Передісторія і етапи становлення вітчизняної військової психології

Неусвідомлювані спроби використовувати «психологічний фактор» в протиборстві з противником, як видно, мали місце ще в доісторичні часи, коли первісне суспільство стало розпадатися на племена і з`явилася необхідність силовими методами ділити з ворогом територію, видобуток, жінок та ін. Основними психологічними засобами впливу доісторичної людини на ворога були інстинктивні реакції загрозливого поведінки, що дісталися йому від тварин предків: страхітлива міміка, загрозливі крики, жестикуляція, руху ня, нанесення бойового розфарбування на обличчя і тіла воїнів- використання в якості елементів одягу шкур диких тварин (тигрів, леопардів і ін.), пір`я сильних і розумних птахів, що повинно було свідчити про володіння якостями, схожими з якостями цих тварин-форма обладунків (наприклад, роги на шоломі) - зображення грізних диких звірів, драконів на прапорах, щитах, доспехах- шумові ефекти (удари зброєю по щитах, бій барабанів, виття бойових труб) і т.д.

Нерідко для надання психологічного впливу і введення противника в оману використовувалися тварини (слони, тигри, бики, кози та ін.), Вогонь, засоби, що впливають на нюхову систему і виводять противника з ладу без нанесення йому фізичних втрат. Наприклад, в приміщення, обороняється ворогом, закидалися грудки смрадно димлячого повсті та інші речовини, що видають при горінні нестерпний запах.

На ранніх етапах історії мистецтво управління психічними станами, думками і вчинками людей удосконалювалося і зберігалося як таємна зброя жерцями, шаманами, політичними і військовими діячами Шумера, Вавилона, Єгипту, Китаю, Стародавньої Греції, Риму, Русі та інших держав. Потім воно поступово «вростає» в військове мистецтво найбільш талановитих полководців, в окремих випадках складався в більш-менш систематизоване знання. Військово-психологічні знання будувалися на фундаменті більш широких філософсько-психологічних уявлень того часу про світ, людство, людині, війні.

Поступово у бойових практиків сформувався своєрідний «психологічний репертуар». Уже в еллінську епоху в цей репертуар входили наступні елементи: психологічне вивчення противника- введення його в заблужденіе- залякування і порушення психологічної єдності ворожих войск- розвиток і мобілізація психологічних можливостей своїх воїнів розробка психологічно обгрунтованих тактичних форм-створення засобів протиборства, що надають переважно психологічний вплив на противника- використання психологічних знань в системі бойової підготовки воїнів і ін.

Історія ведення воєн показує, що великі полководці, правильно враховують психологічні можливості військ, здобували перемогу над численнішим і краще озброєним ворогом. Видатними емпіричними військовими психологами зарекомендували себе Сунь-Цзи, Олександр Македонський, Ганнібал, Юлій Цезар, Святослав, Наполеон, А.В. Суворов і багато інших полководці. Історія зберігає їх заслужену славу саме тому, що вони зуміли скористатися невидимою, але могутньою силою - психікою бійців.

З появою в системі наукового знання окремої науки - психології - починає формуватися така її галузь, як військова психологія. Вітчизняна військова психологія ввібрала в себе всю палітру військово-психологічних ідей, якими мало до кінця XIX в. світовий військово-психологічне мистецтво. В її розвитку ми виділяємо чотири основні етапи - романтизму, «анабіозу», становлення і розвитку військової психології (Караяном, Сиромятніков, 2006 а, с. 54-63).

Етап романтизму (кінець XIX - середина 30-х рр. ХХ ст.) Характеризується активним осмисленням вченими (воєначальниками, військовими вра чами) можливостей додатка психологічного знання до бойової практиці військ, формулюванням основних військово-психологічних гіпотез, «грубим» окресленням предметного поля військової психології, першими спробами ентузіастів застосувати висновки і рекомендації психологічної науки у військовій справі. Тут ще немає офіційно визнаної військової психології, немає військових психологів, але є самовіддана ентузіазм вчених-подвижників, їх романтична віра в майбутнє військової психології (її найвище соціальне призначення і найбільшу гуманістичну цінність) і є чудові, евристичні наукові ідеї.

Етап «анабіозу» військової психології (середина 1930-х - початок 1960-х рр.) Починається з розгрому військово-психологічної науки і характеризується тимчасовим заморожуванням дослідницької та практичної діяльності в цій науковій галузі. У ці роки не виходило більш-менш значних науково-психологічних робіт. Військово-психологічна практика пішла в «фізіологічне підпіллі», замаскувалася в «фізіологічні» одягу. Викликати військову психологію до життя виявилося не під силу навіть Великій Вітчизняній війні. Хоча в роки війни військово-психологічна теорія і практика розвивалися по психофізіологічного, клінічним, інформаційно-психологічному, психолого-педагогічної напрямками, масштаби вирішених психологами завдань здаються незначними перед масштабами самої події - світової війни.

По суті, на описуваному етапі військово-психологічна думка повернулася в період стихійного розвитку і найбільш яскраво виявлялася в діяльності наших полководців, командирів частин і з`єднань, багато з яких показали себе найбільшими емпіричними психологами при плануванні операцій, введення супротивника в оману, при організації бойової та психологічної підготовки і т.д.

