Потреба в афіліації та спілкуванні. Мотивація терориста

Участь у терористичній організації забезпечує надійне задоволення базової для людини потреби в приналежності, встановлення емоційного контакту. Вихід за межі власної сингулярності в цьому випадку має на меті не отримання безпеки, а відчуття потрібності, почуття прихильності, любові. Спосіб, яким ця потреба задовольняється через участь у терористичній організації, дозволяє досягти відчуття включеності в групу собі подібних, прийняття себе всередині референтної групи, знайти досить високий статус всередині більш широкого спільноти.

У піддалося глобалізації світі спілкування звичайних, законослухняних, «стандартизованих» людей наганяє на них нудьгу. Точніше, норми і форми цього спілкування, а також суб`єктивні переживання, які супроводжують їх виконання, підкоряються аксіомі Шопенгауера (1992): життя середньої людини - постійні коливання між злиднями і нудьгою. Навіть з близькими людьми, включаючи власних дітей, середня людина спілкується за допомогою набору нечисленних фраз, які екзистенційно мляві і не означають нічого життєво важливого: Як справи? Нормально. Ти зробив роботу? Дякуємо. До побачення, було приємно спілкуватися з вами.

Але спілкування людей, життя яких постійно висить на волосині, чарівним чином перетворюється. Навіть швидкоплинні фрази, а то і вигуки, немов осяяні світлом очікуваних побоювань і тріумфів, набувають глибоко хвилюючий особистісний сенс. Кожну репліку в спільних з товаришами діях супроводжує описане психоаналітиками «океанічне почуття». У добу глобалізації, в епоху «однакових і самотніх» участь в таємній організації повертає майже втрачене іншими якість розкоші людського спілкування.

Одним із наслідків глобалізації (що забезпечує вражаючу лють і енергію антиглобалістських виступів) є втрата емоційних зв`язків у сучасному світі. В умовах промислового виробництва, розпаду традиційної структури сім`ї, стійкої моделі суспільства відбувається і деградація форм спілкування (Маркузе, 2003- Московічі, 1996- Тоф- флер, 2001- Фромм, 1990). Комунікативний дефіцит компенсується розвитком преси, засобів масової інформації, інтернетом. Натомість структурованого суспільства, скріпленого складної і емоційно навантаженої мережею реальних взаємодій, приходить полегшена, знеособлена «всесвітня павутина» необтяжливих зв`язків. Суспільство, організоване за допомогою полегшеної комунікативної мережі, страждає дефіцитом ідентичності, підвищеною сугестивністю, вакуумом людських уподобань, тим, що в 60-і рр. XX ст. називалося некомунікабельністю (Тхостов, Сурнов, 2003). Відзначимо, до речі, що саме до цього періоду рефлексії «некомунікабельності» суспільства і відноситься перший сплеск тероризму, що охопила цілком благополучну західну цивілізацію. Необхідність і ефективність стійких комунікативних спільнот підтверджується численними фактами кращої адаптації психічно хворих людей в архаїчних і патерналістських спільнотах. Цей парадоксальний факт неодноразово відзначався в багатьох епідеміологічних психіатричних дослідженнях (Каплан, Седок, 1994). Парадокс полягає в тому, що в цих спільнотах рівень медичної допомоги значно нижче, ніж в розвинених країнах, але якість афіліації, структурованості суспільної системи і емоційної підтримки перевищує ефект від застосування психотропних препаратів.

Засіб від некомунікабельності - створення «ущільнених» комунікативних мереж. До них відносяться і терористичні організації, члени яких пов`язані майже кровними архаїчними відносинами. Це один із шляхів втечі від «нестерпну легкість буття», яка має сучасну людину. Найбільш уразливими в цьому плані видаються спільноти, що знаходяться на етапі зміни суспільних формацій, коли суще- ствовала раніше способи комунікації розпадаються, а нові ще не сформовані, і особи з нестійкою самоідентичністю, прикордонної особистісної організацією, схильністю до створення симбіотичних відносин, поза якими вони відчувають постійну тривогу.

Тероризм задовольняє і архаїчне і інфантильне бажання всемогутності (Бержере, 2001). Будь-яка реальна діяльність, практично кожна індивідуальна доля є наслідком численних компромісів з «принципом реальності». Терористична діяльність в певному сенсі «надреальную». Цілком можливо, що в якості ідеологічного обґрунтування артикулюють якісь конкретні цілі, але весь історичний досвід доводить, що, добившись влади, терористи вкрай рідко їх виконують, частіше відбувається трансформація боротьби із зовнішнім ворогом в розправу зі своїми колишніми соратниками, які заважають досягненню всемогутності.

Вступ в організацію дає миттєве переживання приємного почуття уполномоченности, осмисленості життя і власної значущості. Насолода, майже наркотичний «кайф», який супроводжує радісне збудження від прийняття нової ролі і нового життя. З жителя маленької, бідної села інший терорист перетворюється майже в громадянина світу, на якого звернуто увагу всіх засобів масової інформації, що роблять його медійної зіркою. Навіть якщо його ім`я не згадується, він все одно може відчувати себе таємним, але від цього не менш могутнім героєм, ім`я якого рано чи пізно увійде в історію. Одним з перших терористів, які домоглися слави таким способом, був Герострат, пам`ять про якого, незважаючи на всі старання сучасного йому суспільства, пережило ім`я творця спаленого їм храму Артеміди. С. Довлатов (1993), обговорюючи історію з замахом на Р. Рейгана нікого молодого чоловіка, що хотів таким чином добитися уваги коханої дівчини, зауважує, що можна добитися слави багатьма шляхами: стати великим художником, поетом, вченим, політиком, але все це досить занадто багато роботи, утомливо, а успіх зовсім не гарантований. А можна просто купити в крамниці пістолет і опинитися на обкладинках всіх американських журналів і газет.

Особливість масмедійного свідомості полягає і в тому, що для нього справжнім героєм нашого часу є зовсім художник чи вчений, чиє значення розуміють лише обрані, а той, про кого напишуть в газетах і чия фотографія виявиться в таблоїдах. І яку долю має вибрати інфантильний, вражений людина, яка почувається маленьким нецікавим гвинтиком глобалізованого світу? При нормальному розвитку подій терорист міг би стати пастухом або, в кращому випадку, поліцейським, а в момент, коли він захоплює в заручники жінок і дітей, його плутані вимоги транслюються по світовій телевізійної мережі і з ним говорить сам прем`єр-міністр. Нехай все це ненадовго, але для інфантильного свідомості цю мить слави варто всій безбарвної життя. Інфантильне свідомість не обов`язково пов`язано з низьким рівнем освіти, це не обмеженість культури, а неможливість прийняття її обмежень. В «червоні бригади» входили цілком благополучні по будь-якими мірками люди, і тільки припинення тиражування в засобах масової інформації їх подвигів дозволило дещо знизити привабливість їх демонічної долі.

Це психологічна властивість терориста пояснює дивний, з раціональної точки зору, вибір жертв серед осіб, котрі обіймають найвищі державні посади. Здавалося б, яке діло обивателю до загиблого міністра Столипіна або імператора Олександра III, до яких він повинен відчувати лише класову ненависть? Але, зазіхаючи на такі високі в соціальному відношенні фігури, терорист ставить під сумнів саму суспільну ієрархію, він виявляється вершителем доль цих небожителів. А що тоді повинен думати обиватель, якщо такі фігури виявляються уразливими?

Увага, тільки СЬОГОДНІ!