Питання використання mmpi

Особливою популярністю серед зарубіжних і вітчизняних психологів користується опитувальник MMPI. Його застосовують в самих різних областях - від клініки до профорієнтації. Сам опитувальник був задуманий S.Hathawey і J.McKinley (1943) як типологічний опитувальник, призначений для виявлення десяти форм психопатології. Однак сфера його застосування була розширена і на інші області, перш за все психодіагностику. У 1963 році MMPI був "представлений" W.Dahlstrom і G.Welsh вже як факторний психодиагностический опитувальник. Зміни полягали в переході від нозологічних назв типів патології E.Kraepelin до психологизировать якостям-факторів особистості.

За весь час свого існування MMPI багато разів піддавався критиці. Перш за все, висловлювалися сумніви в його внутрішньої несуперечності і психодіагностичних можливості.

Різними авторами була відзначена висока ступінь интеркорреляции 13 шкал опитувальника. Так вітчизняні дослідження, проведені в 1978 р (В.І.Галунов і ін.), Показали, що 13 основних і 22 додаткових шкал MMPI утворюють три фактори. Перший був названий емоційна стабільність-нестабільність. Другий - інтроверсія-екстраверсія, а третій - патологія. Дослідники припустили, що перші два з них узгоджуються з моделями індивідуальності Г.Айзенка, Р. Кеттела і В. С. Мерліна. Схожі результати були отримані в інших дослідженнях на базі тільки 13 основних шкал.

З появою потужної обчислювальної техніки з`явилася можливість досліджувати кореляції не тільки між шкалами опитувальника, а й між пунктами-питаннями. При цьому були отримані результати про наявність провідного фактора опитувальника - фактора соціальної бажаності ( "загальна адаптованість" - А.Г.Шмелев). Також слід зазначити, що отримуються факторно-кореляційні рішення не узгоджуються з початкової шкальної моделлю - переважна більшість пунктів-питань "не працюють" на "свої" шкали (Ю.М.Забродин).

Ця та інша інформація і стали основою для проведення аналізу внутрішньої психодиагностической структури методики. При цьому, перш за все, потрібно перевірити ступінь взаємозв`язку шкал між собою. Як MMPI був використаний "чоловічий" варіант адаптації, проведеної в інституті ім. Бехтерева. Автори адаптації І.Н.Гільяшева і Т.Л.Фёдорова.

Як відомо, використання результатів тестування для створення матриці интеркорреляций між шкалами апріорі пов`язане з наявною вибіркою. Залежно від її якісного складу будуть змінюватися і особливості взаємозв`язків. Для нівелювання цього було вирішено виявляти зв`язки тільки з аналізу ключів методики - через загальні для різних шкал пункти опитувальника. При виявленні взаємозв`язків шкал MMPI використані можливості кросстабуляціі з обчисленням статистичних критеріїв Хі-квадрат та ін. (SPSS v.12.0).

Виявилося, що тільки 6 поєднань шкал з 78 не мають зв`язків через пункти опитувальника. У п`яти поєднаннях відсоток "пов`язаних" пунктів більше 30%. А в 11 поєднаннях - більше 20%. При цьому, наприклад, поєднання пунктів "1" і "3" шкал охоплює відповідно 59% і 37% від загального числа пунктів шкали. Статистично достовірні зв`язки (за рівнем р? 0,05) виявлені в 20 поєднаннях. Також слід відзначити і ту обставину, що ряд шкал методики "легально" пов`язаний зі шкалою "К" за допомогою "коректує процедури". Це ще більше збільшує і без того сильну зв`язок між шкальними показниками.

Як правило, факторними є опитувальники, шкали яких в достатній мірі незалежні, тобто коли зміна показника за однією шкалою слабо пов`язано зі зміною по інший (Л.Ф.Бурлачук, С.М.Морозов). Виражена же зв`язок між показниками опитувальника MMPI перешкоджає "незалежності" його шкал. Це також проглядається і в цілому ряді рекомендацій по інтерпретації профілю MMPI (підвищення рівня "3" часто пов`язане з підвищенням рівня "1").

Відзначимо і наявні повідомлення про слабких діагностичні можливості MMPI як кількісної методики (наприклад, в 1971 р І.Г.Беспалько і І.Н.Гільяшева - диференціація неврозів і шизофренії). Також слід сказати про сумнівне "наповненні" шкал питаннями. Більшість з них застаріло і не відображає сьогоднішню ситуацію, в тому числі і в клініці.

Подібні проблеми виникли і на батьківщині опитувальника - в США, що призвело до створення MMPI-2 (1989) і MMPI-A (1992), які були розроблені Butcher et al. на більш коректної методичній основі.

З урахуванням вищесказаного немає підстав вважати, що методика MMPI є факторной, оскільки виявлено високий рівень взаємозв`язку між її шкалами. Звертає на себе увагу і певна невідповідність питань тих чи інших шкалами. Отже, незважаючи на рекомендації осіб авторитетних в застосуванні MMPI (Л. Н. Собчик, Ф. Б. Березін і ін.), Стандартне психодіагностичне використання даної методики в будь-яких дослідженнях, крім клінічних, потрібно вважати небажаним.

Пашков С.В.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!