Конформізм і груповий тиск в малій групі

конформізм

Явище конформізму було відкрито американським психологом С. Ашем в 1951 р його знаменитих експериментах з підставною групою перед піддослідними ставилося завдання порівняння і оцінки довжини ліній, зображених на пропонованих картках. У контрольних дослідах при індивідуальному виконанні завдання воно не викликало у випробовуваних будь-яких труднощів. В ході експерименту всі учасники, крім одного ( «наївного суб`єкта»), за попередньою домовленістю з експериментатором давали свідомо неправильну відповідь.

«Наївний суб`єкт» не знав про змову і виконував завдання останнім. В експериментах С.Аша було виявлено, що близько 30% випробовуваних давали слідом за групою помилкові відповіді, тобто демонстрували конформне поведінку. Після закінчення експериментів з його учасниками проводилось інтерв`ю з метою з`ясування їх суб`єктивних переживань. Більшість опитаних відзначали значне психологічний тиск,

яке надає думку більшості групи.

Надалі експерименти з підставною групою неодноразово відтворювалися в різних модифікаціях (Р.Крачфілд, 1955). При цьому було виявлено, що за зовні подібним «конформних» поведінкою можуть ховатися принципово різні по психологічним механізмам його варіанти. Одні з випробовуваних, які дали неправильну відповідь, були щиро переконані в тому, що вирішили задачу правильно. Таку поведінку можна пояснити ефектом групового навіювання, при якому вплив групи відбувається на неусвідомлюваному рівні. Інші випробовувані відзначали, що вони були не згодні з думкою групи, але не хотіли відкрито висловлювати свою думку, щоб не вступати у відкриту конфронтацію. В даному випадку можна говорити про зовнішній конформізмі або пристосуванні.

Нарешті, представники третьої групи «конформістів» говорили про те, що у них виникав сильний внутрішній конфлікт, пов`язаний з розбіжністю своєю думки і думки групи, але вони робили вибір на користь групи і були переконані в правильності групової думки. Цей тип поведінки згодом став позначатися як внутрішня конформність або власне конформність. «Конформність констатується там і тоді, - зазначає Г. М. Андрєєва, - де і коли фіксується наявність конфлікту між думкою індивіда і думкою групи і подолання цього конфлікту на користь групи» (Г.М. Андрєєва, 1994).

Ступінь вираженості конформізму

На ступінь вираженості конформізму впливають такі чинники: стать індивіда (жінки в цілому більш конформних, ніж чоловіки), вік (конформне поведінка частіше проявляється в молодому і старечому віці), соціальний статус (люди з більш високим статусом менш схильні до групового тиску), психічне і фізичний стан (погане самопочуття, втома, психічна напруженість посилюють прояв конформності). (Соціальна психологія, 1979, Д. Майерс, 1997). Дослідження показали, що ступінь конформності залежить від чисельності групи. Імовірність конформності зростає зі збільшенням чисельності групи і досягає максимуму в присутності 5-8 осіб (Ж. Годфруа, 1992, Д. Майерс, 1997).

Конформізм і конформність

Конформізм як явище слід відрізняти від конформності як особистісної якості, яке проявляється в тенденції демонструвати сильну залежність від групового тиску в різних ситуаціях. Ситуаційний конформізм, навпаки, пов`язаний з проявом високої залежності від групи в конкретних ситуаціях. Конформізм тісно пов`язаний із значущістю ситуації, в якій здійснюється вплив групи на індивіда, і зі значимістю (референтної) групи для індивіда і ступенем групової згуртованості. Чим вище ступінь вираженості цих характеристик, тим виражено ефект групового тиску. Феномен негативізму особистості по відношенню до групи, тобто виражене постійний опір групі і протиставлення себе групі, є не протилежністю конформізму, а приватним проявом залежності від групи. Протилежністю конформізму є самостійність індивіда, незалежність його установок і поведінки від групи, стійкість до групового впливу.