Психологія сповіді

В даний час загальноприйнятим в середовищі психологів і медиків стало твердження про психотерапевтичний ефект релігійних ритуалів. Порівняльне вивчення аналогів і їх раціоналістичний аналіз дозволяє вдосконалити і світські прийоми психотерапії.

Раніше увагу теоретиків, які вивчали психотерапевтичні компоненти релігійних ритуалів, концентрувалася на виявленні і спробах освоєння прийомів сугестії. Раціональне вивчення і освоєння інших психотерапевтичних прийомів релігійного ритуалу в сучасній вітчизняній психотерапії розпочато А.Е.Личко. Він встановив аналогії між груповим покаянням в приході о. Іоанна Кронштадтського, "психодрамою" по Морено і іншими варіантами групової психотерапії. Але ще в XIX столітті католицькі авторитети Австрії викривали психоаналітичні сеанси, проведені З. Фрейдом, як пародію на таїнство сповіді. А.Еткінд (1993) звернув увагу, що більшу частину клієнтури у "батька психоаналізу" становили вихідці зі Східної Європи та Росії ( "нові росіяни" кінця XIX - початку XX ст.). Велика частина російської буржуазії - її друге і третє покоління - була представлена нащадками старообрядців, вихреста і "новонаверненими православними", змінили конфесію в значній мірі по адміністративно-політичними мотивами, природним для російської імперії. У сучасній системі соціологічних понять цю групу людей відносять до шару "культурних маргіналів". Природно, що відірваність від віри і ритуалів власних батьків і дідів ( "безпідставність") провокувала труднощі в усвідомленні та вирішенні невротичних конфліктів, створювала потребу в заміщають процедурах. В їх число входили і психоаналітичні сеанси.

Н. Ейдельмана (1978) вказав на унікальне для Європи явище російської дворянської культури XVIII XIX ст - "педагогічний щоденник", приналежність майже всіх молодих людей з вищих верств Росії. Його поява обумовлена особливостями російської православної церкви XVIII ст. З епохи реформ Петра I були легалізовані систематичні порушення таємниці сповіді, а в XIX ст. церковна сповідь декретом була зроблена обов`язковою для всіх православних громадян імперії. Це підірвало психотерапевтичний потенціал церковної сповіді. Для нижчих верств російського суспільства ефективною заміною церковного ритуалу стала "сповідь на поштовій станції", "сповідь у вагоні залізниці". Дворянський етикет майже виключав "оголення душі" і обговорення внутрішніх особистісних проблем. Функціональної заміною сповіді було ведення "педагогічного щоденника".

У США серед християнських конфесій найбільш поширеними виявилися протестантські, де сповідь взагалі не передбачена в ритуалі і повсякденному етикеті. Тому виявилася затребуваною "недирективная психотерапія". Але, задумана як пародія на "недирективную психотерапію", примітивна комп`ютерна програма обробки текстів "ELISA" виявилася по ефектах близькою до об`єкта пародіювання. Даний приклад дозволяє вільно уподібнити недирективную психотерапію рефлексивної грі з примітивною виграшною стратегією і з дуже малою значимістю реального проникнення психотерапевта в істота особистісних проблем пацієнта. Чи не залишається чи у великому числі випадків "взаєморозуміння" між прихожанином і сповідником, або "недирективної психотерапевтом" і його клієнтом ілюзорним і малозначущими? "Конфлікти у наших хворих дуже прості. Важливо тільки не забувати, що прості не власними конфлікти, а наші способи їх описувати ..." (С.С.Лібіх).

У ХХ столітті умови в СРСР не сприяли збереженню епістолярного жанру і традицій щоденника. Уміння слухати "сповідь" в залізничному вагоні теж втрачено. Релігійний ренесанс ще не відновив значення сповіді на "допетровська" рівні. Тому в психотерапії невротичних конфліктів у інтелектуалів засобом вибору стало застосування "щоденника Штіфтера". Наведемо цей психотерапевтичний прийом в сучасному варіанті. Перед сном пацієнт згадує "дрібні конфлікти", що відрізняються високою емоційною значущістю. Потім складає короткий опис цих труднощів і заносить складений текст в зошит без перечитування і виправлень. Вільний край листа приклеюється до попередніх. Це виключає несанкціонований доступ до записів, зменшує дію тривоги і "цензури" на утримання. Записи робляться щодня, їх перечитування допускається через 2 6 місяців. Цей режим ведення записів фіксує "зони невротичного конфлікту", де розходяться емоційні і дискурсивні оцінки, і забезпечує швидке емоційне відреагування. Відстрочене звернення до власних записах дозволяє хворому з неврозом побачити себе і навколишнє оточення з нових точок зору, тобто реалізувати "ефект сповіді".

Ведерникова Е.А.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!