Суб`єктивна величина виміру простору і часу

Людина - не точний прилад для вимірювання величини відрізка, кута або інтервалу часу. При вимірі виникають помилки в бік переоцінки або недооцінки. Виявилося, що переоцінка або недооцінка не є стійкими для випробовуваних. У різних завданнях випробовувані демонструють то переоцінку, то недооцінку. Знак помилки змінюється при зміні типу завдання.

У першій серії експерименту піддослідні спочатку креслили відрізки певної довжини (завдання «продукування»), а потім оцінювали довжину відрізків, підготовлених експериментатором (завдання «оцінювання»). Кожне завдання виконувалося на окремому бланку, де для кожного відрізка відводився окремий лист. Відрізки пред`являлися у випадковому порядку і вимірювалися в міліметрах. Друга серія проводилася через два тижні, але для оцінювання пропонувалися відрізки, накреслені випробуваними в минулій серії (випробуваним про це не повідомлялося). У всьому іншому процедура повністю повторювалася. Експеримент проводився в групі. У ньому взяли участь 38 осіб.

Обчислювалася середня помилка (з її знаком). Виявилося, що знак помилки закономірно (при р = 0.01) змінюється на протилежний в обох серіях. При цьому початковий знак не має значення: переоцінка змінюється недооцінкою і навпаки. Знак середньої помилки змінюється при зміні завдання: при переході від продукування до оцінювання. При цьому не спостерігається ніякої різниці між оцінюванням своїх або запропонованих експериментатором відрізків. Однак ця закономірність не виявляється при зміні порядку і наявності тимчасового інтервалу або іншого завдання між ними. Для однотипних завдань є характерним (при р = 0.05) збереження знака незалежно від умов виконання завдання.

Для перевірки була проведена серія експериментів. Всі експерименти відбувалися за однією схемою, але на різному матеріалі. Процедура проведення включала одне завдання на продукування і два завдання на оцінювання. Спочатку випробовувані креслили відрізки, а потім оцінювали їх. Для оцінювання використовувалися як запропоновані експериментатором відрізки, так і ті, які вони накреслили в завданні на продукування. (Про те, що випробуваний оцінює власні відрізки в цій серії також не повідомлялось). За цією схемою випробовувані працювали на матеріалі відрізків (1 серія), кутів (2 серія) і тимчасових інтервалів (3 серія). З кожним випробовуваним експеримент проводився індивідуально. В експерименті взяли участь 20 осіб.

Проведення експерименту на різному матеріалі показує, що результати не залежить від виду вимірювання. Коефіцієнт зміни знака при переході від продукування до оцінювання однаковий для відрізків, кутів і інтервалів часу і варіює в діапазоні від 0.65 до 0.7. З огляду на недостатню кількість випробовуваних достовірність зміни знака не була підтверджена для кожної серії окремо. Але з огляду на малий розкид коефіцієнта зміни знака, можна говорити про наявність загальної тенденції. При спільному розгляді всіх серій (60 вимірювань) результати виявляються значущими (при р? 0.01). Значущим (при р? 0.01) виявляється і збереження знака при продукуванні і оцінюванні власних відрізків, кутів і інтервалів часу.

Отримані результати дозволяють припустити, що кожна людина має суб`єктивну одиницю для вимірювання різних параметрів навколишнього середовища. Ця одиниця може бути більше або менше об`єктивної одиниці виміру. Дійсно, якщо суб`єктивна одиниця більше, то людина повинна переоцінювати величину, коли її продукує, і применшувати, коли її оцінює. Якщо різноспрямовані типи завдань є сусідами в часі, то наявність суб`єктивної одиниці проявляється яскраво. Якщо вони розділені часовим проміжком або іншим завданням, то втручаються інші чинники і цей ефект менш виражений.

Олехнович М.О.