Про рівневої і структурної діагностики психічних станів

Коли в наукових (в тому числі психологічних) публікаціях, що описують отримані їх авторами емпіричні результати, згадується слово "структура", то можна припустити, що мається на увазі одне з двох основних значень цього слова (можливі і змішані випадки). У першому значенні, менш строгому і більш звичному, під структурою розуміється взаємне розташування частин об`єкта, його склад, будова. Як приклад тут можна було б привести так званий "профіль особистості", що отримується шляхом графічного представлення відповідних тестових оцінок. Ламана лінія, що з`єднує при цьому ключові точки профілю, - не більше, ніж условность- порядок проходження особистісних шкал досить довільний і мало впливає на інтерпретацію результатів.

У другому, більш суворому, "науковому" значенні структура розглядається як сукупність стійких зв`язків між безліччю компонентів об`єкта, що забезпечують його цілісність і тотожність самому собі, тобто. Е. Збереження основних властивостей при різних зовнішніх і внутрішніх змінах. Здавалося б, якщо знову звернутися до психодіагностики особистості, в якості ілюстрації до такого розуміння структури могло б служити розподіл кореляцій між особистісними характеристиками у відповідній матриці (і як наступний етап - побудова кореляційних плеяд або факторний аналіз). Однак даний підхід в кращому випадку дозволяє виявити сукупність стійких зв`язків між інтеріндивідуального розподілами тих чи інших параметрів і нічого не говорить про стійкість зв`язків всередині об`єкта, що діагностується. Власне, цим об`єктом тут є окремий, абстрактний або конкретний, психічний суб`єкт. Очевидно, що виявити подібну стійкість (або її відсутність) можна тільки в розвитку, що на практиці вимагає багаторічного лонгитюда з повторними вимірами одних і тих же показників.

Але ми хотіли б зосередити увагу на дещо іншому класі явищ, що представляють лише умовний аналог психічному розвитку і функціонують в значно більш стислому часовому діапазоні. Йдеться про послідовності змінюють один одного психічних станів, діагностика стійкості і мінливості зв`язків між компонентами яких буде розглянута в практичній площині. Зауважимо, що в практичному плані діагностика психічних станів людини в основному орієнтується на рішення двох типів завдань.

Це, по-перше, розгляд готівки характеристик стану в якості прогностичних ознак майбутнього функціонування психічного суб`єкта в межах обмеженого часового проміжку. Прогнозуються наступні психічні стани, а також поведінку і діяльність.

По-друге, розглядаються зміни стану, що відбуваються як спонтанно (т. Е. В результаті множинних випадкових впливів в поєднанні з циклічними коливаннями проявів окремих функцій), так і під впливом чітко визначених факторів, до яких, зокрема, можна віднести і виконання суб`єктом будь-якої (професійної, навчальної) діяльності. Зазвичай при цьому заміряються показники стану до початку впливу і після нього (можливі і проміжні виміри). За зміною показників судять про величину і напрямку реагування на вплив. Подібний підхід був би цілком правомірний, якби нас цікавили конкретні (приватні) реакції на специфічний вплив. Однак при комплексній діагностиці психічних станів підхід, який спирається лише на реєстрацію окремих, досить інформативних, параметрів, без встановлення їх взаємозв`язків в динаміці страждає деякою неповнотою. Тому в якості доповнення або альтернативи рівневої пропонується проводити структурну діагностику психічних станів.

Взагалі ж про структуру психічних станів можна говорити в двох емпіричних аспектах. Перший - це узагальнення взаємозв`язків між багаторазово заміряних параметрами стану, як у одного суб`єкта, так і на вибірці випробовуваних (в останньому випадку корелюють не власними значення параметрів, а їх зрушення від виміру до виміру). Природною реалізацією такого узагальнення є застосування факторного аналізу (P- і dR-технік).

Другий аспект - це аналіз узгодженості між структурами (профілями) станів, взятих цілком. На цьому аспекті зупинимося більш детально. Щоб отримати можливість побудови профілю окремо взятого стану, потрібно уніфікувати всі показники, що формують уявлення про цей стан. У кращому випадку уніфікація будується на нормалізації інтраіндивідуальний розподілу кожного показника з зведенням потім всіх до єдиної шкалою, в кілька гіршому - на приведення інтраіндивідуальний середніх і стандартних відхилень до єдиного "знаменника". У будь-якому випадку передумовою уніфікації повинні служити багаторазові виміри всіх розглянутих показників, вироблені в різні періоди життєдіяльності суб`єкта.

Таким чином, впорядковані ряди, складені з різних параметрів, але які характеризують кожну одне стан, можна в подальшому корелювати між собою так само, як це робиться для рядів, що представляють кожен один параметр. До речі, недаремні спроби і інтеріндивідуального узгодження подібних нормалізованих рядів, але для випадків розгляду швидше функціональних, ніж психічних станів, т. Е. Коли заданий зовнішній, незалежний критерій оцінки стану по відношенню до ефективності будь-якої діяльності. Описаний підхід був використаний нами в ряді досліджень. В одному з них була зроблена спроба з`ясувати ступінь умовно спонтанної стійкості структур психічного стану в різні інтервали часу. Заповнення проміжків між вимірами спеціально не контролював і могло бути будь-яким: від спокою до інтенсивної діяльності. Результати цього дослідження показали, що структура психічного стану зберігає відносну ідентичність протягом декількох годин (в середньому), а потім "розпливається", втрачаючи зв`язок з вихідним станом.

В іншому дослідженні, в якому брало участь Н. П. Чумакової, аналізувалися зміни стану під впливом експериментально моделюється професійної діяльності. Це була діяльність ведучого авіадиспетчера - керівника польотів. Випробовувані (реальні фахівці) багаторазово проходили цикл: завмер характеристик психічного стану - робота на функціональної апаратури - завмер характеристик психічного стану. Ці характеристики були представлені комплексом математично незалежних показників: від фізіологічних до оцінок суб`єктивного переживання (всього 22).

Результати дослідження показали, що ступінь подібності вихідного і досягнутого станів, поділюваних періодом інтенсивної діяльності, значною мірою залежить від успішності цієї діяльності. Зауважимо, що випробовувані-диспетчери в процесі діяльності явною інформації про її результати не отримували. Проте в експериментах, де їх робота виявилася найбільш успішною, коефіцієнти кореляції між структурами їх вихідного і досягнутого станів були в середньому набагато вище, ніж в експериментах з невисокою якістю діяльності (всі кореляції положітельни- відмінності статистично достовірні: t-критерій відмінностей між середніми коефіцієнтами кореляції дорівнює 3,19, p lt; 0,01). Цікаво, що такий важливий фактор, як складність самої експериментальної діяльності, надав лише невеликий вплив на ступінь узгодженості структур стану в парах замірів відповідних циклів. Те ж саме можна сказати і про фактор кваліфікації випробовуваних як диспетчерів (всі вони між двома серіями експериментів пройшли серйозну додаткову підготовку за своєю спеціальністю). А що ж рівнева діагностика? Тільки за чотирма показниками стану середні зрушення в експериментах з високою успішністю діяльності виявилися істотно іншими, ніж в експериментах з низькою успішністю. Тому стверджувати, що більш виражені зміни рівневих характеристик психічного стану відбуваються при погіршенні якості діяльності було б перебільшенням: більшість цих змін подібні в обох групах експериментів. Що стосується кваліфікації випробовуваних-диспетчерів і складності самої діяльності, то помітного впливу на рівневу динаміку стану випробовуваних ці фактори не надали.

Курганський Н. А.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!