Я-концепція особистості, що відчуває самотність

У сучасному суспільстві самотність - всеосяжне явище. Певна частина суспільства відчуває почуття самотності, яке сприймається як негативне, що заважає нормального життя. При цьому почуття самотності виникає не обов`язково тоді, коли людина фактично самотній.

Проблема самотності - головна проблема при вирішенні спільних завдань психологічного благополуччя особистості і її соціального здоров`я. Як соціально-психологічної проблеми самотність вивчалося Вейсом, Юнгом, Рісменом, Роджерсом та ін. У вітчизняній науці дослідженням самотності займалися Ачільдіев, Кузнецов, Лебедєв, Швалб, Данчева, Бокач, Пузанова та ін.

Незважаючи на те, що в літературних джерелах часто вказують на поширеність феномена самотності в сучасному суспільстві, у вітчизняній науці практично відсутні наукові теоретико-емпіричні дослідження з проблеми самотності. На сьогоднішній день немає єдиної точки зору на сутність і типологію самотності, а також причини його виникнення.

Поширення в нашому суспільстві феномена самотності визнають багато вчених, але сама проблема не стає ясніше від простої констатації факту.

Самотність - стан і відчуття людини, що знаходиться в умовах реальної чи уявної комунікативної депривації (розриву соціальних зв`язків, відсутність значущого для нього спілкування, недостатності спілкування та ін.).

Теоретичний аналіз досліджень з проблеми самотності показав, що переживання самотності залежить від індивідуальної картини самосприйняття людини, від його уявлень про самого себе, звідки і бере початок таке різноманіття неповторних форм переживання самотності у різних людей.

Одна з найяскравіших рис самотності - це відчуття повної заглибленості в себе. У почуття самотності є пізнавальний момент, воно є знак "Я" людини, воно повідомляє йому, хто він такий в цьому житті. Виділення феноменального і когнітивного елементів призводить до розуміння того, що самотність - особлива форма самосприйняття, гостра форма самосвідомості.

Проблема самотності як результат специфічної Я-концепції людини мало висвітлена в науковій літературі, що підтверджується відсутністю наукових теоретико-емпіричних досліджень з даної проблеми, а більшість напрямків, що розглядають самотність в даному контексті представлено в основному короткими статтями і фрагментарними оглядами.

Самотність межує з такими емоційними станами, як печаль, депресія. Розмежування поняття "самотність", "ізоляція", "самітність", "відчуженість" є, на наш погляд, одним з важливих моментів теоретичного дослідження феномену самотності. Самотність - це переживання, що викликає комплексне гостре почуття, яке виражає певну форму самосвідомості, і що показує розкол реальної мережі відносин і зв`язків внутрішнього світу особистості.

Самотність супроводжується стресовим станом психіки і ні в якій мірі не розглядається людиною як приємне або ж бажане.

Самотність - це негативне переживання, що виникає в результаті незадоволення потреби в поділі почуттів, спілкуванні і розумінні людини значимими людьми.

В результаті аналізу літератури нами були виявлені деякі риси Я-концепції, які дослідники приписують людям, що зазнають самотність.

Самотні люди більш песимістичні, чому не самотні, вони відчувають гіпертрофоване почуття жалості до себе, очікують від інших людей тільки неприємностей, а від майбутнього - лише гіршого. Самотні люди небалакучі, поводяться тихо, намагаються бути непомітними, найчастіше виглядають сумно. У них нерідко відзначається втомлений вигляд і спостерігається підвищена сонливість.

До особливостей поведінки людей, схильних до самотності, можна віднести: ненаситну потребу людини в самоствердженні, одноманітність в поведінці, закрепощенность, зосередженість на події власного життя і своєму внутрішньому стані, недооцінка себе як особистості. Для отримання достовірних результатів необхідно проведення емпіричного дослідження.

Знання різних сторін взаємовпливу Я-концепції і почуття самотності може допомогти в розробці конкретних практичних методик допомоги людям, що переживають почуття самотності. Крім того, вони можуть знайти застосування в консультаційної та психокорекційної практиці.

Матіхвейчік В. А.