Динаміка смислової сфери дітей як результат зміни уявлень про хвороби і здоров`я

Онкологія як важке захворювання, пов`язане з тривалим і серйозним лікуванням, вимагає від людини відповідей на питання, пов`язаних не тільки з медичної стороною лікування, але і з найважливішими питаннями людського життя, виразимими такими поняттями, як життя - смерть, добро - зло. Природно, що при вирішенні цих питань зачіпається вся смислова сфера особистості. Це справедливо як для дорослої, так і для дитячої онкології.

Як правило, на етапі активного лікування дитина не має психологічних знарядь, за допомогою яких він міг би відповісти на поставлені перед ним питання. Це відбувається тому, що в якості інструментів він має культурно-фіксовані уявлення про хвороби і здоров`я як поломки фізіологічного механізму і, відповідно, її усунення. Але ці уявлення зовсім іншого масштабу, ніж фіксовані в них події: важка хвороба вимагає від людини серйозних світоглядних змін.

Таким чином, основне протиріччя полягає в тому, що від дитини потрібно вирішення питань, пов`язаних з вищими особистими смислами, а уявлення, якими він оперує, не дозволяють йому вийти за рамки смислів ситуативних.

Метою дослідження було визначення шляхів переосмислення дитиною хвороби і вироблення способів особистісного взаємодії з нею.

Дослідження проводилося на матеріалі дітей у віці від 5 до 16 років, що перебувають на лікуванні в спеціалізованих лікувальних установах Москви (РНЦРР і НВЦ медичної допомоги дітям з вадами розвитку ЦНС).

Першим етапом роботи було дослідження можливостей зміни розуміння хвороби дітьми. Вихідним пунктом було положення про те, що при вирішенні "завдання на сенс" головне місце належить символічного світогляду (Братусь, 1988).

Для перевірки цього положення були проаналізовані уявлення про хвороби 74 дітей, які страждають на онкологічні захворювання різної етіології, і 40 дітей тієї ж вікової групи, які не мали досвіду важкого захворювання.

Уявлення хворих на туберкульоз дітей опинилися в більшій мірі "конкретно-символічними", в той час як, в контрольній групі вони були в основному "абстрактно-теоретичними". Тобто безпосередній досвід подолання хвороби сприяє її символічного сприйняття, що може розглядатися як потенційна можливість підвищення рівня осмислення хвороби.

Наступний етап роботи - організація особливої діяльності, яка допомогла б дитині актуалізувати і використовувати символічні уявлення хвороби.

Ця діяльність є ключовим моментом всього психотерапевтичного процесу. Мета її - забезпечення його "психологічними знаряддями", які допоможуть йому переосмислити як хвороба, так і саму ситуацію лікування. Такими знаряддями можуть виступати уявлення дитини про хвороби і здоров`я, збагачені новим смисловим змістом - розглянуті символічно.

Використання символічних уявлень дозволяє трансформувати хвороба з зовнішнього явища в подія особистої історії дитини, яке розгортається перед ним в конкретних образах (Харківський, 2001). У разі персоніфікації хвороби, дитина може обговорювати її поведінку, змінювати своє ставлення до неї, здійснювати по відношенню до неї ті чи інші вчинки аж до прощення хвороби. Що є показником зміни розуміння хвороби, підвищення місця хвороби в смисловий ієрархії.

Зміна смислової сфери хворіє дитини полягає в тому, що від смислів "медичних" (групових, ситуативних) дитина може підніматися до смислів загальнолюдських, привласнювати їх, робити особистої цінністю.

Багаторічний досвід практичної роботи показує, що даний напрямок психотерапевтичної діяльності дозволяє якісно змінювати місце дитини в ході лікування важких захворювань. Він перестає бути пасивним об`єктом медичних маніпуляцій і стає активним співучасником процесу.

Харківський А.Н.