Тероризм - психологічні та політичні аспекти







ІСТОРИЧНИЙ ПОГЛЯД

Початок ХХ століття поклало край західному колоніалізму. Британська Імперія поступово розпадалася, усе більше втрачаючи свої колонії. Проте Британія зберігала значний вплив в Африці і продовжувала окупацію Палестини. Франція також ще панувала в Алжирі, який продовжувала вважати складовою частиною метрополії.

Після закінчення Другої світової війни почалася боротьба за незалежність. Національний рух набирав силу в усьому світі. Ізраїль і Алжир не були винятком.

Парадоксально, але першими терористами на Близькому Сході стали євреї, які боролися з англійцями за створення власної держави на Святій Землі. По всьому Близькому Сходу Англія і Франція стали сприйматися як колоніальні агрессори- США, колишні їх союзниками у Другій світовій війні, сприймалися не краще.

Зовнішньополітична експансія США на Ближній Схід багато в чому стала результатом холодної війни, що почалася майже відразу після закінчення Другої світової війни.

Радянський Союз поширював свій вплив на країни Східної Європи і намагався включити в число своїх сателітів Грецію і Туреччину. Промова Черчілля у Фултоні, утворення НАТО, залізна завіса позначили для країн lt; капіталістичного міраgt; необхідність опору імперської експансії СРСР. Холодна війна надовго визначила основні напрямки зовнішньої політики США.

Розігрування КОМУНІСТИЧНОЇ КАРТИ

У розглянутий період Менахем Бегін і Абрам Штерн створили свої (терористичні) організації для боротьби проти англійських колонізаторів в Палестині. Ними були вчинені численні терористичні акти проти англійців. Однак американці залишалися байдужими, відмовляючись засуджувати дії тих, кого вони називали lt; борцями за свободуgt ;. При цьому підтримувати терористів офіційно США не могли, так як Англія була їхньою спільницею. Кілька років по тому подібна ситуація склалася в Алжирі, де для боротьби з французькими колонізаторами був організований Фронт національного визволення. І знову США виявилися перед дилемою: чи підтримувати своїх союзників або lt; борців за свободуgt ;? Проблему чітко позначив молодий сенатор від Массачусетса Д.Ф.Кеннеді: як США можуть виконувати зобов`язання перед своїми союзниками, одночасно підтримуючи lt; бажання людини бути вільним? gt; - питав він, виступаючи з промовою 2 липня 1957 роки (Кumamota, 1991). Так Ізраїль і Алжир перетворилися на серйозну зовнішньополітичну проблему Сполучених Штатів. Одночасно з цим СРСР одержав можливість називати західні держави lt; імперіалістіческіміgt; і став підтримувати визвольні рухи в регіоні. Тепер через небезпеку, що освободітельнотеррорістіческіе руху стануть спиратися на підтримку СРСР, і США не могли відмовити їм у своєму заступництві. Палестинські терористи (євреї в 194748гг.) І Фронт національного звільнення в Алжирі зуміли відмінно розіграти lt; комуністичну картуgt; у відносинах з США (Кumamota, 1991). Співпрацюючи з СРСР, вони отримували необхідну їм підтримку Сполучених Штатів і діяли проти Англії і Франції, відповідно.

Близький Схід був одним із фронтів холодної війни, де США пручалися експансії СРСР. Успіх же будь-якої терористичної організації прямо залежить від політичної підтримки сильної держави або організації. Майбутнє Ізраїлю й Алжиру було багато в чому визначено світовою громадською думкою. Терористів сприймали як lt; борців за свободуgt ;, і вони отримували підтримку США і інших країн.

Зі свого боку Радянського Союзу вдалося переконати мусульманських лідерів регіону в тому, що Америка є частиною західної колоніальної системи, що панувала над їхніми країнами протягом багатьох років.

До того ж мусульмани не поділяють західного переконання, що економічний прогрес може поліпшити життя людей. Частина фундаменталістів вірить в те, що США є породження нечистої сили, яке повинно бути знищено. Проте їх головна мета - Ізраїль, він повинен бути стертий з політичної карти світу.

Іншою метою, закріпленої до речі в останній конституції Ірану, є створення єдиної теократичної держави Ісламу, що об`єднає всіх мусульман (Bodansky, 1993).

