

Паралингвистическая і екстралінгвістичні системи знаковпредставляют собою також «добавки» до вербальної комунікації. Паралінгвістіческаясістема - це система вокалізації, тобто якість голосу, його діапазон, тональность.Екстралінгвістіческая система - включення в мову пауз, інших вкраплень, наприклад, покашлювання, плачу, сміху, нарешті, сам темп мови. Всі ці доповнення увелічіваютсемантіческі значиму інформацію, але не посередництвом додаткових мовних включень, а «близько-мовними» прийомами.

Організація простору і часу комунікативного процессавиступает також особливої знаковою системою, несе смислове навантаження як компоненткоммунікатівной ситуації. Так, наприклад, розміщення партнерів обличчя один до другуспособствует виникненню контакту, символізує увагу до того, що говорить, вто час як окрик в спину також може мати певне значення отріцательногопорядка. Експериментально доведено перевагу деяких просторових формаморганізаціі спілкування як для двох партнерів по комунікативному процесу, таки в масових аудиторіях.

Проксемика як спеціальна область, що займається нормами пространственнойі тимчасової організації спілкування, має у своєму розпорядженні в даний час великим експеріментальнимматеріалом. Засновник проксемики Е. Хол, який називає проксемику «пространственнойпсіхологіей», досліджував перші форми просторової організації спілкування у тварин. У разі людської комунікації запропонована особлива методика оценкіінтімності спілкування на основі вивчення організації його простору. Так, Холлзафіксіровал, наприклад, норми наближення людини до партнера по спілкуванню, свойственниеамеріканской культуре- інтимне відстань (0-45 см), персональне відстань (45-120 см), соціальне відстань (120-400 см) - публічне відстань (400-750см ). Кожне з них властиво особливим ситуацій спілкування. Ці дослідження імеютбольшое прикладне значення, перш за все при аналізі успішності деятельностіразлічних дискусійних груп. Так, наприклад, в ряді експериментів показано, як має бути оптимальне розміщення членів двох дискусійних груп з точкизрения «зручності» дискусії.

У кожному разі члени команди - праворуч від лідера. Природно, що ні средствапроксемікі в змозі забезпечити успіх або неуспіх у проведенні дискусій-их зміст, протягом, напрямок задаються набагато більш високими содержательниміуровнямі людської діяльності (соціальної приналежністю, позиціями, целяміучастніков групи). Оптимальна організація простору спілкування грає определеннуюроль лише «при інших рівних», але навіть і заради цієї мети вивченням проблеми стоітзаніматься.

Наступна специфічна знакова система, яка використовується в коммунікатівномпроцессе, - це «контакт очей», що мають місце у візуальному спілкуванні. Ісследованіяв цій галузі тісно пов`язані з общепсихологическими дослідженнями в областізрітельного сприйняття - рухи очей. У соціально-психологічних ісследованіяхізучается частота обміну поглядами, тривалість їх, зміна статики і дінаміківзгляда, уникнення його і т.д. «Контакт очей» на перший погляд здається такойзнаковой системою, значення якої дуже обмежена, наприклад, межами сугубоінтімного спілкування. Дійсно, в первинних дослідженнях цієї проблеми «контакт очей» був прив`язаний до вивчення інтимного спілкування. М.Аргайл разработалдаже певну «Формулу інтимності», з`ясувавши залежність ступеня інтимності, в тому числі і від такого параметра, як дистанція спілкування, в різній мірі позволяющаяіспользовать контакт очей. Однак пізніше спектр таких досліджень став значітельношіре: знаки, представлені рухом очей включаються в більш широкий діапазонсітуацій спілкування. Зокрема, є роботи про роль візуального спілкування для ребенка.Виявлено, що дитині властиво фіксувати увагу, перш за все на человеческомліце: сама жива реакція виявлена на два горизонтально розташованих кола (аналог очей). Не кажучи вже про медичній практиці, Явище це оказиваетсявесьма важливі в інших професіях, наприклад, в роботі педагогів і взагалі осіб, що мають відношення до проблем керівництва. Як і всі невербальні засоби, контакт очей має значення доповнення до вербальної комунікації, тобто сообщаето готовності підтримати комунікацію або припинити її, заохочує партнера кпродолженію діалогу, нарешті, сприяє тому, щоб виявити повніше своє «Я», або, навпаки, приховати його.

