Переживання насильства і ризиковану поведінку: роль фактора самоефективності

У країнах Західної Європи і США дослідження феномену насильства по відношенню до дітей і підліткам почали проводитися в 1960-1970-х роках. Сьогодні це міждисциплінарна область, передбачає спільну роботу фахівців в області психології, соціології, соціальної роботи, медицини і громадського здоров`я. В результаті цих досліджень є дані про поширеність насильства (Finkelhor, 1994) - вироблений ряд моделей, що пояснюють вплив насильства на розвиток і функціонування людини (Browne, 1986, Briere, 1992 Mullen, 1996- Haatainen, 2003) - дано опис можливих психологічних наслідків насильства і т.д.

Насильство в дитячому віці - важке травмуючий подія, в основі якого лежить глибоке порушення сімейних, дитячо-батьківських відносин. Саме цим пояснюються тяжкість і системний характер наслідків насильства, їх виражений вплив на всі аспекти життя людини, яка пережила таке насильство. Особливий інтерес представляє вивчення впливу пережитого в дитячому та підлітковому віці насильства на здоров`я людини. Основний напрямок в цій галузі - вивчення поведінки, що робить людину вразливою по відношенню до того чи іншого захворювання або заподіює шкоду здоров`ю у людей, які переживали насильство в дитячому та підлітковому віці. Так, за даними досліджень, люди, переживали сексуальне або фізичне насильство в дитинстві та підлітковому віці, частіше демонструють ризиковану поведінку, що підвищує ймовірність зараження ВІЛ (Allers, 1991- Lodico, 1994- Боголюбова, 2007) і іншими захворюваннями, що передаються статевим шляхом (Vermund , 1990). Пережите в дитинстві насильство також сприяє розвитку залежної поведінки, зокрема наркозалежності (Hall, 2000), зловживання алкоголем (Filipas, 2006- Smith, 2007) і т.д. Є деякі дані, які вказують на те, що люди, переживали насильство в дитинстві, більше схильні до тютюнопаління (Edwards, 2007) та інших форм поведінки, що заподіює шкоду здоров`ю.

Однією з основних завдань на сьогодні є визначення психологічних чинників, що визначають характер взаємодії між біографічним фактом насильства і ризикованою поведінкою (по здоров`ю) в дорослому віці. Згідно з даними досліджень, до цих чинників можуть ставитися стрес (Kaplan, 2000), депресія (Wijma et al., 2000- Zlotnick et al., 2001), слабкість комунікативних навичок (Sales, 2008), відсутність соціальної підтримки (Salazar, 2004) , негативний образ тіла, потреба в пошуку відчуттів (Bornovalova, 2008) і т.д.

Особливий інтерес представляє дослідження ролі салютогенних факторів в медіації взаємин між пережитим в дитячому віці насильством і розвитком ризикованої поведінки (у випадку охорони здоров`я) в дорослому віці. Один з таких факторів - самоефективності. Самоефективності - термін, запропонований А. Бандурою і є одним з ключових в його соціально-когнітивної теорії. Самоефективності - це віра людини в ефективність власних дій і здатність контролювати те, що відбувається (Bandura, 1999). За допомогою когнітивних, мотиваційних і афективних процесів самоефективності впливає на почуття, думки і поведінку індивіда. Знижена самоефективності може робити людину безпорадною і пасивним в ситуаціях, що вимагають прийняття рішень і відстоювання власних інтересів (Ajzen, 2002). Ситуації, в яких розгортається поведінка, пов`язана зі здоров`ям, часто ставляться саме до такого типу ситуацій. Отже, самоефективності може бути одним з психологічних чинників, що визначають взаємодію між пережитим насильством і ризикованою поведінкою щодо здоров`я. В рамках даного дослідження проведена адаптація до українських умов методик дослідження досвіду переживання насильства, виконано пілотне дослідження співвідношення пережитого насильства, характеристик самоефективності і життєстійкості, а також ризикованої поведінки у студентів вузів.

Скочілов Р.В., Боголюбова О.Н., змикається Л.В.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!