Багаті на нафту країни Близького Сходу, хоча і володіють великим економічним впливом, дуже слабкі у військовому відношенні. Двадцять п`ять років тому Ізраїль боровся відразу з трьома сусідніми арабськими країнами і легко переміг їх в шість днів. А зовсім недавно іракські війська були розгромлені США за 100 годин. Оскільки арабські країни не володіють серйозною військовою силою, вони вдаються до іншої тактики - тероризму.

ТЕРОРИЗМ

Як було відзначено вище, перший терористичний рух на Близькому Сході організували євреї в Палестині. Сьогодні, навпаки, Ізраїль є одним з головних об`єктів терористичних актів- іншим об`єктом стали США. Основне питання, що виникає в зв`язку з проблемою тероризму, можна сформулювати так: що відрізняє борця за свободу або революціонера від терориста? Певну думку з цього приводу на даний момент не сформоване. Інше важливе питання, який в 1948 року не виникало, - як здійснюються терористичні операції? Існує безліч видів тероризму, і він може мати безліч проявів. Це уподібнює його вірусам: відомо величезна безліч вірусів, і вони можуть послужити причиною появи як бородавок, так і СНІДу. Віруси до того ж схильні до мутацій, і тут також багато в чому виправдовується аналогія з терористами. Для того щоб дати визначення тероризму, необхідно сформувати уявлення про терористичні організації і зрозуміти, чим вони відрізняються від інших подібних структур (Gibb, 1989). Рухаючись в цьому напрямку, потрібно розмежувати різні види тероризму: економічний тероризм, пов`язаний з конкурентною боротьбою корпорацій- тероризм уряду проти частини свого народу (наприклад, у нацистській Німеччині, СРСР, ПАР) - тероризм народу проти свого уряду (Африканський Національний Конгрес у ПАР, Ірландська Республіканська Армія) - етнічний тероризм, який набув поширення, наприклад, в Босніі- тероризм однієї держави проти іншої. Останній вид тероризму складе предмет подальшого розгляду. Його специфіка в тому, що ціла країна за допомогою терористичної війни з більш сильною державою намагається домогтися своїх політичних цілей. Фронт національного звільнення в Алжирі та єврейські терористи в Палестині були борцями за свободу своєї батьківщини. Сьогоднішні терористи - це навчені воєнізовані групи, які мають військові бази й одержують підтримку від націй і урядів.

Свого ворога потрібно знати. На Близькому Сході найбільша терористична загроза виходить сьогодні від релігійних фанатиків, відомих як мусульманешііти. Багато років світ був свідком боротьби арабів проти сіоністської держави в Палестині, і з арабським тероризмом постійно стикалися приїхали сюди для створення Ізраїлю євреї. Зараз араби остаточно об`єдналися, створивши одержує державну підтримку терористичну систему, яка діє в ім`я Джихаду - Священної Війни. Їх мета - створення нової ісламської держави, що об`єднує всіх мусульман. Релігія є головним чинником консолідації арабського світу. І хоча в мусульманстві, як і в християнстві, існує чимало різних течій, найбільшим і серйозним з них є об`єднання мусульманшіітов, які влаштувалися в Іраку, Лівії, Сирії, Пакистані, Єгипті та Саудівській Аравії. Шиїти більше інших мусульман прагнуть до Священної Війни і багато зробили для її проголошення.

Крім ісламу важливим фактором консолідації арабських країн виступає lt; загальний врагgt ;, який з`явився в 1948 році, коли Англія і США через ООН допомогли створенню держави Ізраїль. З цього моменту араби робили все, щоб витіснити євреїв з їх території. Великобританія і Франція історично сприймалися в цьому регіоні як колонізатори і віддавна привертали увагу терористів. Оскільки США активно підтримували національний суверенітет Ізраїлю, арабські держави включили і їх у список своїх головних ворогів.

