Релігійність особистості як фактор подолання кризи

Релігійність - інтегральне особистісне утворення, представлене специфікою релігійного світогляду, релігійного досвіду і релігійного поведінки. Ступінь релігійності особистості визначається силою релігійних переконань, рівнем інтеріоризації релігійних цінностей. Остання є підставою для виділення двох типів релігійної особистості (або релігійності), описаних в роботах Г. Оллпорта. Зовнішня релігійність є інструментальне освіту. Для осіб з зовнішньої релігійної орієнтацією релігія - це звичка, данина традиціям, моді, форма соціабельності або конформності, а головне - це засіб досягнення життєвих цілей, зовнішніх по відношенню до самої релігії, то є сенс і цінність релігії тут визначається її функціональної корисністю. Внутрішня релігійність - НЕ інструментальне, а фундаментальне мотіваціон- ве освіту. Для осіб з внутрішньої релігійної орієнтації релігія - самостійна, кінцева, найвища цінність.

Саме тип релігійності опосередковує вплив релігії на особистість віруючого і особливості її соціальної поведінки, в тому числі в складних, критичних ситуаціях.

Для того щоб визначити залежність реакції на життєві труднощі від типу релігійності, показники релігійності, отримані за шкалою релігійної орієнтації Г. Оллпорта у 100 випробовуваних, зіставлялися з механізмами психологічного захисту і стратегіями копінг-поведінки, діагностуються, відповідно, по методикам Плутчика і Хобфолл, а також з параметрами соціально - психологічної адаптації, дослідженої за методикою Раймонда Роджерса.

Специфіка поведінки в складних життєвих ситуаціях і ступінь активації механізмів психологічного захисту, згідно з отриманими емпіричним даним, пов`язані з типом релігійної орієнтації. Зовнішня релігійність поєднується з розширенням спектра і посиленням механізмів психологічного захисту, а також з перевагою деструктивних стратегій копінг-поведінки (маніпуляції, асоціальних і агресивних дій) при явному ігноруванні конструктивних про- соціальних стратегій. Внутрішня релігійність призводить до ослаблення всіх механізмів психологічного захисту, за винятком заперечення і найбільш зрілого вигляду захисту - інверсії, поряд з повною відмовою від деструктивних стратегій копінг-поведінки. Особлива позиція заперечення і інверсії в структурі психологічного захисту осіб з внутрішньої релігійної орієнтацією цілком з`ясовна. Заперечення проявляється в ігноруванні потенційно тривожної інформації і означає фактично високу толерантність до стресових ситуацій, властиву, як виявилося, істинно віруючим. Інверсія на феноменологічному рівні є акт самовдосконалення, до якого прагне кожен віруючий. Звідси, диада вихідних видів захисту за своїм конкретним змістом узгоджується з релігійним світоглядом.

Механізми психологічного захисту і копінг-стратегії як різні (несвідомі і свідомі) типи захисного поведінки менш активно проявляються в осіб з внутрішньої релігійної орієнтації. Можливо, це обумовлено тим, що істинно віруючі відрізняються більш високою толерантністю до життєвих труднощів, бо в усьому покладаються на волю Бога і його захист. У цьому сенсі сама по собі релігія вже виконує функцію захисту.

На закінчення важливо відзначити наступний факт: посилення внутрішньої релігійної орієнтації і активне просування на шляху до досягнення релігійних ідеалів служить надійною внутрішньої опорою, що забезпечує емоційний комфорт і дозволяє адаптуватися в різних обставинах, знаходячи для себе у всьому важливий сенс, усвідомлення якого допомагає подолати життєві кризи.

Таким чином, рівень адаптаційного потенціалу віруючих визначається провідною релігійною орієнтацією і підвищується з переходом від зовнішньої релігійності до внутрішньої.

Агєєва З.А.