Зорова пам`ять, впізнавання і проблема інтерфейсу

Комп`ютерна революція останніх десятиліть, що зробила можливою масове використання інформаційних технологій, багато в чому була обумовлена відкриттями в області експериментальної психології кінця 1970-х рр. Тоді в лабораторних дослідженнях зорової пам`яті людини було експериментально встановлено, що на відміну від пам`яті на послідовності слів, а тим більше на ланцюжка абстрактних символів, зорова пам`ять на складний осмислений матеріал практично нічим не обмежена. Наочним прикладом стали результати одного з найперших таких експериментів, опубліковані, до речі, в першому номері цього журналу (Величковський, Шмідт, 1977). Звичайним випробуваним, які насилу могли відтворити відразу після пред`явлення послідовності з 7-8 цифр, демонстрували кілька тисяч кольорових видових слайдів, а тиждень або навіть місяць тому ці випробовувані успішно дізнавалися понад 90% бачених раніше зображень.

Ефект виключно успішного впізнавання зображень ліг в основу абсолютно нових принципів взаємодії людини і технічних пристроїв за допомогою графічних інтерфейсів. Сьогодні важко повірити, що всього лише чверть століття тому обчислювальними пристроями користувалися тільки фахівці, що вводили в комп`ютер відповідні слова-команди в машинному коді. В наші дні роботу на комп`ютері з графічним інтерфейсом, заснованим на використанні ресурсів зорової пам`яті, легко освоюють в ігровому варіанті навіть маленькі діти. Однак ми все частіше стикаємося з ситуаціями, коли і такі інтерфейси виявляються недостатніми для оптимальної взаємодії людини і технічних систем. Так, тенденція до мобільного використання і зменшення розмірів різних електронних пристроїв призводить до того, що на їх екранах стає вкрай важко розмістити графічну інформацію. Існують критичні розміри для таких екранів, скажімо, 5-10 см, що, звичайно, занадто мало для відображення навіть скороченої сторінки Інтернету або використання сучасного текстового редактора.

Крім того, людино-машинні інтерфейси поки ще зовсім «аутистичності». Вони не враховують знань, ситуативних намірів і станів людини, функціонуючи за один раз закладеної в них жорсткої програмі. Негнучкими виявляються і форми взаємодії людини з автоматичними системами. Це відсутність взаєморозуміння веде часом до трагічних подій. Так, кілька років тому в аеропорту Варшави зазнав аварії німецький пасажирський літак, причиною чого стала, перш за все, різна інтерпретація пілотом і бортовим комп`ютером поняття «посадка». Оскільки сідати довелося при сильних поривах бічного вітру, пілот абсолютно правильно кілька нахилив літак в сторону вітру, доторкнувшись до посадочної смуги лівої групою коліс. Але коли він потім спробував погасити швидкість, бортовий комп`ютер повідомив: «Операція неможлива - ми знаходимося в повітрі». Подальше розслідування показало, що «посадка» була визначена в базі знань бортовий автоматичної системи управління польотом (Flight Management System) інакше, ніж в когнітивної системі пілота, а саме як одночасний дотик поверхні землі обома (лівої і правої) групами коліс.