Звичайними методами боротися з незрівнянно більш потужними у військовому відношенні Сполученими Штатами, Англією і Францією арабські держави не могли. Історія повторюється. Свого часу американці теж вдавалися до тактики партизанської боротьби і, поступаючись більш сильної Англії, виграли Війну за незалежність. Пізніше американська армія сама зіткнулася з такого роду опором у джунглях В`єтнаму і виявилася безсила. Незважаючи на ряд здобутих військових перемог, американцям довелося піти з В`єтнаму, причому партизанська війна стала, можливо, однією з найважливіших причин, які змусили генерала Дугласа Макартура заявити, що США ніколи більше не братимуть участі у військових діях в Південно-Східній Азії. Зараз США стоять віч-на-віч з новим ворогом і новою тактикою військових операцій - тероризмом. Чи готові вони до боротьби або Америка приспана помилковим відчуттям безпеки? Чи будуть США вести нову війну знову на чужій території або на своїй? Можливо, невміння справитися з міжнародним тероризмом призведе Америку до другого В`єтнаму (Bodansky, 1993).

Зважаючи на актуальність подібного роду проблем потрібно чітко визначити, хто є ворогом, з`ясувати, які його плани і організація, що необхідно зробити на випадок можливого конфлікту.

У 1948 році освіту Ізраїлю і подальше незабаром поразку арабів у шестиденної війни призвели до того, що терористами стали вже не боролися з англійцями євреї, а араби, що виступили проти Ізраїлю і підтримували його держав. Хоча у тодішніх терористів була чітка мета, вони не були ще спеціально підготовлені і добре навчені. Для того щоб сформувалася справжня терористична організація необхідні три умови:
1. Доступ до грошей, зброї і вибухових веществам-
2. Військові знання і можливість навчання своїх членів-
3. Надійні притулку, що припускає наявність держав, які підтримують терористів поза своєю територією і використовують їх у своїх політичних і військових цілях.

У 1972 році на конференції в Лівані оформилося ліве крило міжнародного тероризму (Bodansky, 1993). На конференції, в якій взяли участь члени багатьох терористичних організацій Європи і Третього світу, а також представники радянських і арабських спецслужб, головував Джордж Хаббаш. Він очолював ліве крило Народного Фронту Визволення Палестини - однієї з найбільш нещадних організацій нашого часу. Він проповідував ідею, що убивство одного єврея в мирній обстановці більш ефективно, ніж ліквідація сотні солдат в ході битви - це приверне більше уваги. Цілі Хаббаша збігалися з цілями ісламських фундаменталістів, представлених у міжнародному тероризмі рухом Хезб Аллах, хоча воно і належало до протилежного полюса політичного спектра.

Пізніше в 1982 році на Міжнародній конференції Світового Центру опору імперіалізму, сіонізму, расизму, реакції і фашизму було покладено початок сучасній системі державно підтримуваного тероризму.

Посилення впливу радикальних шиїтських організацій почалося в Лівані в 1982 році, коли ізраїльська армія майже повністю знищила Організацію визволення Палестини, що була до цього головною силою в системі міжнародного тероризму. У той час було потрібно знайти новий стимул, здатний об`єднати мусульман Близького Сходу. І він був знайдений. Ісламський Джихад - це словосполучення коротко і точно характеризує ідеї і цілі більшості арабських збройних формувань, які згуртувалися під прапором Священної Війни. Ця сила одержала значну фінансову, технічну і професійну підтримку, здатність серйозно впливати на світову політику. Незабаром після ізраїльського вторгнення в Ліван арабські формування об`єдналися навколо Ірану і Сирії для досягнення своїх міжнародних цілей. Фінансова підтримка, можливість проводити навчання, надійні бази послужили запорукою успіхів терористів. За кілька років до розгрому арабів у Лівані, незабаром після Іранської революції, релігійний лідер ліванських шиїтів Шейх Фадлаллах відвідав Тегеран. Тут його переконали сформувати з 500 своїх послідовників фундаменталістську терористичну організацію, яка в подальшому отримала назву Хезб Аллах (Bodansky, 1993). З цього часу Хезб Аллах стає наріжним каменем системи міжнародного тероризму. Ця підтримувана Іраном організація використовує новітні методи розвідки і постачається багатьма арабськими країнами, які борються проти Заходу. Крім Хезб Аллах існує і безліч інших більш дрібних організацій з різними назвами, і всі вони об`єднані однією метою - знищення Ізраїлю і протистояння західному впливу в арабському світі. Ця Священна Війна консолідує всіх арабських терористів. І це дійсно війна. Звернемо увагу на наступні факти. Сирійські спецслужби використовують підтримувані ними терористичні організації як пішаки у своїй політичній грі. Природно Сирія заперечує існування яких-небудь контактів з терористами. Арабські країни здатні сьогодні експортувати тероризм за океан без яких-небудь істотних труднощів (Bodansky, 1993). Саме тому тероризм стає найбільш широко використовується формою ведення війни. Це дешево, відносно безпечно і безвідмовно. Це безпечно для країни, яка підтримує терористів, тому що завжди є можливість заперечити всяку причетність до терористичних актів. Це дешево, оскільки масштаб проведених операцій зазвичай невеликий і немає необхідності утримувати велику армію. При веденні такої війни кров залишається тільки на руках фанатиків, а не держав (Demon, 1985). Необхідність пов`язувати кожну терористичну групу, кожного окремого терориста з державою, яка за ними стоїть і зацікавлено в їхніх діях, стає головною причиною, що обумовлює потребу в утримання сильних спецслужб, зокрема, ЦРУ.

