Про сучасний стан і перспективи російської порівняльної психології

Яке сьогодні положення російської порівняльної і зоопсихології? Щоб правильно оцінити той маленький струмочок досліджень, який можна виявити в потоці літератури, необхідно розглянути не тільки зріз сьогоднішнього дня, але і процес в його динаміці. Звідки і куди тече цей струмочок? Іссихают це лоно великої колись річки або зародження в глибині вологого лісу річки майбутньої? У російській порівняльної психології славне минуле. Основоположниками наукового вивчення психічної активності тварин в Росії були К. Ф. Рулье (1814-1858) і В. А. Вагнер (1849-1934). Засноване ними напрямок вивчало прояви, закономірності і еволюцію психіки тварин. Особливу увагу Н. Н. Ладигіна-Котс, Н. Ю. Войтоніс, Н. А. Тих, Г. 3. Рогинским, С. Л. Новосьолова, К. Е. Фабрі та іншими вченими, які працювали в руслі даного напрямку, приділялася походженням і розвитку психіки в онто-і філогенезі, а також виявлення можливих передумов і передісторії людської свідомості. Головним предметом інтересу радянських вчених була проблема специфічності людської психіки, її відмінностей від психіки тварин.

Дослідження російських порівняльних психологів спочатку спиралися на унікальну теорію біосоціальних єдності людини, що склалася у вітчизняній психології. В основу цієї теорії закладена традиція чіткого розведення і протиставлення соціального та біологічного, традиція розуміння культури як сили, що виводить людину за межі влади законів природи. "Вчення про боротьбу за існування, - писав К. А. Тімірязєв, - зупиняється на порозі культурної історії. Вся розумна діяльність людини одна боротьба - з боротьбою за існування" (Тімірязєв, 1949, с. 54). В. А. Вагнер, основоположник і класик вітчизняної порівняльної психології, вбачає зачатки розумної поведінки у тварин саме в здатності останніх діяти всупереч інстинкту: "Про здатність розуму до відомих меж пригнічувати діяльність інстинктивну у тварин нам свідчать численні факти" (Вагнер, 1998, с . 184). Діалектичне розуміння природи людини втілено в порівняно психологічної концепції еволюційного розвитку людини Б. Ф. Поршнева (Поршнев, 1974). "Соціальне можна звести до біологічного. Соціальне нема з чого вивести, як з біологічного" (Поршнев, 1974, с. 17) - антиномія, яку він вирішує. Рішення базується на ідеї інверсії, коли деякий якість двічі перетворюється в свою протилежність, підпадає під формулу Фейєрбаха "вивертання вивернутого". Виникнення людини, слідуючи цій логіці, треба представляти як "переставлення" тваринної натури в таку, з якою люди почали свою історію. Потім починається власне людська історія, яка може бути представлена як "переставлення" природи цього проміжної ланки. Яскравим представником російської школи порівняльної психології була Н. Н. Ладигіна-Котс, чиї праці принесли російській науці світове визнання і складають її славу. Будучи прихильником ідей Ч. Дарвіна, якого вона вважала основним своїм учителем, Ладигіна-Котс займає прямо протилежну йому позицію, виділяючи на відміну від нього якісне відмінність мавпи і людини. У найбільш відомої її роботі на основі багаторічних спостережень було проведено детальне порівняння особливостей вільного поведінки шимпанзе і дитини у віці від півтора до чотирьох років. Монографія "Дитя шимпанзе і дитя людини ..." (1935), принесла Надії Миколаївні Ладигіна-Котс світову славу і була переведена на основні європейські мови. Постійно повторюваний висновок Н. Н. Ладигіна-Котс такий: основні психічні процеси людини (дитини) і шимпанзе якісно відрізняються. Н. Н. Ладигіна-Котс разом з іншими російськими психологами своїми працями ще на початку ХХ століття заклали фундамент нового розділу психологічної науки - еволюційної психології. Слід зазначити, що їх підхід радикально відрізняється від того напрямку еволюційної психології, яке бурхливо розвивається в сучасній світовій науці.

