Комунікативні та аутокоммунікатівние аспекти психотерапевтичної діяльності

Ефективність практичної діяльності особистісно-орієнтир-ванного фахівця, зокрема психотерапевта, знаходиться в залежності від ряду складових. Однією з них є виражені вербальні здібності. Від ступеня їх розвитку, глибини і гнучкості, які є відображенням інших здібностей (зокрема, інтелектуальних і емоційних якостей особистості, її життєвого досвіду та ін.), Знаходяться в залежності наступні етапи діяльності:

* Встановлення первинного контакту з пацієнтом;

* Завоювання довіри і розвиток довірчих стійких міжособистісних відносин;

* Підтвердження розуміння думок і почуттів зворотного боку;

* Констатація результатів усіх етапів бесіди;

* Формулювання і переформулювання проблем пацієнта;

* Постановка цілей та перспектив, що стоять перед пацієнтом;

* Висновок первинного вербального договору про взаємне співробітництво над позначеною проблемою;

* Інтерпретації та роз`яснення;

* Вираз емпатії і співчуття;

* Тактовність в постановці проблеми і відображенні почуттів;

* Зміна ситуації за допомогою інтервенцій, і ін.

З першого моменту контакту з пацієнтом перед фахівцем стоїть завдання зрозуміти проблеми і мотиви пацієнта, виявити на рівні припущення готовність людини до змін, щирість в поданні себе і своїх труднощів.

На перший план тут виступає внутрішня мова психотерапевта: беззвучна, ні до кого не звернена (міркування людини) з одночасним активним слуханням. Найбільш частою формою вербального взаємодії психотерапевта з пацієнтом є монологічне мовлення, і провідні позиції тут надаються пацієнту. Формально, це взаємодія - Діалог мова пацієнта підтримується і стимулюється, а саме, супроводжується питаннями, репліками, доповненнями психотерапевта. Психотерапевт надає можливість пацієнту висловитися, активно і вільно слухаючи його. У промові кожної людини виражаються особливості його особистості, і завданням психотерапевта є усвідомити особливості цієї особистості, абстрактно відтворити умови її формування і функціонування.

Дещо пізніше, у міру розуміння ситуації, в якій перебував або перебуває пацієнт, його життєвого шляху і самої особистості, перед психотерапевтом виникає завдання перевести своє знання в вербальну форму з урахуванням минулого досвіду консультованої особистості.

На наступному етапі в сеансі консультування використовується монологічного форма мови. Вона вимагає від фахівця уміння пов`язано, послідовно, струнко викладати свої думки, надаючи їм закінчену форму, викладаючи концепцію зміни. Зазвичай це підготовлена в попередній період мова. Особливе місце в монологічного мовлення займають інтонації, жести, паузи, міміка. Уміння використовувати їх з метою більшої виразності неодмінна умова ефективності впливу монологічного мовлення.

В усній діалогічної або монологічного мовлення слід керуватися наступними закономірностями: ясна мова є плодом ясного мислення-викладаючи свої думки, мовець повинен вміти контролювати свою промову, оцінюючи її з точки зору правильності вираження думки, послідовності, доступності та іншого. Зміст промови залежить від ясності і глибини думки мовця. Вплив тут визначається тим, що будь-яка мова, звернена до іншої людини, покликана вплинути на його думки і почуття, переконання і вчинки. Метою цього впливу багато в чому визначається підбір слів і використання немовних засобів.

Повідомлення і підтримання контакту психотерапевтом з використанням тільки професійної термінології може призвести до втрати розуміння і зниження самооцінки пацієнта, його відчуження від процесу. Спеціаліст зобов`язаний виробити в собі здатність до діалогу на мові пацієнта, з опорою на його систему цінностей. На будь-якому етапі діяльності вербальна некомпетентність обумовлює девальвацію результатів діяльності та втрату довіри до фахівця.

Таким чином, фахівець, який працює з людьми, повинен мати виражені вербальні здібності, удосконалюються в процесі освіти і професійної діяльності.

Лаврушин В.І.