Ісламський ЗАКОН

Ісламські фундаменталісти мають систему цінностей, яка не допускає визнання держави Ізраїль на Близькому Сході. Стати терористом легше, коли закони ісламу підтримують твої переконання. Підстави для поширився уявлення про те, що Ізраїль не має права на існування, можна відшукати в мусульманській правовій системі, яка залишалася частиною ісламу протягом століть (Bodansky, 1993). Коли євреї і християни знаходилися під мусульманським пануванням, їх називали Dhimmi і розглядали як громадян другого сорту, які гнобили в цивільних правах і привілеї. Євреї, особливо сіоністи, не гідні існування, а держава, ними створене, тим більше (Saper, 1988). Якщо ти мусульманин і релігійні лідери благословляють тероризм проти Ізраїлю і США, тобі легше стати терористом. Коли релігія закликає скласти свою голову в ім`я Аллаха і обіцяє винагороду в майбутньому житті, участь у Священній Війні стає не просто обов`язком, а шляхетною метою. Саїд Ашмові, відставний єгипетський суддя, досліджував мусульманське право і прийшов до висновку, що Коран не дає підстав для переконань фундаменталістів. Він стверджує: lt; войовнича доктрина це не віра, а політична ідеологіяgt ;. Фундаменталісти вважають, що Джихад - це релігійний обов`язок навертати до іслам невірних. На думку Ашмові, це не так: Джихад припускає обов`язок кожного прагнути до самоочищення від невіри, а на інших людей Коран вчить дивитися як на рівних, незалежно від статі, релігії, мови або інших відмінностей (Lafflin, 1988). Войовничі фундаменталісти проте постійно атакують людей, які сповідують іншу віру (Bordewich, 1995). Очевидно вони невірно сприймають власне релігійне вчення, так як знаходяться під впливом політичної пропаганди.

ЧОМУ ЛЮДИНА СТАЄ терористів? ПСИХОЛОГІЧНА МОТИВАЦІЯ

Люди, котрі вступають до лав терористів, - це вихідці з різних соціальних прошарків і життєвих сфер (Post, 1987). Що рухає людиною, який стає членом терористичної організації? Чого вона цим домагається? Існує очевидно визначений набір особистісних рис, якими повинні володіти терористи. Є підстави вважати, що ці риси багато в чому схожі з тими, які відрізняють прихильників релігійних культів. Серйозні зміни особистості, пов`язані з приналежністю людини до какомулібо культу і прийняттям його нормативної системи, описує Конвей (Conway, 1978). Подібні зміни німецькі вчені (БайерКетль і ін.) Знаходять у солдатів і кваліфікують як, тобто стрибок. Різкі зміни, lt; скачокgt ;, відбуваються і при вступі в терористичну організацію, оскільки людина відмовляється від приналежності до певної соціальної групи, пориває із суспільством і примушений вести підпільне існування (Conway, 1978). У терористичних організаціях звичайно великий відсоток агресивних Параноїд. Їх члени схильні до екстерналізації, до покладання відповідальності за невдачі на обставини і пошуку зовнішніх чинників для пояснення власної неадекватності. Це повністю узгоджується з висновками монографії Еріка Хоффера lt; Правовернийgt ;, в якій показано, що для більшості релігійних культів характерний образ спільного ворога, якого можна звинуватити у всіх внутрішніх проблемах релігійної організації. Таким ворогом може бути Сатана, уряд, інші конфесії (Hoffer, 1951). В.ВОЛКОВ бачить тут неминучий феномен життя. Людина відчуває потребу зараховувати одних людей до своїх союзників, інших до ворогів, і ця потреба - результат зусиль по захисту почуття самоідентичності (Volkam, 1986).