Еволюційна психологія як новітнє науковий напрямок в західній науці (Dawkins, 1976, Cartwright, 2000) виникла в руслі розвитку социобиологии (Wilson, 1975). Дослідження сучасних еволюційних психологів є областю бурхливого і плідного розвитку в світовій психології, тут вже з`явилися яскраві теорії, такі як модульна теорія мислення (Tooby and Cosmides, 1990 Tooby and Cosmides, 1992), Меметика (Dawkins, 1976) - проведені парадоксальні і часто шокуючі емпіричні дослідження (Daly and Wilson, 1988- Cartwright, 2000). Заслуговує на увагу те, що в роботах російських психологів дане предметне поле початок розроблятися істотно раніше, ніж на Заході, і з істотно інших, по суті, альтернативних, теоретико-методологічних позицій. Звісно ж, що ця різниця підходів робить роботи вітчизняних фахівців з порівняльної психології особливо актуальними в контексті сучасного розвитку світової науки, свідченням чого є перевидання Оксфордським університетом в 2002 р найвідомішого праці Н. Н. Ладигіна-Котс: "Дитя шимпанзе і дитя людини. .. "(1935). У радянський період порівняльна і зоопсихология займала гідне місце в структурі вітчизняної науки як одна з фундаментальних галузей. З початком перебудови, з руйнуванням системи державного фінансування фундаментальних досліджень і появою альтернативних державним джерел субсидування прикладних розробок ситуація різко змінилася. Якщо загальна психологія і історія психології встояли в пострадянський період завдяки затребуваності в сфері зростаючого в геометричній прогресії психологічної освіти і можливості проведення досліджень, які потребують утримання відповідних лабораторій, то порівняльна психологія швидко прийшла в занепад. У лабораторії історії психології ІП РАН було проведено дослідження напрямків і тенденцій розвитку російської психології в 80-90 роках. ХХ ст. (Психологічна ..., 1997). Об`єктом був обраний масив книжкових публікацій з психології, виданих в 1980-1995 роках. Поряд з тим, що в цілому було виявлено неухильне зростання кількості публікованих книг з психології, мінімум публікацій (єдина) в пострадянський період припадав на порівняльну психологію. У наступні роки ситуація дещо змінилася, вийшов з друку ряд книг по зоопсихології, перш за все підручників і навчальних посібників. Однак звертає на себе увагу той факт, що авторами в більшості випадків не є психологи, а біологи, і книги ці багато в чому входять в протиріччя з положеннями вітчизняної школи порівняльної психології, представленими в працях В. А. Вагнера, Н. Н. Ладигіной- Котс, Н. А. Тих. Природно, що положення, вироблені засновниками школи, можуть і повинні піддаватися критиці і переглядатися послідовниками. Однак в даному випадку мова йде про байдужому ігноруванні авторами нових підручників чужорідного для них матеріалу - вітчизняних порівняльно-психологічних концепцій. Чи представляють сьогодні ці концепції якийсь інтерес, крім історико-психологічного? Яке майбутнє чекає на російську порівняльну психологію? Дослідження в цій області вимагають великих фінансових вкладень і не приносять прямого доходу. Перспектива їх розгортання чи не здається особливо оптимістичною. За останні двадцять років традиція наукового пошуку була перервана, школа фактично припинила своє існування, багато імен забуті. Але, тим не менше, вітчизняна школа порівняльної психології заслужила гідне місце в історії світової науки.

Перевидання в Оксфорді книги Н. Н. Ладигіна-Котс в 2002 р хочеться розглядати як знакове явище: праці російських порівняльних психологів затребувані в світовій науці і, можна сподіватися, увійдуть в її контекст. Можливо, у російських порівняльних психологів знайдуться і послідовники за межами Росії.

Мироненко І. А.