Інтелект і інтелектуальні тести

Невдалі спроби визначити сутність інтелекту привели до прагнення зрозуміти його через інтелектуальне виконання. Це означає, що питання «Що таке інтелект?» Був переформульовані так: «Який тип поведінки називається інтелектуальним?» Щоб відповісти на це питання, потрібно створити ситуації, що надають вибір - вступити інтелектуально або неінтелектуально, а потім спостерігати індивідуальні відмінності між людьми, які обирають інтелектуальний і неінтелектуальний способи виконання. На думку багатьох психологів початку XX ст., Інтелектуальні тести створюють саме такі ситуації, в яких правильним може бути тільки один вибір з кількох альтернативних. Інтелектуальний тест являє собою модель того типу проблем, де можливо інтелектуальне виконання. Тому деякі психологи (А. Біне, Ч. Спірмена, Л. Термен і ін.) Стали називати інтелектом то, що вимірюється інтелектуальними тестами. коефіцієнт інтелектуальності (IQ) став синонімом інтелекту.

Ототожнивши інтелект з IQ, психологи першої половини XX ст. разом з тим продовжували розглядати його як вроджене і спадково зумовлене якість, незалежне від умов розвитку. З цього випливали очікування стабільності і незмінності IQ індивідів протягом тривалого часу. Психологи вважали, що IQ (виражений в стандартних оцінках показник тесту) не повинен рости з віком.

Перш ніж викласти експериментальні дані, спрямовані на перевірку цього припущення, розглянемо, що являє собою IQ як показник по інтелектуальному тесту. У тесті випробуваним пропонується виконати кілька завдань, що вимагають встановлення логіко-функціональних відносин між заданими об`єктами (словами, графічними зображеннями тощо.). За сумою виконаних завдань визначається первинний (сирої) бал кожного індивіда, який потім переводять в стандартну (шкальні) оцінку. Це і є IQ. Стандартний IQ є співвіднесенням індивідуального показника зі статистичної нормою, отриманої на однорідної репрезентативною вибіркою досліджуваних. Він відображає місце (точку), яке займає індивід за своїми показниками виконання на осі континууму результатів тестування групи.

Щоб правильно оцінити і використовувати результати інтелектуальної тесту, необхідно відповісти на питання, наскільки стабільно то місце, яке отримав індивід за тестовими показниками. Психологи першої половини XX ст. слідом за Ф. Гальтон і А. Біне вірили, що відмінності у виконанні інтелектуального тесту викликані неоднаковістю генетично зумовленого або вродженого інтелекту і тому повинні зберігатися протягом тривалого часу. Інтелект зумовлений для людини так само, як його зростання. Якщо і можливо його розвиток, то в ранньому дитинстві. Що ж стосується дорослих, то у них він стабільний.

У лонгитюдних дослідженнях підтвердилася гіпотеза про незмінність як відносних (рангових), так і абсолютних показників інтелектуальних тестів, виражених в стандартних IQ, у дорослих випробуваних. Наприклад, у відомому лонгитюдном дослідженні, проведеному в Берклі (Каліфорнія) і тривав протягом 26 років, кореляції IQ, отримані в 8-річному віці, з показниками інтелектуальних тестів в наступні вікові періоди були більш 0,80 і доходили до 0,96.

Чи слід така сталість IQ пояснювати спадковістю інтелекту? Можна назвати принаймні ще дві причини знайдених фактів:

1) відносна незмінність навколишнього середовища, в якій знаходяться люди протягом тривалого часу (а іноді і протягом всього свого життя);

2) вміння і навички, отримані індивідами на ранніх етапах життя і забезпечили їх швидке інтелектуальний розвиток, зберігаються і служать передумовами розвитку в подальшому.

Разом з тим зазначена константность IQ спостерігалася лише в рамках групи. Коли ж психологи перейшли від внутрішньогрупових досліджень до вивчення варіацій IQ різних груп, схильних до впливу неоднакових умов їх життя, то зібрали безліч фактів, які свідчать про мінливість тієї психологічної характеристики, яка ховалася за IQ. Ці дослідження можна згрупувати за двома напрямками. Одне з них стосувалося вивчення впливу різноманітних факторів навколишнього середовища на оцінки інтелектуальних тестів, інше - полягало в дослідженні представників різних культур.

У дослідженнях першого напряму використовувалися як фактори біологічного середовища (вага дитини при народженні, особливості протікання вагітності у матері, наявність захворювань у батьків та ін.), Так і особливості соціоекономічного становища. Так, IQ недоношених дітей залишається значимо нижчим у порівнянні з IQ доношених аж до молодшого підліткового віку, а потім ця відмінність зникає.

Залежність IQ від приналежності до соціально-економічному класу була встановлена дуже давно, фактично з появою перших тестів інтелекту.

Завжди зазначалося, що різниця за середніми оцінками різних інтелектуальних тестів між дітьми нижчих і вищих соціальних класів коливається в межах 10-14 одиниць.

Втім, віднесення різних чинників до біологічної або соціальному середовищі найчастіше є умовним. Біологічні параметри не тільки не є незалежними від соціальних, але можуть цілком бути обумовлені останніми. Так, наприклад, захворювання матері, вага дитини при народженні можуть бути наслідком низького соціоекономічного становища сім`ї, коли невисокі доходи не дозволяють вдаватися до лікарської допомоги і повноцінно харчуватися.