Тож не дивно, що ісламські терористи підтримують бойовий дух бійців, указуючи на загрозу з боку lt; Роде Сатаниgt; - Сполучених Штатів. У зв`язку з цим Джон Мак розвиває поняття lt; егоїзму переслідувача жертвиgt ;. Це поняття означає відсутність співчуття переслідувача до своєї жертви, навіть якщо її страждання набагато перевищують той рівень страждань, який відчуває сам переслідувач або пов`язані з ним люди (Mack, 1979- Olson, 1988). У егоїзмі переслідувача, можливо, криється пояснення того, чому жахливі акти терористів можуть відбуватися настільки холоднокровно, навмисно і обачливо (Miller, 1988). При всій відмінності терористичних угруповань усіх їх об`єднує сліпа відданість членів організації її задачам і ідеалам. Можна подумати, що ці цілі і ідеали мотивують людей до вступу в організацію. Але це виявляється зовсім не обов`язково. Цілі та ідеали служать раціональному поясненню приналежності до терористів. Справжня причина - сильна потреба у включеності, приналежності групі і посиленні почуття самоідентичності. Зазвичай членами терористичних організацій стають вихідці з неповних сімей, люди, які з тих чи інших причин зазнавали труднощів у рамках існуючих суспільних структур, загубили або взагалі не мали роботу. Почуття відчуження, що виникає в подібних ситуаціях, змушує людину приєднатися до групи, яка здається йому настільки ж антисоціальною, як і він сам. Спільною рисою терористів є, таким чином, сильна потреба у включеності в групу подібних людей, пов`язана з проблемами самоідентичності (Miller, 1988). Зрозуміло, що терористом не стають відразу. Перш ніж стати терористом, людина проходить через апатію й інші форми соціальної дезадаптації (Miller, 1988). Спроба змоделювати процес становлення терориста здійснена Е.Шоу (Olson, 1988). Визнаючи обмеження і недоліки своєї моделі, автор проте чітко позначає 4 чинника, які приводять людину до тероризму.

Такими факторами є:
1. Рання соціалізація-
2. нарцистичнім нарушенія-
3. Конфліктні ситуації, особливо конфронтація з поліціей-
4. Особисті зв`язки з членами терористичних організацій (Olson, 1988).

Шоу приходить до висновку, що терористами стають вихідці з груп ризику, які з дитинства відчували проблеми з самооцінкою. Ідентифікація з терористичною групою забезпечує таким людям соціальну роль, хоча і негативну. Порвати з групою для терориста майже неможливо - це рівнозначно психологічному самогубству. Уявлення терориста можуть бути уподібнені уявленням деяких жінок, що підтримують невдалий шлюб з міркування, що це краще, ніж бути незаміжньою. Для терориста покинути організацію значить втратити самоідентичність. Терорист має настільки низьку самооцінку, що для нього відмовитися від наново знайденої самоідентифікації практично неможливо. Ці зовсім не авторитарні люди стають, таким чином, членами жорстко авторитарних груп. Включаючись в таку групу, вони знаходять захист від страху перед авторитаризмом. При цьому будь-який напад на групу сприймається ними як напад на себе особисто. Відповідно будь-яка акція ззовні значно збільшує групову згуртованість. Про це необхідно пам`ятати, організовуючи боротьбу з терористичними організаціями У міру того як терорист переймається ідеологією своєї організації, він засвоює абсолютистскую риторику. Світ для нього розпадається на своїх і ворогів, чорне і біле, правильне і неправильне - ніяких відтінків, неясності, сумнівів. Подібна логіка спонукає терористів до нанесення ударів по суспільству і ворогу, хто б ним не вважався. Ворога визначають лідери організації. Вони намічають мішені, а також методи нападу, які слід використовувати. Аятолла Хомейні називав ворога і вказував, як з ним боротися, у щотижневих проповідях, які він відродив в 1979 році. Коли його змінив Аятолла Хаменеї, в США сподівалися на зміни. Однак аналіз тих же п`ятничних проповідей показує, що ніяких змін в ідеології не відбулося. Експорт тероризму по всьому світу триває. (Taylor, Francis, 1989). Ісламські терористи уважно слухають проповіді іранського лідера, щоб знати, куди направити свої дії.