Етап становлення військової психології як науки (початок 1960-х - середина 1990-х рр.) Характеризується: початком систематичних військово-психологічних досліджень найважливіших сторін життєдіяльності військ (кандидатські та докторські дисертації, комплексні науково-дослідні роботи та ін.) І публікацій у відкритій масової друку- перекладом ряду військово-психологічних праць зарубіжних фахівців під редакцією А.В. Барабанщикова і Н.Ф. Феденко- поширенням військово-психологічних знань серед командирів, політпрацівників, військових педагогів (уявлення про специфіку і завдання нової військової психології були викладені в книзі Г.Д. Лукова та К.К. Платонова «Психологія», опублікованій в 1964 р.) - виходом рекомендацій по психологічній підготовці військовослужбовців частин Сухопутних войск- формуванням військово-психологічного співтовариства (поява в армії перших вчених-психологів) - становленням військово-психологічної практики (становлення системи психологічної підготов і, психологічної допомоги, реабілітації учасників бойових дій та ін.) - визріванням і першими спробами реалізації ідеї про створення єдиної психологічної служби для ВС РФ (Д.В. Гандер, М.Т. Юсов та ін.).

Військова психологія активно шукає точки свого практичного застосування і знаходить їх практично у всіх сторонах життя і діяльності військ: в навчанні, вихованні, бойової підготовки військовослужбовців, в керівництві військовими підрозділами і т.д. Разом з тим за рамками її інтересів по суті залишається 10-річна війна в Афганістані.

Етап розвитку військової психології (з середини 1990-х рр.) Характеризується тим, що в Росії починається підготовка психологів для військ, в штати військових частин вводяться посади психологів, оголошується створення психологічної служби, починається розробка нормативно-правової бази психологічної роботи в ЗС РФ.

Військово-психологічна наука, як би повернувшись до своїх витоків, істотно розширила поле своїх інтересів, активно досліджує найрізноманітніші прояви психіки військовослужбовця в різних видах військової діяльності, виробляє обґрунтовані рекомендації щодо підвищення боєготовності і боєздатності військ. Завершуються великі дослідження проблем бойової та психологічної підготовки льотчиків (Корчемний П.А., Костров Е.К., Лисаков Н.Д., Пономаренко В.А., С`едін С.І.), десантників (Захарік С.В., Комісарів А.М., Сисоєв В.В., Федотов О.Ю), танкістів (Богданов І.В., Індюченко А.Д., Кандибовіч С.Л.), воїнів внутрішніх військ (Дуб`яга В.Ф., Суворов А .В.), військової дисципліни і відхилень у поведінці (Боєнко В.А, Буранов С.Н., Дохолян С.Б., Євенко С.Л., Караяном А.Г., Утлік Е.П.), психологічного забезпечення бойових дій Сухопутних військ в локальних військових конфліктах ( Караяном А.Г.), далеких морських походів (Селезньов

B. Н.), підготовки фахівців ВВС (Гандер Д.В.), психологічної адаптації військовослужбовців до різних обставин військової служби та повсякденної життєдіяльності (Булгаков А.В., Жуков А.М., Сенокосов Ж.Г., Ульянов В. Ф.). Формуються нові для військової психології області наукових досліджень і практики - військова конфліктологія (Анцупов А.Я., Шипілов А.І.), психологія взаємин між військовослужбовцями, сумісності і згуртованості військових колективів, морально-психологічного стану особового складу (Буранов

C. Н., Гончаров А.І., Каширін В.П., Круткин С.В., Лазарєв С.В., Полянський М.С., Утлік Е.П., Федотов В.В., Шипілов А. І.). Силами Абдурахманова Р.А., Крука В.М., Попова В.Є., Полянського М.С., Харитонова А.М. створюється військова психотерапія. Військові психологи включають в поле свого наукового уваги і практичної діяльності психологічну допомогу пораненим та інвалідам (Волобуєва Ю.М., Караяном А.Г., Мітасова Е.В.). Унікальним напрямком у вітчизняній психології стає військова профессіологіі (Батищев В.Н., Давидов Д.Г., Елбаев Ю.А., Жильцов В.А., Ожерельева І.Г., Старостенкова Т.А.). З введенням в ВС РФ посад військових психологів (в 1992 р) починається всебічне дослідження процесу професійного становлення цих фахівців (Баширов І.Ф., Малебашева Г.В., Сиромятніков І.В.). Продовжують активно досліджуватися психологічні аспекти військового управління, підвищення ефективності діяльності військових фахівців (Гнєздилов Г.В., Дударєв В.В., Камишанов А.А., Кішіков Р.В., Кузнецов Л.Н., Мощенко А.В., Сечко А.В., Суботін І.Б.) та психологічного супроводу навчального процесу (бархани Б.П., Жиляєв А.А., Королюк Н.І., Полянський М.С., Сулимів Ю.Г. та ін. ).

Безумовно, залишається чимало невирішених проблем, що знижують ефективність психологічної роботи у військах. Разом з тим наявні на сьогоднішній день наукові положення, досвід практичної психологічної роботи у воєнний і мирний час дозволяють з повною підставою визначити об`єктно-предметне поле, основну проблематику, принципи і методи військової психології.