Вивчення психологічних особливостей осіб з психічними розладами, які вчинили суспільно-небезпечні діяння

У процесі дослідження групи осіб з психічними розладами, які вчинили суспільно-небезпечні діяння (ООД) розглядалися такі риси особистості пацієнтів, як сором, вина і агресія. Відповідно до загальної метою дослідження були визначені наступні завдання:

-Експериментально-психологічне вивчення агресивності пацієнтів, які вчинили ООД, і переживали насильство в дитячому віці.

-Експериментально-психологічне вивчення схильності пацієнтів відчувати почуття сорому і провини.

-Вивчення взаємозв`язку між рівнем агресивності пацієнтів і їх схильністю відчувати почуття сорому і провини.

-Вивчення залежності рівня агресивності від досвіду насильства в дитячому віці у пацієнтів, які вчинили ООД.

-Вивчення взаємозв`язку між перенесеним в дитинстві насильством і схильністю відчувати сором і провину.

Методи дослідження:

1. Клініко-психологічні методи: інтерв`ю, збір анамнезу, вивчення історій хвороби.

2. Експериментально-психологічні методи:

- Для вивчення досвіду пережитого в дитинстві насилля був складений спеціальний опитувальник. До нього увійшли питання, що стосуються переживання фізичного і сексуального насильства в дитячому віці (до 18 років). В останньому питанні досліджуваним пропонувалося оцінити вплив відбулися в дитинстві подій на їх подальше життя.

- Для виявлення агресивності у пацієнтів була проведена проективна методика "Hand-test".

- Як доповнення до тесту "Рука", а так само для виявлення схильності випробуваних до почуття провини в групі досліджуваних була проведена методика Басса-Дарки.

- З метою виявлення почуття сорому і провини проведена методика TOSCA-3 для дорослих, розроблена американським психологом Тані, і викладена в її книзі "Сором і вина" в 2002 році.

3. Математичні методи:

- Побудова таблиць спряженості та застосування критерію х2 Пірсона.

- Порівняння середніх за критерієм Манна-Уїтні.

- Проведення кореляційного аналізу.

Матеріалом дослідження послужили 60 осіб чоловічої статі, які перебувають на примусовому лікуванні в психіатричній лікарні № 6 спеціалізованого типу з інтенсивним спостереженням. Вік випробуваних варіювався від 19 до 50 років, М = 32,8.

За результатами опитування на виявлення насильства всі досліджувані розділені на дві групи. Група осіб, що зазнали насильство в дитинстві склала 27 осіб, а група осіб, які не переживали насильства - 33 людини. Більшість групи переживало фізичне насильство в дитинстві, проте відсоток сексуального насильства так само великий.

При побудові таблиць спряженості отримані статистично значущі відмінності в двох групах за рівнем освіти. У групі осіб, які переживали насильство значно нижче освітній ценз. На відміну від групи без насильства, в експериментальній групі високий відсоток людей без освіти, з початковим і незакінченою середньою. Отже, можна говорити про педагогічної занедбаності осіб, які переживали насильство.

У групі осіб, що зазнали насильство, відсоток людей, що зловживають алкогольними і наркотичними речовинами значно вище, ніж у контрольній групі (70,3% проти 27,3%).

Особи, переживали насильство, швидше за здатні здійснювати навмисні агресивні дії по відношенню до соціального оточення і реально застосовувати насильство. Найхарактернішою для них є словесна форма агресії. Ця група менш схильна до прояву щирих позитивних емоцій, має низьку емпатією. У спілкуванні такі люди проявляють більше холодності і формальності, вони не налаштовані на продуктивну контакт з оточуючими. Досліджувані особи не схильні пишатися собою і своїми поведінкою, відчувають підвищене почуття сорому і провини в порівнянні з людьми, що не мали досвіду насильства в дитинстві.

Дослідження дає можливість поглянути на проблему агресивності в новому ракурсі. Розуміння взаємозв`язків між досліджуваними областями дозволить підвищити ефективність лікування і реабілітації людей, які переживали в дитинстві насильство, а також істотно змінити психологічну роботу з людьми, котрі скоїли суспільно-небезпечні діяння.

Короткова Дар`я Борисівна