ЩО ПОТРІБНО ЗРОБИТИ?

Перш ніж приймати закони, спрямовані проти тероризму, і удосконалити законодавство, необхідно чітко визначити саме це явище. Свого часу вважалося, що терорист - це одне, а lt; борець за свободуgt; - зовсім інше. Однак будь-який терористичний рух має на меті, і нерідко цілком шляхетну, терористи можуть діяти і в ім`я свободи. Президент Трумен не міг засудити єврейський тероризм в Палестині. Президент Кеннеді не зважився виступити проти Фронту Національного звільнення в Алжирі. Як терористичні акти можуть бути засуджені, коли світова громадська думка співчуває цілям терористів! Чи означає подібна ситуація, що неможливо прийти до згоди щодо етичних норм, що застосовуються при оцінці збройних конфліктів? Відповідь на це питання має зрушити з мертвої точки виконання світових правових угод, які сьогодні не діють (Goertzel, 1988). Самі терористи не можуть досягти своїми акціями політичних цілей. Надія покладається на те, що дії терористів викликають відгук громадськості, і тільки це здатне забезпечити досягнення політичної мети. Так, Ірландська Республіканська Армія не в змозі за допомогою чинених терористичних актів домогтися поставленої мети-однак ці дії можуть змусити Лондон піти на крайні заходи щодо Північної Ірландії, що в свою чергу викликає опір усіх громадян країни.

США повинні бути вкрай обережні у своїй реакції на терористичні акти, і це вимагає серйозної роботи по удосконаленню американської правової системи (Conley, 1989), Як Д. Кеннеді зрозумів необхідність зміни зовнішньої політики наприкінці 50х років, так і сьогодні необхідно переглянути підхід до боротьби з державно підтримуваним тероризмом і зробити цю боротьбу частиною національної зовнішньої політики (Conley, 1989). Тут важливо точне планування і акуратне виконання. Сьогодні відносини між державами регулюються міжнародним правом, родоначальником якого був Гуго Гроцій, що створив в 1625 році фундаментальну працю lt; Про право війни і міраgt ;. З тих пір люди стали вести війни, дотримуючись деяких установлень. Закони ведення військових дій на морі і на суші приймалися на Гаазьких конференціях 1899 і 1907 років. Надалі під егідою Ліги націй (згодом ООН) також скликалися міжнародні конференції, метою яких було укласти дії воюючих країн в будьякі правові рамки. Женевська конференція 1929 року заборонила застосування зброї, що приносить непотрібні страждання, і визначила права та обов`язки щодо військовополонених, поранених і хворих (Funk and Wargnalls New Encyclopedia, 1979). Недотримання багатьох із цих норм Німеччиною під час Другої світової війни призвело до карного переслідування деяких її громадян, як військових, так і цивільних. Цілий ряд правил поводження з військовополоненими був розроблений Червоним хрестом і іншими благодійними організаціями.