Для всіх чотирьох систем невербальної комунікації встає одінобщій питання методологічного характеру. Кожна з них використовує свою собственнуюзнаковую систему, яку можна розглянути як певний код. Як уже билоотмечено вище, будь-яка інформація повинна кодуватися, причому так, щоб сістемакодіфікаціі і декодификации була відома всім учасника комунікативного процесса.Но якщо у випадку з промовою ця система кодифікації більш-менш загальновідома, то при невербальної комунікації важливо в кожному випадку визначити, що ж можноздесь вважати кодом, і головне, як забезпечити, щоб і інший партнер по общеніювладел цим же самим кодом. В іншому випадку ніякого смислового надбавки квербальной комунікації описані системи не дадуть.

Як відомо, в загальній теорії інформації вводиться поняття «семантіческізначімой інформації». Це кількість інформації, яке тільки і «спрацьовує» .У процесі людської комунікації це поняття можна інтерпретувати так, що семантично значима інформація - це якраз та, яка і впливає на ізмененіеповеденія, тобто яка має сенс. Всі невербальні знакові системи умножаютетот сенс, іншими словами, допомагають розкрити повністю смислову сторону інформаціі.Но таке додаткове розкриття змісту можливо лише за умови повного поніманіяучастнікамі комунікативного процесу значення використовуваних знаків, коду. Дляпостроенія зрозумілого всім коду необхідно виділення якихось одиниць всередині каждойсістеми знаків, за аналогією з одиницями у системі мови, але саме виделеніетакіх одиниць в невербальних системах виявляється головною трудністю. Нельзясказать, що проблема вирішена повністю на сьогоднішній день. Однак разлічниепопиткі її вирішення робляться.

Таким чином, аналіз всіх систем невербальної комунікації показує, що вони, безсумнівно, грають велику допоміжну (а іноді самостійну) роль у комунікативному процесі. Маючи здатність не тільки підсилювати іліослаблять вербальне вплив, все системи невербальної комунікації помогаютвиявіть такий істотний параметр комунікативного процесу, як намереніяего учасників. Разом з вербальної системою комунікації ці системи обеспечіваютобмен інформацією, який необхідний людям для організації спільної діяльності.

висновок

Аналіз спілкування як складного, багатостороннього процесу показує, що егоконкретние форми можуть бути дуже різними. Вичленувати «чисті» зразки (моделі) спілкування, звичайно, можна в ситуаціях лабораторного експерименту, особливо в такіхпростих випадках, коли воно має місце між двома людьми. Певне значеніетакіх досліджень безперечно, але також безперечна і їх обмеженість. Вони вскриваютлішь механізм, тобто форму, в якій організовується цей процес. Вся традіціоннаясоціальная психологія приділяла переважне увагу саме цьому аспекту.Ее методичні прийоми, технічні засоби аналізу були підпорядковані цій задаче.Между тим, змістовні аспекти спілкування залишалися по суті за бортом інтересаісследователей. Механізм же працює досить по-різному в залежності від того, з яким «матеріалом» має справу. Для того щоб зрозуміти, як особистість включенав цих процеси, що вона вносить в них, треба простежити, як конкретно раскриваютсяпроцесси спілкування в різних групах, тобто в умовах різної по содержаніюдеятельності.

Список літератури:

1. Андрєєва Г.М. «Соціальна психологія», Москва, 2001
2. Берн Е. «Ігри, в які грають люди. Люди, які грають в ігри », Москва, 2000
3. Джереліевская М.А. «Установки комунікативного поведінки», Москва, 2000
4. Станкін М.І. «Психологія спілкування», Москва, 1996
5. Почепцов Г.Г. «Теорія комунікації», С-Пб, 2001.
6. Мелібруда Е. «Я - Ти - Ми: Психологічні можливості поліпшення спілкування», Москва, 1986
7. Глушакова Т.Н. «Ти - Я. Взаємодія», Москва, 1994
8. Леонтьєв А.Н. «Проблеми розвитку психіки», Москва, 1972
9. Радянський Є.В. «Психотехніка спілкування», Новосибірськ, 1990.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!