Роль соціо-культурних стереотипів у формуванні внутрішньої картини здоров`я

Здоров`я, що представляє собою цінність і на загальнодержавному рівні, і на рівні індивіда, об`єктивується тілесністю людини. "Однією з базових складових аксіології здоров`я виступає аксіологія людської тілесності, оскільки саме тіло людини, його стан і ступінь розвитку, характер його функціонування і динаміка змін, його спряженість або ж розбалансованість з соціальним буттям суб`єкта є важливим індикатором здоров`я" (Биковська І. М. , 2007).

Тілесність індивіда, в свою чергу, формується і трансформується за аналогією з іншими вищими психічними функціями - прижиттєво, в ході соціальної взаємодії, в першу чергу з близьким дорослим. Дитина поступово шляхом інтеріоризації засвоює соціально прийнятні способи контролю і регуляції власних тілесних проявів. Соціумом задаються уявлення про ідеали зовнішності, еталони здоров`я. Тому необхідною умовою адекватного розгляду феномена внутрішньої картини здоров`я є вивчення впливу соціокультурних норм і стереотипів на суб`єктивні уявлення людини про власне здоров`я. Внутрішню картину здоров`я невірно розглядати як щось протилежне внутрішню картину хвороби.

Внутрішня картина здоров`я - це самостійний продукт пізнавальної та особистісної активності суб`єкта, яку можна визначити як сукупність суб`єктивних уявлень про нормальне і патологічному стані, як переживання людиною статусу і динаміки свого здоров`я, усвідомлення своїх душевних і фізичних можливостей і ресурсів (Творогова Н. Д., 2007). При цьому структура і функції даних психологічних утворень багато в чому можуть мати схожі риси і джерела розвитку. Внутрішня картина здоров`я задає модус поведінки людини по відношенню до власного тіла і здоров`я і перспектив його розвитку.

Сучасне суспільство жорстко диктує стандарти і норми особистісного ставлення до здоров`я і прийнятні способи його підтримки, а також ідеали краси і успішності. Сучасні соціальні ціннісні стандарти і стереотипи, активно нав`язуються ЗМІ, часто детермінують ригідний, стресогенний, дісгармонізірующій ефект і не відповідають індивідуальним різноманіттю конституціональної і психологічної організації суб`єкта (Фромм Е., 1990). Даний феномен є прикладом "зворотного боку соціалізації", в результаті якої натуральні психічні функції набувають не тільки властивості ВПФ, але також патологічний характер (Тхостов А. Ш., Сурнов К. Г., 2005).

Подібні види тілесної патології супроводжуються переживаннями дисгармоничности власної особистості, невідповідності загальноприйнятим стандартам, формування залежності від пропонованих заходів задоволення потребностний станів, наприклад індустрії здорового способу життя або глянцевих журналів. Яскравим прикладом подібного сучасного культурного стереотипу є "соціальна іпохондрична практика", яку можна визначити як "структуровану, організовану діяльність, спрямовану на збереження здоров`я, яка потребує для свого ініціювання проблем зі здоров`ям" (Тхостов А. Ш., 2005), що включає в себе всілякі профілактичні та оздоровчі процедури.

Практична значимість вивчення суб`єктивних уявлень про здоров`я пов`язана з розумінням того, що збереження і примноження здоров`я індивіда і нації в цілому не може бути забезпечено тільки за допомогою медицини. Необхідна спеціально організована робота по формуванню розвинених соціальних та індивідуальних уявлень про здоров`я.

Таким чином, в зв`язку з погіршенням екологічних умов, зростання психологічного навантаження і стресів в сучасному суспільстві проблема розуміння психологічного аспекту феномена здоров`я стає однією з найважливіших. Потрібно розширення теоретичних уявлень і модернізація психологічного моніторингу процесу інтеграції новітніх технологій в життя особистості з метою формування уявлень людини про те, до яких конкретних цілей слід прагнути в процесі діяльності щодо вдосконалення здоров`я, щоб уникнути пасток агресивного, маніпулятивного зовнішнього управління цим інтимним особистісним процесом. Щоб зберегти і розвинути в собі здатність до особистого зусиллю, особистої компетентності та особистої відповідальності (Сурнов К. Г., Цвєткова І. В., 2010).

Цвєткова І. В.