Оскільки терористи, як показує історія, не мають постійного громадянства в жодній країні і служать ідеї, вони нехтують нормами міжнародного права, навіть самими основними. У 1986 році ООН прийняла резолюцію, згідно з якою всі терористичні акти оголошувалися злочином (Saper, 1988). Головною недолік цієї резолюції полягав у тому, що в ній не визначалося, що таке тероризм і терористичний акт. Сьогодні ООН є основним органом, що займається роз`ясненням і тлумаченням міжнародного права. Співпраця націй по виконанню норм міжнародного права і посиленню антитерористичних конвенцій не приносить, проте, відчутного результату, тому що кількість країн, що співробітничають разочаровивающе мало. Деякі держави не застосовують норми міжнародних угод до організацій і осіб, які беруть участь в lt; війні за національне освобожденіеgt ;. Ще важливіше те, що жодна з антитерористичних конвенцій не стосується тактики і цілей терористичних актів, в тому числі і випадків навмисного знищення мирних громадян із застосуванням бомб та інших озброєнь. Не всі країни мають спільну позицію з питання про визначення тероризму. Причому відсутність чіткого визначення тероризму стає найважливішою проблемою, що перешкоджає розробці міжнародного антитерористичного законодавства. Не маючи твердого уявлення про тероризм, як можна прийти до згоди у формулюванні спрямованих проти нього законів! Між 1936 і 1981 роками було запропоновано понад 100 визначень тероризму (Goertzel, 1988- Myrphy, 1990).

Спроби дати загальноприйняте визначення цьому явищу тривають. Однак ця робота мало займає ООН- її активність спрямована на підтримку існуючих конвенцій, стримування і по можливості запобігання таких терористичних актів, як викрадення літаків, напади на міжнародні авіапорти, крадіжка і транспортування компонентів ядерної зброї. Необхідно продовжити роботу по прийняттю антитерористичних угод. Одне з них має оголосити навмисне знищення мирного населення міжнародним злочином. Інша конвенція повинна встановити відповідальність за використання терористами зброї масового ураження, ядерного, хімічного і біологічного. З прийняттям таких угод терористичні організації будуть поставлені на той же рівень міжнародної відповідальності, що і країни прийняли Женевську конвенцію 1929 року. Успішне закінчення цих угод дозволить наполягати на видачі й осуді тих, хто вчинив терористичні акти. Відповідні пропозиції були спільно внесені в ООН Сполученими Штатами і Радянським Союзом.

Відзначимо істотний недолік резолюції ООН 1986 року - вона не оголошувала злочином підтримку терористів. Осуд країн, які фінансують, готують і захищають терористів, повинно входити в антитерористичні угоди. Оскільки визначення тероризму і досягнення в цьому загальної згоди країн членів ООН являють собою велику про блеми, можливо, було б доцільно визначити нові етичні норми ведення війни в сучасну епоху широкого поширення тероризму. Багато революцій і війн не оголошені і ведуться силами найманців. З цієї причини військові дії все важче піддаються регулюванню міжнародним правом. Завдання було набагато легше, коли війни велися суверенними державами і були формально оголошені. Подібні правові норми повинні бути застосовані сьогодні до сучасних війн. Терористи повинні нести відповідальність за свою поведінку. Багато дій, наприклад, вбивство дітей як такі можуть визнаватися злочинними й аморальними, проте якщо суспільство вважатиме мети злочинців шляхетними, воно здатне простити все що завгодно. Таким чином виникають два питання: коли ведення війни і здійснення революції можна вважати виправданими? якими нормами повинні керуватися учасники конфлікту, якщо він вже вибухнув? Якщо використовувати латинські терміни, можна сказати необхідні jus ad bellum (закони оголошення війни) і jus in bello (закони ведення війни). Правове регулювання в цих питаннях так само необхідно, як моральна стриманість на всіх стадіях конфлікту.

ПРОПАГАНДА

Ісламські фундаменталісти переконали весь світ у тому, що є народом, який боровся проти утисків. Їх пропаганда чітко спрямована на здійснення їхніх цілей. Вони ясно дали зрозуміти, що використовують будь-які засоби для досягнення перемоги. Релігійні лідери ісламу і політичні керівники Ірану, Сирії та Лівії говорять про те, що вони знаходяться в стані війни з Ізраїлем, США, Великобританією та іншими колишніми колоніальними державами, наприклад, з Францією. Так вони виправдовують свої акції по підтримці міжнародного тероризму. Однак якщо ісламські держави знаходяться в стані війни, вони повинні підкорятися нормам, регулюють поведінку воюючих сторін-і дію цих норм повинна поширюватися не тільки на регулярні армії, але і на виступаючі в їх ролі терористичні організації і все, що з ними пов`язано. Терористи повинні нести відповідальність за свої дії. Під час будь-якого збройного конфлікту повинно зберігатися розходження між убивством на полі бою і знищенням мирних громадян і військовополонених. Такий поділ важливо як при веденні традиційної війни, так і при революційних вибухах. Байдужість до засобів досягнення мети, яке відрізняє багато збройні руху, зокрема те, яке проголосив Аятолла проти США, повинно поступитися місцем етичним нормам, які регулюватимуть боротьбу таких рухів. При цьому етичні стандарти повинні бути якомога ближчими до норм міжнародного права.