Справедливо і протилежне: наслідком серйозного або хронічного захворювання цілком може стати неможливість отримання хорошої освіти, високооплачуваної роботи і, таким чином, соціо-економічний рівень людини і його сім`ї буде низьким. У психодіагностику виник термін «біосоціальних кореляти IQ», що означає, що на IQ впливають не тільки окремі змінні біологічної і соціального середовища, але і їх взаємодія.

Накопичені тестології факти незаперечно свідчили про схильності IQ багатьом впливам навколишнього середовища. Мабуть, важко знайти той параметр індивідуальної навколишнього середовища, який не позначився б на IQ, оскільки всі численні проаналізовані психологами умови розвитку справляли помітний, значущий вплив на показники інтелектуальних тестів.

Ще одна група результатів, пробили пролом в уявленнях про те, що IQ відображає інтелект, незалежний від умов розвитку, була отримана в дослідженнях, які називаються кросскультурних (проведеними на представниках різних культур). На конференції в Стамбулі (Туреччина) в 1971 р

дослідники різних країн представили численні докази впливу фактора культури на IQ і зробили висновок про те, що усунути цей вплив

неможливо навіть при використанні так званих «вільних від впливу культури» (culture-free) тестів (про них піде мова нижче). Учасники конференції

визнали це наслідком відмінностей у вихованні, стилі життя, звички, мотивації і характер узагальнень, властивих різним культурам.

Про що свідчать ці результати, а також дані про залежність інтелектуальних оцінок від навколишнього середовища?

Про непостійність, мінливість цих оцінок. В даний час західні психодиагноста визнають, що за допомогою інтелектуальних тестів визначаються не природні відмінності між людьми, а наявний рівень знань і розумових умінь, сформованих до моменту випробувань. Ось що пише з цього приводу американський тестолог А. Анастазі: «Тести призначені показати, що може робити індивід в даний момент часу. Вони не можуть повідомити нам, чому він виконує тест саме так. Щоб відповісти на це питання, нам необхідно досліджувати умови його розвитку, мотивацію та інші істотні умови ». Інший американський психолог Д. МакКлелланд пише, що «тести призначені відобразити відкрито, повно і безпомилково все, чого навчили людини».

Отже, в даний час визнано, що інтелектуальні тести не виправдали себе як засоби вимірювання інтелекту, що розглядається як загальна здатність або група здібностей. Вони придатні для вимірювання деяких особливостей розумової діяльності людини, а також для виявлення обсягу і змісту його знань в деяких областях. Все це важливі характеристики когнітивного розвитку людини, однак вони не є показниками інтелектуальних здібностей.

Тому частина психологів, продовжуючи вважати, що поняттям «інтелект» позначають загальну здатність (або групу здібностей), відмовилися від уявлення про те, що IQ є показником інтелекту. На їхню думку, інтелект можна оцінити на основі тривалих спостережень за поведінкою людини в різноманітних ситуаціях, а також аналізуючи, яким чином він домагається успіху в різних видах діяльності. Строгих методів його діагностики поки не існує.

Таким чином, для частини психологів шляху інтелектуального тестування і теорії інтелекту розійшлися (Л. Херншоу, Л. Мелхорн, Д. МакКлелланд і ін.).

Деякі психологи за традицією продовжують називати інтелектом то, що вимірюється інтелектуальними тестами (Г. Айзенк, К. Льюнгман і ін.). Однак при цьому в поняття «інтелект» вони вкладають інший зміст, розуміючи його не як здатність, а як характеристику знань і розумових навичок, набутих людиною і дозволяють більш-менш успішно вирішувати завдання інтелектуального тесту. Ототожнюючи інтелект і IQ, ці психологи часто використовують терміни «психометрический інтелект», «тестовий інтелект». Як пише шведський психолог С. Бома, термін в такому розумінні означає не здатність людини, а його вміння давати правильні відповіді в тестах.

Поряд з поняттям «психометрический інтелект» існують поняття «біологічний інтелект», «соціальний інтелект», «практичний інтелект».

Першим на це звернув увагу Р. Торндайк, написавши, що наші тести вимірюють різні види інтелекту - абстрактний, соціальний і практичний.

Абстрактний проявляється в здатності людини оперувати символами, соціальний - в здатності працювати з людьми, а практичний - в здатності маніпулювати об`єктами.

В даний час біологічним інтелектом називають біологічні основи інтелектуального поведінки-його вивчення пов`язано з аналізом будови і діяльності мозку і нервової системи, що найчастіше здійснюється на молекулярному, клітинному, генному рівнях. Вивчення біологічного інтелекту психологи проводять спільно з фізіологами, биохимиками, генетиками.

Терміном «соціальний інтелект» позначають вміння вирішувати соціальні проблеми, адекватно поводитися в ситуаціях спілкування. Іноді такі вміння (соціальний інтелект) включають в більш широке поняття «практичного інтелекту», під яким мають на увазі вміння вирішувати різні життєві проблеми.

Що стосується інтелектуального тестування, то на сучасному етапі психодиагноста зосереджені в основному на вирішенні двох теоретичних проблем:

уточнення змістовної валідності інтелектуальних тестів і обмеження цілей їх практичного використання.

Питання про змістовної валідності виник через те, що психодиагноста розуміють обмеженість набору тестових завдань, залежність інтелектуальних оцінок від характеру цих завдань, а також від способів, використаних індивідом для їх вирішення, від його мотиваційних та інших особистісних характеристик. Тому психодиагноста прагнуть чітко обмежити ту область психічного, яка діагностується кожним інтелектуальним тестом.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!

Психологічне маніпулювання