Якщо правові норми неадекватні сучасній обстановці і незастосовні до lt; борцям за свободуgt ;, світова спільнота повинна їх переглянути. Якщо країна не може слідувати нормам, регулюючим збройні конфлікти, вона все одно повинна нести відповідальність і бути готовою до подальшого відплати за аморальні дії. Як можна посилити дієвість норм міжнародного права? Країни, що приєдналися до конвенцій ООН, об`єднують зусилля в переслідуванні злочинців і зобов`язуються до їхньої взаємної видачі. Країни, що не взяли на себе таких зобов`язань. Як переконати їх приєднатися до угод? Принцип, укладений в старому прислів`ї lt; сильний завжди правgt ;, не схвалюється сучасною мораллю. Він, однак, відображає реальний стан в міжнародних відносинах. Якби Німеччина перемогла в Другій Світовій війні, не відбулося б Нюрнберзького процесу, і військові злочинці не відповідали б за порушення Женевської конвенції 1929 року. Якби Японія перемогла у війні проти Сполучених Штатів, американці несли б відповідальність за використання ядерної зброї в Хіросімі. Лаври дістаються переможцю. Нація повинна підтримувати своє існування, виживати. Хоча країна неофіційно підтримує терористів, готує їх, дає притулок, будь-яка акція, розпочата проти неї, буде розглянута як агресія і викличе справедливу самооборону. З цієї причини США не можуть знайти належних методів по боротьбі з тероризмом. Ймовірно США і найсильніші європейські країни повинні докласти зусиль і об`єднатися в боротьбі з терористичною загрозою.

НЕ ІСНУЄ ПРОСТИХ РІШЕНЬ

Рішення проблеми тероризму не прості і не однозначні. Терористи і їхні дії повинні бути lt; прівязаниgt; до закону. Це повинно бути зроблено в контексті як національного, так і міжнародного права. США повинні бути готові відповісти тим, хто уможливлює терористичне насильство -Країна підтримує терористів і надають їм притулок. Якщо один з трьох факторів, на основі яких існують терористичні організації (гроші, зброя і притулку), буде ліквідовано, стане можливим дестабілізувати систему, в якій вони існують. Це повинно бути зроблено в рамках міжнародного права, за згодою широкого кола впливових держав або під егідою ООН. Діяти іншим чином означало б встати подібно терористам на шлях безправ`я, і це було б справжнім варварством. Незважаючи на те, що терористи схильні до невмотивованої жорстокості, справжніми злочинцями є лідери держав, що використовують їх послуги в своїх зовнішньополітичних цілях. Звернемо увагу на наступні факти. Хоча війна в Кореї закінчилася більш сорока років тому, американські війська досі залишаються в цій країні, зважаючи на загрозу з боку Китаю. Війна у В`єтнамі була програна багато в чому через те, що американці не атакували північнов`єтнамську столицю, побоюючись залучення в конфлікт СРСР. Однак в боротьбі з тероризмом США не можуть побоюватися прямого зіткнення з Іраном, Сирією, Лівією, Суданом і будь-який інший країною, яка підтримує акти терору проти мирних громадян. Якщо США не можуть вплинути на світову спільноту і знайти консенсус із впливовими державами, вони повинні прийняти власні резолюції проти терору. Серйозність терористичної загрози не може ігноруватися ні США, ні іншими країнами. Рішучість прийняти необхідні заходи, хоча вони суперечать загальноприйнятому погляду на безпеку державних кордонів, може бути реалізована в рамках нових міжнародних законів і з новим поглядом на їхню дієвість і застосовність.

"Іноземна психологія" # 10, 1998.

» » Тероризм - психологічні та політичні аспекти